Маніакально-депресивний психоз

Маніакально-депресивний психоз (Біполярний афективний розлад) – психічний розлад, що проявляється вираженими афективними порушеннями. Можливе чергування депресії та манії (або гіпоманії), періодичне виникнення лише депресії або лише манії, змішані та проміжні стани. Причини розвитку остаточно не з’ясовані, мають значення спадкова схильність та особливості особистості. Діагноз виставляється на підставі анамнезу, спеціальних тестів, бесіди з хворим та його родичами. Лікування – фармакотерапія (антидепресанти, нормотиміки, рідше антипсихотики).

Маніакально-депресивний психоз, чи МДП – психічний розлад, у якому спостерігається періодичне чергування депресій і маній, періодичний розвиток лише депресій чи лише маній, одночасне поява симптомів депресії і манії чи виникнення різних змішаних станів. Вперше хворобу в 1854 незалежно один від одного описали французи Байярже і Фальре, проте офіційно МДП був визнаний самостійною нозологічною одиницею тільки в 1896, після появи робіт Крепеліна, присвячених цій тематиці.

До 1993 року захворювання мало назву «маніакально-депресивний психоз». Після затвердження МКБ-10 офіційну назву хвороби змінили на «біполярний афективний розлад». Це було зумовлено як невідповідністю старої назви клінічній симптоматиці (МДП далеко не завжди супроводжується психозами), так і стигматизацією, своєрідною «печаткою» важкої психічної хвороби, через яку слова «психоз», що оточують під впливом слова, починають із упередженням ставитися до пацієнтів. Лікування МДП здійснюють фахівці у галузі психіатрії.

Причини виникнення МДП поки що остаточно не з’ясовані, проте встановлено, що захворювання розвивається під впливом внутрішніх (спадкових) та зовнішніх (середовищних) факторів, при цьому більш важливу роль відіграють спадкові фактори. Поки що не вдалося встановити, яким чином передається МДП – одним чи кількома генами або внаслідок порушення процесів фенотипування. Існують дані, що свідчать як на користь моногенного, так і полігенного наслідування. Ймовірно, що одні форми хвороби передаються з участю одного гена, інші – з участю кількох.

До факторів ризику відносять меланхолійний тип особистості (висока чутливість у поєднанні зі стриманим зовнішнім проявом емоцій і підвищеною стомлюваністю), статотимічний тип особистості (педантичність, відповідальність, підвищена потреба в упорядкованості), шизоїдний тип особистості (емоційна монотонність, схильність до ), а також емоційну нестійкість, підвищену тривожність і недовірливість.

Дані про зв’язок маніакально-депресивного психозу та статі пацієнта різняться. Раніше вважалося, що жінки хворіють у півтора рази частіше за чоловіків, згідно з даними сучасних досліджень, монополярні форми розладу частіше виявляються у жінок, біполярні – у чоловіків. Імовірність розвитку захворювання у жінок збільшується у періоди зміни гормонального фону (під час менструацій, у післяпологовому та клімактеричному періоді). Ризик виникнення хвороби також підвищується у тих, хто після пологів переніс будь-який психічний розлад.

Інформація про поширеність МДП у популяції загалом також неоднозначна, оскільки різні дослідники використовують різні критерії оцінки. Наприкінці XX століття зарубіжні статистики стверджували, що на маніакально-депресивний психоз страждає 0,5-0,8% населення. Російські фахівці називали трохи нижчу цифру – 0,45% населення і відзначали, що важкі психотичні форми захворювання діагностувалися лише у третини пацієнтів. В останні роки дані про поширеність маніакально-депресивного психозу піддаються перегляду, згідно з новітніми дослідженнями, симптоми МДП виявляються у 1% жителів Землі.

Дані щодо ймовірності розвитку МДП у дітей відсутні через складність використання стандартних діагностичних критеріїв. При цьому фахівці вважають, що під час першого епізоду, перенесеного у дитячому чи підлітковому віці, хвороба часто залишається недіагностованою. У половини пацієнтів перші клінічні прояви МДП з’являються у віці 25-44 роки, у молодих переважають біполярні форми, у людей середнього віку – уніполярні. Близько 20% хворих переносять перший епізод віком від 50 років, при цьому спостерігається різке збільшення кількості депресивних фаз.

У клінічній практиці зазвичай застосовують класифікацію МДП, складену з урахуванням переважання певного варіанта афективного розладу (депресії чи манії) та особливостей чергування маніакальних та депресивних епізодів. Якщо у пацієнта розвивається лише один вид афективного розладу, говорять про уніполярний маніакально-депресивний психоз, якщо обидва – про біполярний. До уніполярних форм МДП відносять періодичну депресію та періодичну манію. При біполярній формі розрізняють чотири варіанти перебігу:

• Правильно перемежовується – спостерігається впорядковане чергування депресії та манії, афективні епізоди розділені світлим проміжком.
• Неправильно перемежується – спостерігається безладне чергування депресії та манії (можливі два або більше депресивних або маніакальних епізодів поспіль), афективні епізоди розділені світлим проміжком.
• Подвійний – депресія одночасно змінюється манією (чи манія депресією), за двома афективними епізодами слідує світлий проміжок.
• Циркулярний – спостерігається впорядковане чергування депресії та манії, світлі проміжки відсутні.

Кількість фаз у конкретного пацієнта може змінюватись. В одних хворих спостерігається лише один афективний епізод протягом життя, в інших – кілька десятків. Тривалість одного епізоду коливається від тижня до 2 років, середня тривалість фази становить кілька місяців. Депресивні епізоди виникають частіше за маніакальні, в середньому депресія триває втричі довше за манію. У деяких хворих розвиваються змішані епізоди, при яких одночасно спостерігаються симптоми депресії та манії або депресія та манія швидко змінюють один одного. Середня тривалість світлого проміжку – 3-7 років.

Основними симптомами манії є рухове збудження, піднесення настрою та прискорення мислення. Виділяють 3 ступеня тяжкості манії. Для легкого ступеня (гіпоманії) характерно покращення настрою, збільшення соціальної активності, психічної та фізичної продуктивності. Пацієнт стає енергійним, активним, балакучим і дещо розсіяним. Потреба у сексі збільшується, уві сні – зменшується. Іноді замість ейфорії виникає дисфорія (ворожість, дратівливість). Тривалість епізоду вбирається у кількох днів.

При помірній манії (манії без психотичних симптомів) спостерігається різке піднесення настрою та суттєве посилення активності. Потреба уві сні практично повністю зникає. Спостерігаються коливання від радості та збудження до агресії, пригніченості та дратівливості. Соціальні контакти утруднені, пацієнт розсіяний, постійно відволікається. З’являються ідеї величі. Тривалість епізоду становить не менше 7 днів, епізод супроводжується втратою працездатності та здатності до соціальних взаємодій.

При тяжкій манії (манії з психотичними симптомами) спостерігається виражене психомоторне збудження. У деяких хворих відзначається схильність до насильства. Мислення стає безладним, з’являються стрибки думок. Розвиваються марення та галюцинації, що за своїм характером відрізняються від аналогічних симптомів при шизофренії. Продуктивні симптоми можуть відповідати чи не відповідати настрою хворого. При маренні високого походження або маренні величі говорять про відповідну продуктивну симптоматику; при нейтральних, слабко емоційно забарвлених маренні та галюцинаціях – про невідповідну.

При депресії виникають симптоми, протилежні манії: рухова загальмованість, виражене зниження настрою та уповільнення мислення. Пропадає апетит, спостерігається прогресуюча втрата ваги. У жінок припиняються менструації, у пацієнтів обох статей зникає сексуальний потяг. У легких випадках спостерігаються добові коливання настрою. Вранці виразність симптомів досягає максимуму, до вечора прояви хвороби згладжуються. З віком депресія поступово набуває характеру тривожної.

При маніакально-депресивному психозі може розвиватися п’ять форм депресії: проста, іпохондрична, марення, ажитована та анестетична. При простій депресії виявляється депресивна тріада без інших виражених симптомів. При іпохондричній депресії виникає марна переконаність у наявності тяжкого захворювання (можливо – невідомого лікарям чи ганебного). При ажитированной депресії відсутня рухова загальмованість. При анестетичній депресії першому плані виходить відчуття хворобливого безпочуття. Хворому здається, що на місці всіх раніше почуттів виникла порожнеча, і ця порожнеча завдає йому важких страждань.

Формально для встановлення діагнозу МДП необхідна наявність двох або більше епізодів порушень настрою, при цьому хоча б один епізод повинен бути маніакальним або змішаним. Насправді психіатр враховує більшу кількість чинників, звертаючи увагу до анамнез життя, розмовляючи з родичами тощо. буд. Для визначення тяжкості депресії та манії використовують спеціальні шкали. Депресивні фази МДП диференціюють із психогенною депресією, гіпоманіакальні – із збудженням, обумовленим недосипанням, прийомом психоактивних речовин та іншими причинами. У процесі диференціальної діагностики також виключають шизофренію, неврози, психопатії, інші психози та афективні розлади, що виникли внаслідок неврологічних чи соматичних захворювань.

Терапія важких форм МДП здійснюється за умов психіатричного стаціонару. При легких формах можливе амбулаторне спостереження. Основним завданням є нормалізація настрою та психічного стану, а також досягнення стійкої ремісії. При розвитку депресивного епізоду призначають антидепресанти. Вибір препарату та визначення дози здійснюється з урахуванням можливого переходу депресії до манії. Антидепресанти використовують у поєднанні з атиповими антипсихотиками чи нормотимиками. При маніакальному епізоді застосовують нормотиміки, у важких випадках – у поєднанні з антипсихотиками.

У міжприступний період психічні функції повністю чи майже повністю відновлюються, проте, прогноз при МДП загалом вважатимуться сприятливим. Повторні афективні епізоди розвиваються у 90% пацієнтів, 35-50% хворих, які мають повторні загострення, виходять на інвалідність. У 30% пацієнтів маніакально-депресивний психоз протікає безперервно, без світлих проміжків. МДП часто узгоджується з іншими психічними розладами. Багато хворих страждають на алкоголізм і наркоманію.