Мансонельоз

Мансонельоз – Паразитарне інфекційне захворювання, що викликається круглими хробаками (нематодами). Найчастішими клінічними симптомами є шкірні висипання, артрити та порушення відтоку лімфи. Для гельмінтозу характерна лихоманка, запалення лімфатичних вузлів, збільшення розмірів печінки. Діагностика патології полягає у виявленні збудника у мазку крові. Лікування передбачає використання етіотропних протипаразитарних препаратів, засобів симптоматичної терапії (десенсибілізуючі, анальгетики, протизапальні, антигістамінні та ін.).

Мансонельоз відноситься до нематодозів, що вражають серозні оболонки. Опис даного гельмінта і патології, що викликається ним в 1897 році вперше опублікував шотландський лікар Мансон, на честь якого і був названий збудник. 1929 року американський паразитолог Фауст підтвердив відкриття Мансона. Гельмінтоз широко поширений у країнах Індії, Південної та Центральної Америки. Хворіють переважно чоловіки (близько 60% випадків) віком від 55 років. Патологія зустрічається цілий рік, найчастіше атаки переносників (мокреців) на людину відбуваються у вечірній або ранковий час, укуси переважно локалізуються у верхній половині тулуба.

Збудник інфекції – нематода Mansonella ozzardi. Самки цього виду досягають у довжину 80 мм і більше, довжина тіла личинки (мікрофілярії) становить близько 0,2 мм. Джерелом гельмінтозу є хворі люди, які стають остаточними господарями мансонелл. Проміжний (личинковий) етап збудник проходить у тілі кровосисних мокреців (родина двокрилих), які є переносниками хвороби. Виплід мокреців відбувається у вологому грунті, зарослих водоймах, вони активні в сутінках і в безвітряну погоду. Іншими переносниками інфекції можуть бути чорні мухи роду Сіміліум. Інфікування виникає при укусі та кровосмоктанні мокреців, теоретично може спостерігатися при переливанні крові, трансплантації органів, використанні нестерильного інструменту, шприців у медичних та немедичних цілях. До групи ризику входять туристи, діти, сільськогосподарські робітники, мисливці.

Патогенез мансонельозу вивчений недостатньо. При проникненні через шкірні покриви зі слиною мокреця мікрофілярії потрапляють у кровотік та лімфоток остаточного господаря. По кровоносних та лімфатичних судинах зі струмом рідини личинки транспортуються в брижу кишечника, перикард, лімфатичні вузли, суглобові порожнини, сполучну тканину, де знаходяться до настання статевої зрілості. Дорослі особини гельмінта зберігають свою активність у органах, розмножуються, випускаючи мікрофілярій у кров. Циркуляція личинок у крові забезпечує подальшу органну інвазію паразиту; чіткого добового ритму появи мікрофілярій у кровотоку не описується. Разом із личинками відбувається викид токсичних продуктів обміну гельмінтів, що зумовлює сенсибілізацію організму. Процес інвазивного масивного запалення в лімфовузлах, поширення лімфатичних судин призводить до порушень струму лімфи.

Умовний поділ мансонельозу за клінічними проявами ґрунтується на класифікації за провідним синдромом. Практично постійне знаходження мікрофілярій у системі кровообігу протягом тривалого часу може торкатися всіх органів; описано випадки виділення збудника з ліквору. Розрізняють такі різновиди хвороби:

• Алергічна. Не має яскравих клінічних симптомів, у загальному аналізі крові при плановому обстеженні може виявлятись вираженою еозинофілією.
• Суглобова. Спостерігаються болі, набряки, почервоніння та вимушене обмеження рухів у великих суглобах.
• Шкірна. Протікає з утворенням висипань, що сверблять на шкірі, які самостійно зникають через деякий час, потім знову з’являються.
• Змішана. Наявність у клініці ознак поразки двох і більше органів прокуратури та систем передбачає потужну інвазію чи довгострокове протягом гельмінтозу.

Точна тривалість інкубаційного періоду невідома, імовірно коливається від кількох днів до півроку. Симптоматика неспецифічна, іноді відсутня. Хворі можуть пред’являти скарги на тривалий субфебрилітет (37,5-38 ° C), слабкість, помірний головний біль, поява шкірних висипань, сверблячки. Колінні, ліктьові, гомілковостопні, променезап’ясткові, плечові суглоби збільшуються в розмірах, з’являються болі в здійсненні звичних рухів. Шкіра над суглобами стає гарячою та гіперемованою. Пацієнти щадять кінцівки, приймають незвичайні пози зменшення зменшення больового синдрому. При погіршенні лімфостазу формуються набряки ніг і обличчя, знижується чутливість, нижні кінцівки стають прохолодними, змінюються зовнішні обриси, ходьба завдає біль. Можливе випадкове травмування шкіри та виникнення вторинних бактеріальних гнійних процесів (флегмони, абсцесу), які важко піддаються лікуванню через порушення циркуляції лімфи.

Наявність ускладнень насамперед свідчить про давність процесу та невчасну медичну допомогу. Частими наслідками мансонельозу є гідроцеле, слоновість, хронічні артрити великих суглобів, гнійні лімфаденіти, фурункульоз, бешиха, кератит. Поодинокі випадки проникнення мансонелл у спинномозкову рідину супроводжуються ризиком розвитку нейрокогнітивних розладів, запалення мозкових оболонок та речовини головного мозку.

Показано консультації інфекціоніста, дерматовенеролога, ревматолога. За наявності симптомів ураження ЦНС та очей потрібен огляд офтальмолога та невролога. Важливою ланкою діагностичного пошуку є докладний збір епідеміологічного анамнезу. Критерії, що дозволяють підтвердити передбачуваний діагноз, включають:

• Об’єктивний огляд. При фізикальному дослідженні можуть виявлятися шкірні висипання (еритеми, папули), розчеси (видимий критерій свербежу), зміни суглобів (набряк, гіперемія, локальна гіпертермія, обмеження довільних рухів). Іноді при пальпації виявляється дифузне підвищення чутливості у здухвинних областях. Визначається наявність набряків особи, кінцівок, лімфедему, у занедбаних випадках – фібредему.
• Лабораторні дослідження. Загальний аналіз крові підтверджує лейкоцитоз із вираженою еозинофілією, базофілією, збільшенням ШОЕ. Біохімічні показники у межах норми; можливе збільшення рівня сечової кислоти, СРЛ. Зміни в клінічному аналізі сечі зазвичай відсутні, в окремих випадках можна виявити скупчення еозинофілів. Дослідження суглобової рідини підтверджує наявність неспецифічного запалення.
• Виявлення інфекційних агентів. Найбільш ефективними методами вважаються ПЛР та фільтрація крові через полікарбонатну мембрану. Можливе застосування мікроскопічного дослідження товстої краплі, тонкого мазка крові, методу Нотта. Здійснюється посів крові на стерильність та гемокультуру. Серологічна діагностика проводиться з антигенами інших збудників філяріатозів та глистних інвазій.
• Променеві методи. Рентгенографія грудної клітки виконується для непрямого підтвердження перикардиту, виключення інших патологій. На УЗД візуалізуються ознаки змін перикарда. Ультразвукова діагностика дозволяє виключити ураження очеревини, лімфатичних вузлів іншої етіології (інфекційної, метастатичної).

Диференціальну діагностику проводять з іншими глистними інвазіями (онхоцеркоз, вухереріоз, лоаоз, акантохейлонематоз, стрептоцеркоз, дирофіляріоз, трихінеллез), вірусним гепатитом В, лихоманкою чикунгунія, бешихою, туберкулі канцероматозом очеревини, ревматизмом, екземою, лімфогранулематозом, псоріазом, хронічною венозною недостатністю, первинним та вторинним елефантіазом.

Терапія захворювання проводиться в умовах стаціонару лише при тяжкому перебігу хвороби, наявності коморбідної патології, у дитячому віці, при вагітності. Необхідно виключити контакт хворого на мокрець. Дієтичні рекомендації пов’язані з відмовою від потенційних харчових алергенів (цитрусові, какао, горіхи та інші), вживанням достатньої кількості рідини. Постільний режим необхідний для нормалізації температури тіла протягом двох діб. За відсутності сильного болю пересування не обмежуються.

Основним етіотропним препаратом тривалий час вважався діетилкарбамазин, у дослідженнях 2018 року високу ефективність (зникнення мікрофіляремії у 99,9% хворих) показав івермектин. Симптоматичне лікування включає використання десенсибілізуючих (хлорид, глюконат кальцію), дезінтоксикацій (глюкоза, фізіологічний розчин), антигістамінних (хлоропірамін, дезлоратадин), протизапальних засобів, анальгетиків. Іммобілізація суглобів для зменшення болю проводиться шляхом тугого бинтування, застосування бандажів та ортезів.

Прогноз гельмінтозу сприятливий, при своєчасному виявленні та лікуванні настає повне одужання. Випадки смерті від мансонельозу не реєструвалися, ймовірність несприятливого результату вище серед осіб із тривалим перебігом хвороби, приєднанням ускладнень, декомпенсацією хронічної патології. Частий безсимптомний перебіг сприяє тривалому знаходженню збудника в організмі. Специфічної профілактики (вакцинації) не розроблено. Особам, які виїжджають в ендемічні райони, рекомендовано хіміопрофілактику зараження (діетилкарбамазин, івермектин, доксициклін). Неспецифічна профілактика полягає у використанні захисного одягу, репелентів, інсектицидів, осушенні болотистої місцевості, санітарної охорони водойм. Протимоскітні сітки на вікна малоефективні, оскільки мокреці можуть проникати крізь комірки.