Медикаментозний періодонтит (Лікарський періодонтит, Миш’яковистий періодонтит, Токсичний періодонтит)

Медикаментозний періодонтит – це запальний процес у зв’язковому апараті зуба, що виникає внаслідок дії агресивних хімічних агентів. Типовий визначальний симптом – локальний біль у ділянці нещодавно пролікованого зуба, який посилюється при дотику та надкушуванні їжі. Діагностика періодонтиту ґрунтується на клініко-анамнестичних та рентгенологічних даних, результатах електроодонтометрії. Лікування передбачає видалення введених у пульпарну порожнину медикаментозних засобів, усунення реактивного запалення (обробка каналів, застосування антидотів, фізіотерапія) з подальшим пломбуванням каналу та порожнини зуба.

Медикаментозний (миш’яковистий, лікарський, токсичний) періодонтит – ятрогенне ендодонтичне ускладнення, спричинене лікарським або хімічним роздратуванням періодонту. За статистикою, токсичний періодонтит розвивається у 4,8% пацієнтів, які зіткнулися з передозуванням або надто довгим знаходженням миш’яковистої пасти в порожнині пульпи. Проблема медикаментозних періодонтитів у терапевтичній стоматології залишається злободенною, оскільки багато матеріалів, що використовуються для лікування кореневих каналів, мають різний ступінь токсичності, агресивності по відношенню до тканин порожнини рота.

Ендодонтичне лікування супроводжується застосуванням цілого ряду медикаментозних засобів та стоматологічних матеріалів, які при неправильному введенні в кореневий канал можуть спровокувати подразнення та запальну реакцію періодонтальних тканин. Найчастіше медикаментозний періодонтит стає наслідком порушення техніки лікування пульпіту у процесі медикаментозної обробки чи пломбування каналу. Рідше він провокується лікарськими речовинами, що вводяться в зубоясенну кишеню при лікуванні пародонтиту.

Хімічними та лікарськими агентами, що викликають токсичний періодонтит, можуть виступати:

• девіталізуючі пасти: миш’яковиста, параформальдегідна;
• пломбувальні матеріали: резорцин-формалінова паста, кореневі цементи, штифти;
• місцеві антисептики: антиформін, евгенол, нітрат срібла, піоцид;
• інші препарати, що викликають алергію: місцеві антисептики, антибіотики та ін.

Фактори ризику

Для виникнення медикаментозного періодонтиту мають значення дві групи чинників: перші пов’язані з непрофесійними діями лікаря-стоматолога, другі – з індивідуальними реакціями організму пацієнта. До перших входять:

• залишення лікарського складу у порожнині зуба на великий термін (понад 48 годин);
• перевищення дози чи концентрації препарату;
• неякісна обробка каналів перед пломбуванням (залишки лікарської речовини залишаються під пломбою).

З чинників, зумовлених особливостями організму чи діями пацієнта, найбільше значення мають:

• вікові зміни тканин зуба (дентиклі, петрифікати);
• супутні захворювання (ендокринопатії, імунодефіцити);
• обтяжений алергічний анамнез;
• недотримання рекомендацій стоматолога (невчасна явка для лікування).

Попадання в приодонтальну щілину агресивних медикаментозних речовин має токсичну дію на тканині. З огляду на ослаблення місцевих імунних механізмів виникає реактивний запальний процес, що має асептичний характер. При пошкодженні клітин періодонту (фібробластів, цементобластів, остеобластів) вивільняються гідролітичні лізосомальні ферменти, що спричиняють підвищення проникності судинних стінок.

Порушується місцеве тканинне дихання, розвивається тканинна гіпоксія, у мікроциркуляторному руслі відзначаються тромбози та підвищення фібринолізу. Відбувається руйнування мієлінових оболонок та осьового циліндра нервових волокон. Ці механізми викликають гостру запальну реакцію, що проявляється болем, набряклістю, гіперемією, локальною гіпертермією, функціональними порушеннями. Іноді розвивається некроз періапікальних тканин.

Медикаментозний періодонтит протікає гостро. Залежно від локалізації може бути апікальним (ускладнення лікування каналів) чи маргінальним (ускладнення терапії пародонтиту). У розвитку гострого періодонтиту виділяють 2 фази, які відрізняються своєю симптоматикою та лікувальною тактикою:

• – фаза інтоксикації – характеризується симптомами підвищеної чутливості періодонту;
• фаза ексудації – характеризується утворенням запального серозного чи гнійного ексудату.

У фазу інтоксикації турбує локальний ниючий біль, він посилюється при жуванні, натисканні на зуб, постукуванні. Пацієнт з медикаментозним періодонтитом завжди може вказати, який зуб є джерелом болю. Зубна коронка звичайного кольору, на ній є тимчасова або постійна пломба.

У фазу серозної ексудації біль стає постійним, ниючим. Накушування на зуб викликає гостру болючість. При переході в гнійну стадію біль стає нестерпним, з’являється відчуття, що зуб «висунувся» з ясна, приєднується загальноінтоксикаційний синдром (озноб, лихоманка, біль голови).

Перебіг медикаментозного періодонтиту залежить від глибини та обширності запальної реакції. При розвитку подібних патологічних змін у ділянці молочного зуба (що трапляється рідко) можлива загибель постійного зубного зачатку. Досить поширеними ускладненнями лікарського періодонтиту є опік і рецесія ясен, а при глибшому поширенні токсичного агента – остеонекроз щелепи.

У разі приєднання мікробної флори може виникнути періостит, навколощелепна флегмона, одонтогенний остеомієліт. Нерідко результатом патології стає втрата причинного зуба, відторгнення кісткової тканини альвеоли.

Медикаментозний періодонтит анамнестично пов’язаний із попереднім лікуванням пульпіту або пародонтиту, введенням у порожнину зуба або ясна кишеня лікарських препаратів. При стоматологічному огляді виявляється набряклість та гіперемія слизової оболонки навколо хворого зуба. Перкусія зуба болісна. Додаткові дослідження, які проводяться на прийомі лікаря-стоматолога, включають:

• Дентальну рентгенографію. Рентген зуба виявляє завуальованість кісткової тканини, розширення періодонтальної щілини за рахунок явищ ексудації. Структура кісткової тканини не змінено.
• Електроодонтометрію. Підвищення порога електрозбудливості понад 150 мкА вказує на некротичний розпад пульпи та ураження зв’язкового апарату зуба.

Медикаментозний періодонтит диференціюють від інфекційного періодонтиту, дифузного пульпіту, періапікального абсцесу.

Тактика щодо токсичного періодонтиту визначається стадією захворювання та етапом лікування зуба. У всіх випадках в першу чергу з каналу вилучаються всі лікарські препарати та матеріали, що спричинили розвиток патологічного процесу, створюються умови для відтоку ексудату. Потім у рамках лікування проводиться:

1. Депульпування зуба: видалення коронкової та кореневої пульпи.
2. Медикаментозна обробка каналу зуба: рясне промивання антисептиками (перекис водню, фурацилін), ферментами.
3. Накладання турунди з антидотом: для нейтралізації миш’яковистої пасти застосовується унітіол, йодинол.
4. Фізіотерапія: теплі ротові ванни, УВЧ-терапія, ендоканальний електрофорез, гальванізація.

Для зняття болючих відчуттів рекомендується прийом нестероїдних протизапальних препаратів. В одне з наступних відвідувань після стихання запальних явищ роблять постійне пломбування каналу кореня зуба та реставрацію анатомічної форми коронки зуба за допомогою композиту світлового затвердіння.

Своєчасне розпізнавання та правильне ведення медикаментозного періодонтиту дозволяє зберегти зубну одиницю та уникнути розвитку серйозних ускладнень. При пізньому зверненні до стоматолога можлива втрата зуба та деструкція кісткової тканини щелепи. Для профілактики лікарського періодонтиту важливо правильно використовувати препарати для ендодонтичного лікування, точно дотримуватись інструкції щодо їх застосування (дозу, сумісність, терміни накладання). Препарування кореневих каналів під дентальним мікроскопом допоможе зробити лікування більш точним та передбачуваним.