Мейбомієвий кератит

Мейбомієвий кератит – ураження рогівки, що розвивається на тлі хронічного гнійного запалення мейбомієвих залоз та порушення їхньої секреторної функції. Мейбомієвий кератит проявляється корнеальним синдромом, болем, дрібними поверхневими інфільтратами та помутнінням рогівки, запальною ін’єкцією очного яблука, зниженням зору. Діагноз мейбомієвого кератиту ставлять на підставі зовнішнього огляду, біомікроскопії ока, ендотеліальної та конфокальної мікроскопії, кератометрії та пахітометрії, оцінки гостроти зору та чутливості рогівки, мікробіологічного дослідження мазка з кон’юнктивою. Лікування мейбомієвого кератиту здійснюють паралельно з терапією мейбоміту та блефариту за допомогою місцевої та системної антибіотикотерапії; інстиляцій мідріатиків, кератопротекторів та епітелізуючих препаратів; масажу повік; при необхідності проводять ексимерлазерне видалення поверхневих рубців рогівки та кератопластику.

Мейбомієвий кератит виникає як ускладнення хронічного мейбоміту та мейбомієвого блефариту на тлі гіперпродукції та недостатнього відтоку секрету залоз хряща повік. Розташовані в товщі верхньої та нижньої повіки мейбомієві (сальні) залози, виділяють особливий маслянистий секрет, що є важливим компонентом слізної плівки. При надлишку секрету відбувається переповнення ним вивідних проток, що створює сприятливе середовище у розвиток інфекції. Проникнення патогенних мікроорганізмів у порожнину мейбомієвих залоз призводить до їх гнійного запалення, зміни складу секрету та утруднення його відтоку. Переходячи на краї і кон’юнктиву повік, запальний процес часто набуває завзятої рецидивної течії. Патологічно змінений секрет мейбомієвих залоз має тривалу подразнювальну дію на рогівку і провокує розвиток мейбомієвого кератиту.

Розвитку мейбомієвого кератиту сприяють надмірна секреція мейбомієвих залоз, наявність тривалого млявого гнійного запалення війних країв повік та пошкодження епітеліального покриву рогівки ока.

Мейбоміт у більшості випадків викликається коковими формами бактерій (стафілококом, стрептококом, пневмококом, диплококами), рідше синьогнійною або кишковою паличкою, протеєм. Ушкодження рогівкового епітелію можуть виникати в результаті травми, опіків ока, офтальмологічних операцій, потрапляння сторонніх тіл, носіння контактних лінз, при очних захворюваннях, що підвищують проникність рогівки (дистрофії рогівки, синдром сухого ока, лагофтальм).

Ослаблення імунного захисту організму, проживання в несприятливих санітарно-гігієнічних умовах, а також тривале подразнення очей вітром, димом і пилом є факторами ризику розвитку запалення мейбомієвих залоз і мейбомієвого кератиту.

Клінічна картина мейбомієвого кератиту включає прояви фонового хронічного мейбоміту і блефариту: гіперемію і потовщення повік, наявність маслянистого секрету і сірувато-жовтуватих скоринок на війних краях повік, біль і свербіж, підвищену стомлюваність і чутливість очей, рецидивні ха. При натисканні на краї століття виділяється каламутний, густий секрет.

Поразка рогової оболонки при мейбомієвому кератиті характеризується утворенням по краю дрібних круглих поверхневих інфільтратів жовтувато-сірого кольору, які згодом часто покриваються виразками. Мейбомієвий кератит супроводжується явищами корнеального синдрому (сльозотечею, блефароспазмом, світлобоязню), вираженою запальною ін’єкцією очного яблука, помутнінням рогівки, різким зниженням гостроти зору. Перехід запального процесу на глибокі шари рогівки при мейбомієвому кератиті зазвичай немає.

Хронічне запалення мейбомієвих залоз призводить до викривлення та рубцевої деформації їх вивідних проток, що надалі посилює недостатність виведення секрету назовні та сприяє хронізації мейбомієвого блефариту та кератиту.

Діагностика мейбомієвого кератиту спирається на вивчення клінічної картини та анамнезу захворювання, результати лабораторних та інструментальних досліджень.

У діагностиці мейбомієвого кератиту важливий зв’язок захворювання з попереднім механічним пошкодженням ока, попаданням сторонніх тіл, перенесеними офтальмологічними операціями, очною патологією.

Огляд структур ока (біомікроскопія, діафаноскопія) при мейбомієвому кератиті допомагає побачити запальні зміни кон’юнктиви повік та рогівки (набряк, наявність інфільтратів та виразок), оцінити характер ураження.

Товщину рогової оболонки ока при мейбомієвому кератиті вимірюють за допомогою пахіметрії, глибину її запального ураження шляхом конфокальної та ендотеліальної мікроскопії. Рефракційні зміни ока виявляють під час кератотопографічного дослідження; кривизну передньої поверхні рогівки оцінюють методом комп’ютерної кератометрії.

При мейбомієвому кератиті виконують перевірку гостроти зору та пробу флюоресцеїну, що дозволяє виявити наявність пошкоджень рогівки. Лабораторна діагностика мейбомієвого кератиту включає бактеріологічне та цитологічне дослідження мазка з кон’юнктиви, ПЛР- та ІФА-діагностику вмісту мейбомієвих залоз.

Диференціальну діагностику мейбомієвого кератиту проводять з вірусним, грибковим та бактеріальним кератитом.

Терапія мейбомієвого кератиту тривала, здійснюється у спеціалізованому відділенні стаціонару; при цьому визначальне значення має усунення хронічного мейбоміту та блефариту.

При мейбомієвому кератиті призначаються антибіотики широкого спектру дії (аміноглікозиди, фторхінолони та цефалоспорини) у вигляді інстиляцій очних крапель, закладання мазей, парабульбарних та субкон’юнктивальних ін’єкцій, перорального або парентерального введення. Місцево також використовують розчини антисептиків, НПЗЗ та глюкокортикоїдів.

Усунення мейобіту при мейбомієвому кератиті допомагає регулярне проведення гігієни повік з видаленням скоринок, масаж країв повік скляною паличкою для посилення відтоку секрету з подальшим змазуванням їх розчином сульфацетаміду або діамантового зеленого.

З метою профілактики ускладнень мейбомієвого кератиту (спайкового процесу, залучення глибоких шарів очного яблука) закопують розчини мідріатиків; додатково показано антигістамінні засоби, імуностимулятори, вітаміни. Епітелізації виразок рогівки сприяє призначення кератопротекторних та ранозагоювальних засобів (хініну гідрохлориду, таурину). При зниженні гостроти зору можливе призначення фізіопроцедур: електрофорезу або фонофорезу з лікарськими препаратами.

При виразці рогівки виконують мікродіатермокоагуляцію, кріо- і лазерокоагуляцію, при поверхневих рубцях рогівки проводять ексимерлазерну процедуру їх видалення, за показаннями – кератопластику.

Ускладненням мейбомієвого кератиту може бути помутніння рогівки у вигляді більма з різким зниженням зору; ураження глибоких шарів рогівки, що призводить до її перфорації, кератосклериту, кератоіридоцикліту, кератоувеїту, ендофтальміту та втраті ока.

Профілактика мейбомієвого кератиту полягає у попередженні, своєчасному та ретельному лікуванні мейбоміту та блефариту, хронічної дисфункції мейбомієвих залоз. Для профілактики мейбомієвого кератиту в офтальмології рекомендовано оздоровчі заходи: повноцінне вітамінізоване харчування, дотримання гігієни праці та побуту, адекватна корекція аномалій рефракції та акомодації, регуляція зорового навантаження тощо.