Механічна дислалія

Механічна дислалія – це дефектна звуковимова, пов’язана з анатомічними аномаліями периферичних органів мови. Проявляється спотвореною вимовою звуків (сигматизмом свистячих або шиплячих, ротацизмом, ламбдацизмом, каппацизмом та ін), елізією звуків; іноді вдруге страждають фонематичні процеси, письмова мова. Органічна дислалія виявляється під час логопедичної діагностики, що включає обов’язковий огляд органів артикуляції та оцінку мовлення дитини. Корекція звукозносного дефекту здійснюється логопедичними засобами на фоні лікування, яке проводиться стоматологом, щелепно-лицьовим хірургом, ортодонтом.

Механічна, або органічна, дислалія є медико-педагогічною проблемою, оскільки має у своїй основі аномалії розвитку або набуті дефекти будови мовного апарату. Як самостійну форму мовної патології, механічну дислалію вперше виділив швейцарський медик Р. Шультц у 30 р.р. ХІХ століття. Згодом це порушення було докладно вивчено представниками російської школи логопедії (М. Є. Хватцева, О. В. Правдіної, А. В. Ястребової та ін.).

На відміну від функціональної дислалії, за якої недоліки звуковимови мають центральне походження, при органічній формі вони пов’язані з дефектами будови периферичних мовних органів і проявляються фонетичним недорозвиненням. Відомості про поширеність окремих форм дислалії у літературі не представлені.

Патологія будови кістково-м’язових структур апарату артикуляції може бути вродженою або набутою. Вроджені аномалії формуються внутрішньоутробно, зазвичай торкаються будови губ, язика (в т. ч. їх вуздечок), зубів, щелеп, піднебіння. Набуті дефекти можуть виникати в будь-якому віці і є наслідком щелепно-лицьових травм та захворювань ЩЛД, що супроводжуються переломом кісток лицьового скелета та щелеп, розривом м’язів, утворенням рубців та контрактур. З урахуванням анатомічної локалізації виділяють кілька груп причин механічної дислалії:

• Дефекти зубо-щелепної системи. Найчастіше зустрічаються аномалії положення зубів (діастеми, відсутність або неправильне прорізування різців), порушення прикусу (прогнання, прогенія, відкритий прикус, перехресний прикус), дефекти щелеп (мікрогнатія, мікрогенія). Дані патології можуть мати вроджений характер, будучи успадкованою ознакою або результатом порушень ембріогенезу. Іноді вони формуються вже після народження внаслідок травм зубів, шкідливих звичок (тривале смоктання пальця), захворювань (рахіт, карієс), вікової адентії.
• Аномалії твердого та м’якого піднебіння. До них відносяться аркоподібне (високе склепіння) або низьке (пологе склепіння) небо, відсутність або розщеплення маленького язичка (вули). Дані аномалії належать до дизембріогенетичних стигм, спотворюють вимову цілого ряду звуків. Звукопромовні та просодичні дефекти, викликані піднебінними та губними ущелинами, виділяються в самостійну нозологію – ринолалію.
• Дефекти будови мови та губ. Внутрішньоутробні особливості розвитку включають укорочену під’язичну зв’язку, зміни обсягу язика на кшталт мікро- або макроглосії, тонкі або товсті губи. До дефектів, що формуються в процесі життя в результаті механічних травм ЧЛО і стоматологічних операцій, відносяться рубці в області губ і ротової порожнини, що перешкоджають нормативному виголошенню звуків мови.

Аномалії будови органів мови зумовлюють дефектне артикулювання, наслідком чого стає спотворена звуковимова або відсутність деяких фонем у мовленні. За наявності зубних аномалій найбільш типово виникнення дефектів шиплячих і свистячих, оскільки повітряний потік виходить через щілини між зубами та щелепами, створюючи зайву зашумленість. Також може страждати проголошення вібрантів, губно-зубних, вибухових і навіть голосних звуків.

Губні аномалії викликають обмеження рухливості рота, неповне змикання губ, наслідком є ​​спотворення лабіалізованих голосних, губних і губно-зубних приголосних. Для дефектів будови мови типові порушення шиплячих і сонорів, тому що неможливе підйом кінчика мови вгору, бічний сигматизм і загальна нерозбірливість мови.

Однак у деяких випадках навіть за наявності органічних змін мовних органів вимова може залишатися нормальним. Це тим, що дитині вдається досягти близького до нормі акустичного ефекту з допомогою компенсаторної артикуляції.

Спотворена вимова фонем у логопедії позначається термінами, утвореними від відповідних літер грецького алфавіту (ро, лямбда, сигма, йота, каппа, гама, хі) за допомогою додавання суфікса «-ізм». З урахуванням порушеної категорії звуків виділяють сім видів фонетичних дефектів, що зустрічаються при механічній дислалії, кожен з яких має декілька можливих варіантів:

• Ротацизм – Дефекти вимови (р-р ‘). Включає такі види аномальної артикуляції: велярний (вібрація м’якого піднебіння), увулярний (вібрація маленького язичка), бічний (вібрація бічного краю язика), щічний (вібрація щоки), двогубний (вібрація губ), носовий (гугнявий призвук) і одноударний ) ротацизм.
• Ламбдацизм – Спотворення звуків (л-л ‘). Представлений двогубною (на зразок короткого «у» або англійського «w»), міжзубною (при висунутому між зубами кінчику язика) і носовою (на зразок звукопоєднання «нг») вимовою фонеми.
• Сигматизм – ненормована вимова свистячих (c-c’), (з-з’), (ц) і шиплячих (ж), (ш), (ч), (щ). Різновиди сигматизму включають міжзубне, губно-зубне (при змиканні нижньої губи з верхніми різцями), бічне та носове артикулювання звуків. Для сигматизму шиплячих також характерно нижнє (при опущеному за нижні різці кінчику мови), щічне (що супроводжується роздуванням щік) і задньомовне (на зразок «х» і «г») вимову (ш) і (ж).
• Йотацизм – Порушення вимови (й). Зустрічається рідше від інших дефектів. Найчастіше представлений відсутністю звуку або його субституцією за допомогою (л) у нижній артикуляції.
• Каппацизм, гамматизм, хітизм – Дефекти вимови задньомовних (к-к’), (г-г’), (х-х’). Неправильна артикуляція зводиться до гортанної вимови, коли звуки набувають характерного для південноруської говірки «придихання».

Спотворена звуковимова спостерігається вже в період фізіологічної дислалії – тобто у віці до 5 років, маскуючись під вікові недосконалості мови. Характерним для органічної форми є порушення звуків, близьких за артикуляцією (наприклад, міжзубна вимова всіх передньомовних при відкритому передньому прикусі). У більшості випадків механічна дислалія є поліморфною, або складною, тому що при ній порушується кілька груп звуків (наприклад, має місце ротацизм, сигматизм шиплячих/свистячих).

Поряд із спотворенням, зустрічаються елізії (відсутність) звуків. Вдруге, на тлі неправильного артикулювання може порушуватися слухова диференціація (у цьому випадку виникає ФФН) та інтонаційна сторона мови.

Дефекти фонетичного ладу мови відрізняються стійкістю і зникають самостійно з дорослішання дитини. Навіть після хірургічного усунення анатомічних деформацій дитина може продовжувати користуватися сформованою дефектною артикуляцією. Тому викривлена ​​(тобто ненормативна для російської мови) вимова вимагає якомога раннього корекційно-педагогічного втручання.

Усвідомлення дитиною своєї дефектної вимови (картавості, гугнявості) може сприяти замкнутості, мовчазності, уникнення спілкування. За наявності фонетико-фонематичного недорозвитку тією чи іншою мірою неминуче страждає граматичний лад мови. У шкільному віці цій основі формується дислексія і дисграфія.

Аномалії органів артикуляції в комплексі з дефектною вимовою можуть викликати глузування з боку однолітків і спричинити розвиток нервозності та психологічних комплексів у дитини. Шкільна неуспішність, конфлікти з однокласниками, відкидання дитини дитячим колективом нерідко призводять до відмови від школи, асоціальної поведінки, а довгостроковій перспективі – до соціальної дезадаптації.

Механічна дислалія відноситься до міждисциплінарних проблем, що вимагають співдружнього медичного та педагогічного підходу до діагностики. У межах діагностичних заходів виявляється саме мовленнєве порушення, визначаються його причини, вираженість анатомічних відхилень у будові мовних органів. Тільки на основі всебічного та грамотного обстеження планується поетапний корекційний вплив. Діагностичний алгоритм передбачає:

• Логопедичне обстеження. Логопед вивчає будову органів артикуляції (мови, губ, щелеп, зубів, піднебіння), оцінює їх рухливість (плавність, швидкість рухів, легкість перемикання від однієї пози до іншої). Потім проводиться діагностика мовлення: за прийнятою методикою повіряється стан звуковимови та фонематичного слуху. При формулюванні логопедичного висновку вказується вид мовного недорозвинення (ФН або ФФН), форма дислалії (механічна) та різновид дефекту (ротацизм, сигматизм та ін.).
• Медичне обстеження. З урахуванням причин, що перешкоджають нормальному звуковимову, рекомендуються консультації стоматолога-хірурга, ортодонта, щелепно-лицевого хірурга. Поряд із оглядом лікарів-фахівців, дитині може знадобитися виконання рентгенографії лицьового скелета, ОПТГ, телерентгенографії, виготовлення контрольно-діагностичних моделей та ін.

Корекційний етап, як і діагностичний, складається з медичного і логопедичного впливу. Іноді ця робота проводиться паралельно, у деяких випадках стоматологічне лікування передує педагогічним методам. Термін корекції звукозносних дефектів при механічній дислалії коливається від 3 до 6 місяців.

• Медичне лікування. Залежно від анатомічної аномалії може проводитися пластика вуздечки язика або губи, ортодонтичне лікування з використанням механічних або функціональних апаратів, висічення рубців губ тощо. Для прискорення реабілітаційного періоду використовується фізіотерапія та медичний масаж.
• Логопедична корекція. На підготовчому етапі з метою активізації органів мови проводиться артикуляційна гімнастика та логопедичний масаж. Звукопостановка здійснюється, як правило, з механічною допомогою. На етапі автоматизації нормативна ізольована вимова закріплюється у складах, словах, фразах та вільної мови. При некоригованих деформаціях ЧЛО сформувати правильне звуковимову неможливо. У цих випадках допустимо обмежитися компенсаторною артикуляцією, що дає акустичний ефект, максимально наближений до норми.

Внаслідок цілеспрямованого медико-педагогічного підходу більшу частину випадків механічної дислалії вдається скоригувати. При завершенні всього комплексу роботи в дошкільному віці у дитини надалі не виникає порушень читання та письма, його психологічний розвиток протікає благополучно. Специфічні розлади шкільних навичок розвиваються за своєчасно не усунених дефектів артикуляції.

Попередити патологію розвитку органів мови дозволяє контроль за перебігом вагітності, навчання дітей від шкідливих звичок (смоктання пальця), регулярне спостереження у стоматолога. Використання елементів логопедичної гімнастики при заняттях з дітьми дозволяє розвинути рухливість апарату артикуляції і підготувати його до постановки звуків.