Меланомонебезпечні невуси

Меланомонебезпечні невуси – пігментні доброякісні новоутворення шкіри, які мають найбільший ризик малігнізації та переродження в злоякісну меланому. Існує кілька різновидів таких родимок, що відрізняються між собою зовнішнім виглядом, віком появи, гістологічною будовою та іншими факторами. Діагностика меланомонебезпечних невусів здійснюється шляхом огляду новоутворення та гістологічного вивчення тканин, отриманих в результаті його видалення. Лікування утворень у більшості випадків хірургічне, ступінь та обсяги втручання залежать від типу, структури та розмірів родимки. Надалі потрібне диспансерне спостереження у дерматолога чи онколога.

Меланомонебезпечні невуси – кілька типів доброякісних пігментних шкірних утворень, які досить часто перероджуються в меланому. За даними медичної статистики, подібні новоутворення є досить поширеним станом – їхня частка серед родимок усіх типів становить близько 10%. При цьому частота народження меланоми набагато нижче – приблизно 2 випадки на 100 000 населення, це свідчить про те, що меланомонебезпечні невуси далеко не завжди призводять до розвитку злоякісної пухлини. Тим не менш, їх наявність суттєво підвищує ризик появи цього захворювання та значно потенціює вплив канцерогенних факторів різної природи. З цієї причини в дерматології наявність меланомонебезпечних невусів вважається досить серйозним станом, який вимагає проведення лікувальних заходів та спостереження у спеціаліста для своєчасного виявлення меланоми.

Причини розвитку меланомонебезпечних невусів, як і інших пігментних новоутворень шкіри, полягає у порушенні процесів поділу меланоцитів – клітин шкіри, що містять у собі гранули меланіну. Зазвичай такі клітини більш-менш рівномірно розподіляються у шкірі та захищають тіло від впливу ультрафіолетових променів. З ряду причин, таких як спадкові та генетичні фактори, вплив деяких хімічних сполук, пошкодження шкірних покривів механічним шляхом, ультрафіолетом або радіацією, виникає порушення клітинного поділу меланоцитів. Внаслідок цього порушення на обмеженій ділянці шкіри утворюється скупчення пігментних клітин, яке зовні виглядає як коричнева або майже чорна пляма різних розмірів.

Деякі дослідники вважають, що поява меланомонебезпечних невусів та інших подібних утворень завжди має вроджену природу та обумовлена ​​порушеннями процесу міграції меланоцитів до епідермісу з нейроектодерми. Прихильники цієї теорії вважають, що будь-які інші фактори, роль яких помічена у процесах розвитку родимок, лише провокують подальше посилення цього порушення. Таким чином, цикл розвитку меланомонебезпечних невусів з цієї точки зору виглядає як «порушення ембріогенезу – розвиток власне родимки під дією різних факторів – малігнізація та поява меланоми». У світлі цієї теорії меланома сприймається як стан, зумовлений вродженими чинниками. Родимки виявляються або відразу при народженні дитини, або через кілька років або навіть десятиліть – така затримка не означає відсутності вродженості меланомонебезпечного невуса, просто спочатку дефект шкіри настільки малий, що непомітний навіть при ретельному огляді.

Всі родимки або невуси поділяються на два великі різновиди – меланомонебезпечні та меланомонебезпечні. Серед перших виділяють кілька основних типів, що різняться між собою зовнішніми проявами, віком появи, переважною локалізацією на тілі та іншими характеристиками. Крім того, меланомонебезпечні невуси відрізняються між собою ступенем онкогенного ризику. До найбільш типових представників таких шкірних новоутворень відносять такі:

1. Диспластичний меланомонебезпечний невус – Найважчий різновид меланомонебезпечної освіти. Протягом життя людини у 90% випадків перероджується у злоякісну меланому. Даний тип родимок часто має спадковий характер, іноді спостерігається їх множина на тілі (50 і більше неоплазій). Локалізація диспластичних невусов немає характерних особливостей, можуть виникати різних ділянках тіла. Колір родимок варіює від світло-коричневого до майже чорного, розмір – від 2 до 10 мм. Зазвичай вони реєструються незабаром після народження, у деяких випадках спостерігається їхня спонтанна поява в період статевого дозрівання. Меланомонебезпечні невуси такого типу плоскі, зазвичай з нечіткими краями, до початку малігнізації їхня консистенція на дотик не відрізняється від здорової шкіри.

2. Синій меланомонебезпечний невус (Тип Ядассона-Тіче) – зазвичай виникає протягом життя людини і являє собою одиночне (рідше можуть зустрічатися по 2-5 родимок) новоутворення шкіри розміром не більше 10 міліметрів. Його поверхня виступає над шкірою у вигляді напівсфери, покриви невуса мають характерний «напружений» вигляд, колір варіює від світло-синього до темного або майже чорного. Улюблена локалізація – волосиста частина голови, долоні, підошви, сідниці, але може виникати і на інших ділянках тіла. Малигнізація синього меланомонебезпечного невуса найчастіше відбувається на тлі травмування родимки, в тому числі і при її неповному видаленні косметологічними методиками.

3. Прикордонний пігментний невус – даний меланомонебезпечний різновид родимки в переважній більшості (80%) випадків є вродженим станом, у решти 20% хворих невус з’являється в ранньому дитячому віці. Розмір освіти зазвичай збільшується із віком, як правило, становить 8-15 міліметрів, у деяких випадках більше. Цей тип меланомонебезпечного невуса має коричневе забарвлення, яке змінює свою інтенсивність від центру до периферії новоутворення, іноді з утворенням концентричних кілець. Переродження в меланому найчастіше відбувається під впливом травм або ультрафіолетового випромінювання.

4. Гігантський пігментний невус – Найбільш помітний тип подібних новоутворень. Має винятково вроджений характер. Цей різновид меланомонебезпечних невусів збільшується в міру зростання людини, нерідко досягає 5-7 сантиметрів у діаметрі. Відомі випадки, коли новоутворення подібного типу покривали значну частину тіла хворого і досягали розмірів 30-40 сантиметрів. При цьому родимка виступає над поверхнею шкіри та має коричневе або чорне забарвлення, формуючи собою виражений косметичний дефект. Малігнізація гігантського пігментного невуса реєструється приблизно у 10% хворих.

5. Невус Ота – це меланомонебезпечне новоутворення розвивається виключно на обличчі в області іннервації гілок трійчастого нерва (на шкірі вилицевої або підочноямкової області). Є вродженим станом, зумовленим порушеннями міграції та диференціювання меланоцитів. Меланомонебезпечний невус Ота характерний азіатських народів монголоїдної раси, в інших національностей подібні освіти не виникають. Згодом може досягати в діаметрі кількох сантиметрів, переродження в меланому спостерігається рідко, в основному – під впливом ультрафіолетового випромінювання.

6. Обмежений передраковий меланоз Дюбрейлю – це стан невідомої етіології, який одними дерматологами належить до меланомонебезпечних невусів, іншими – до передракового дерматозу. Найчастіше захворювання виникає у людей похилого віку. Спочатку на поверхні шкіри обличчя та шиї, рідше за інші ділянки тіла утворюється пігментна пляма, яка має нерівні краї, що нагадують контури географічних карт. Пляма поступово збільшується у розмірі, на його поверхні з часом виникають папули, вузлики та інші утворення. Обмежений передраковий меланоз Дюбрею є облігатним передраковим станом, за відсутності лікування він завжди призводить до розвитку злоякісної меланоми.

Найчастіше визначення меланомоопасных невусов проводиться шляхом огляду новоутворення дерматологом. Лікар звертає увагу на колір, розміри, форму та характер контурів родимки (рівні або розірвані, нечіткі), шляхом пальпації визначає її консистенцію та наявність ущільнень чи інших змін щодо здорової шкіри. При розпитуванні фахівець встановлює вік, у якому вперше був зафіксований даний невус, з’ясовує, чи були в анамнезі факти його зростання, наскільки швидким було зростання, чи виникали інші суб’єктивні симптоми (свербіж, печіння, болі) у місці розташування новоутворення. Все це дозволяє діагностувати меланомонебезпечний невус та попередньо визначити ознаки його малігнізації.

Більш точні дані щодо характеру невуса може дати біопсія тканин зі своїми подальшим вивченням. Однак, оскільки механічна травма може стати поштовхом до розвитку злоякісного процесу, онкологи та дерматологи уникають використання цього методу дослідження меланомонебезпечних невусів. Гістологічне вивчення можливе лише після видалення новоутворення хірургічним шляхом з дотриманням усіх запобіжних заходів. Будова тканин меланомонебезпечних невусів відрізняється великою кількістю меланоцитів різного ступеня диференціювання – чим вона нижча, тим вища ймовірність розвитку меланоми. У деяких випадках для визначення цього стану використовують додаткові методи дослідження – дерматоскопію, термографічне дослідження уражених ділянок шкіри та інші.

Єдиним надійним методом лікування меланомонебезпечного невуса є хірургічне видалення новоутворення із широким висіченням тканин шкіри. Якщо родимка має дуже великі розміри (гігантський пігментний невус), може знадобитися пересадка шкіри від донора або інших ділянок тіла хворого. У багатьох випадках шкірна пластика виконується не тільки з профілактичними, але і косметичними цілями, особливо при значному розмірі родимки та її розташування на помітній ділянці тіла. Видалення меланомонебезпечного невуса необхідно проводити тільки за участю онколога – косметологічні методики видалення (кріодеструкція, електрокоагуляція та інші) можуть не лише не позбавити хворого цієї освіти, а й стати причиною його переродження в меланому.

Прогноз та профілактика меланомонебезпечних невусів

Прогноз за наявності меланомонебезпечних невусів залежить від величезної кількості факторів: типу новоутворення, його розташування, умов роботи та способу життя людини і навіть клімату, в якому він проживає (у південних районах шкіра піддається більш інтенсивному впливу ультрафіолетових променів, що підвищує ризик розвитку меланоми). Після хірургічного висічення невуса необхідно диспансерне спостереження в онколога чи дерматолога для своєчасного виявлення ознак малігнізації. Аналогічний підхід використовують і при інших родимках із відносно низьким онкогенним ризиком (наприклад, при блакитному невусі) – хворі з невіддаленими новоутвореннями кожні 3-6 місяців оглядаються фахівцем.