Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5
Менінгококова інфекція
Менінгококова інфекція – інфекційна хвороба, що поєднує цілу групу захворювань, що мають різноманітні клінічні прояви: від назофарингіту до менінгококового сепсису та менінгіту. Поєднує їх те, що всі вони викликаються менінгококами, які переносяться повітряно-краплинним шляхом. Менінгококова інфекція становить небезпеку, оскільки широко поширена, швидкоплинна, може викликати важкі ускладнення і призвести до смерті.
Загальні відомості
Менінгококова інфекція – інфекційне захворювання, що має типові клінічні прояви у вигляді ураження слизової оболонки носоглотки. Для цієї хвороби характерне поширення процесу, що призводить до специфічної септицемії та гнійного лептоменінгіту. Менінгококова інфекція поширилася всіма країнами світу, в яких спостерігаються як спорадичні випадки, так і епідемічні спалахи, бувають і епідемії. Найбільшого поширення менінгококова інфекція набула у країнах Центральної Африки, Південної Америки, у Китаї. Спалахи цього захворювання часто виникають там, де велика скупченість населення поєднується з антисанітарними умовами проживання.
У нашій країні захворюваність на менінгококову інфекцію стабілізувалася і в середньому тримається на рівні 5 на 100 тисяч населення. Як показує географічний аналіз, є кілька неблагополучних зон, де показник захворюваності вищий. Це, насамперед, далекосхідні області, розташовані поруч із кордоном Китаю та Монголії. Інший регіон, який дає стабільно високий рівень захворюваності – Мурманська та Архангельська області.
Менінгококова інфекція
Причини
Збудником менінгококової інфекції є менінгокок Neisseria meningitidis. Це грамнегативний диплокок, який не має джгутиків і капсул і не утворює спор. Менінгококи добре видно на забарвлених аніліновими фарбами препаратах із чистої культури. Вони розташовуються парно, як два боби, звернених один до одного увігнутою поверхнею. Оптимальна температура для зростання менінгококів – 37 °С. У довкіллі вони малостійкі, швидко гинуть при дії сонячних променів, дезінфікуючих засобів, при висиханні та зниженні температури до 22 °С. Розрізняють кілька серологічних типів менінгококів, основними з яких є чотири: А, B, C, D.
В результаті повітряно-краплинного механізму поширення інфекції менінгококи проникають у носоглотку, ротову порожнину, верхні дихальні шляхи здорових людей, потім гематогенним шляхом починають поширюватися в організмі. У патогенезі менінгококової інфекції вирішальну роль відіграє комбінація процесів токсичного і септичного характеру з алергічними реакціями, що приєдналися.
Епідеміологія
Єдине джерело збудника менінгококової інфекції – людина з клінічно вираженими ознаками хвороби, а також носій менінгококів. Шлях передачі менінгококів – аспіраційний. Поширення інфекції відбувається при розмові, чханні, кашлі, коли з крапельками слизу збудники потрапляють до навколишнього хворого повітряного простору. Сприяє зараженню тісний контакт між людьми, особливо у закритому приміщенні.
Менінгококова інфекція характеризується деякою сезонністю. Число хворих у сиру та холодну пору року збільшується, досягаючи піку в березні-травні. Для менінгококової інфекції типові періодичні підйоми захворюваності, що мають інтервали 10-15 років. Хвороба може вражати людей практично будь-якого віку, але переважно хворіють діти. Вони становлять майже 70% від загальної кількості всіх хворих. Велике значення у розвитку менінгококової інфекції має ослаблена імунна система людини.
Класифікація
Відповідно клінічної класифікації менінгококову інфекцію ділять на локалізовану та генералізовану. До локалізованих форм відносять менінгококоносійство, гострий назофарингіт та ізольовану менінгококову пневмонію. Генералізовані форми: гостра та хронічна менінгококемія, менінгококовий менінгоенцефаліт, менінгококовий менінгіт. Існують рідкісні форми: менінгококовий артрит або поліартрит, менінгококовий ендокардит та іридоцикліт. Часте поширення набули змішані форми менінгококової інфекції.
Симптоми менінгококової інфекції
Інкубаційний період при менінгококовій інфекції триває від 1 до 10 днів, у середньому 2-3 дні. При менінгококоносійстві найчастіше стан здоров’я не порушується. Зазвичай хвороба починається гостро, однак у деяких хворих буває продромальний період: слабкість та пітливість, головний біль та невелике підвищення температури.
Менінгококовий гострий назофарингіт може мати субклінічну течію, коли відсутні клінічні симптоми. Також він може протікати у легкій, середньоважкій та важкій формі. Найчастіше зустрічається легка форма назофарингіту зі слабкою інтоксикацією та субфебрильною температурою. При середньотяжкій формі температура підвищується до 38-38,5 °С. У хворих спостерігається така симптоматика загальної інтоксикації, як головний біль та запаморочення, слабкість та розбитість. Поряд з цими симптомами додатково виникають першіння та болі в горлі, закладеність носа та невеликі слизово-гнійні виділення, зрідка сухий кашель. Шкірні покриви зазвичай сухі та бліді. Тяжкий перебіг назофарингіту проявляється високою температурою, яка досягає 39 °С і більше. Крім головного болю спостерігається блювання, часто приєднуються менінгеальні симптоми. Назофарингіт нерідко може передувати розвитку генералізованих форм захворювання.
Менінгококовий менінгіт зазвичай починається гостро з ознобу та підвищення температури до 38-40 °С. Загальний стан хворого різко погіршується. Основною скаргою є сильні головні болі, відзначається світлобоязнь. Швидко з’являються та прогресують менінгеальні симптоми. Відзначається ригідність потиличних м’язів, позитивний симптом Кернігу та інші. Характерні рухове занепокоєння, гіперемія обличчя, гаряча на дотик шкіра, червоний дермографізм, іноді спостерігається гіперестезія шкіри. Хворий займає в ліжку вимушену позу, для якої характерне закидання назад голови та підтягування ніг до живота.
При менінгококовому менінгіті може настати розлад свідомості та психічні порушення. Можливі марення, збудження, галюцинації або адинамія, загальмованість, сопор, навіть кома. Діти часто виникають судоми, іноді гиперкинезы. У більшості хворих відзначається пригнічення або посилення періостальних та сухожильних рефлексів, а також їх нерівномірність, відбувається ураження черепних нервів. Може розвинутись гнійний лабіринтит, який призводить до повної втрати слуху. Рідше буває неврит зорового нерва.
Менінгококемія представляє гострий менінгококовий сепсис, для якого типово гострий початок, висока лихоманка, ряд септичних явищ, у тому числі значні зміни в діяльності серцево-судинної системи, рання поява висипу та тяжка течія. Висипання з’являється частіше на тулубі і нижніх кінцівках у вигляді розеолезних і папульозних елементів інтенсивно-рожевого або трохи синюшного відтінку. Крім того, на шкірі бувають різної величини геморагічні елементи та зірчасті червоні плями, що переходять у некроз.
При менінгококемії відзначаються крововиливи в кон’юнктиви, склери та слизові оболонки носоглотки. У хворих можуть спостерігатися носові, маткові, шлункові кровотечі, субарахноїдальні крововиливи, мікро- та макрогематурія. В окремих випадках виникають артрити та поліартрити. Тяжка менінгококкемія у дорослих часто поєднується з менінгітом.
Менінгококовий менінгоенцефаліт характеризується судомами та порушенням свідомості вже з перших днів хвороби, нерідко з’являються зорові або слухові галюцинації. Для нього типові ранні паралічі та парези.
Ускладнення
Можливі специфічні ускладнення в ранньому та пізньому перебігу хвороби. До них відносяться:
До неспецифічних ускладнень відносять такі, як герпес, отит, пневмонія, пієлонефрит та інші.
Діагноз менінгококової інфекції
Щоб встановити правильний діагноз, необхідно вивчити клінічну картину захворювання. Зважають також на епідеміологічні дані, анамнез, результати лабораторних досліджень крові та цереброспінальної рідини, взятої шляхом люмбальної пункції. При підозрі на менінгококоносійство або менінгококовий назофарингіт проводять бактеріологічне дослідження слизу, який збирають із задньої стінки глотки. Використовують також імунологічні методи.
Диференціальний діагноз слід проводити з іншими захворюваннями. Назофарингіт диференціюють із гострими вірусними інфекціями, ангіною, фарингітом. Змішану форму менінгококової інфекції та менінгококемію порівнюють з іншими інфекційними хворобами. Менінгококовий менінгіт диференціюють з гнійними менінгітами іншої етіології.
Лікування менінгококової інфекції
При менінгококовій інфекції необхідна рання госпіталізація до спеціалізованих відділень інфекційної лікарні. При розвитку ускладнень хворих визначають відділення реанімації. У випадках вираженої інтоксикації лихоманки призначають антибіотики. У важких випадках проводять протишокові заходи, дегідратаційну та дезінтоксикаційну, протисудомну терапію. Призначають аналгетики, застосовують кортикостероїди, оксигенотерапію, штучну вентиляцію легень та інші засоби. За показаннями використовують вітаміни, ноотропні препарати та серцеві глікозиди. Виписка зі стаціонару може бути зроблена після зникнення клінічних симптомів, при настанні одужання та відсутності в бактеріологічних дослідженнях слизу зі зіва та носа менінгококів.
Найчастіше при своєчасному лікуванні менінгококової інфекції прогноз сприятливий. За статистикою летальні наслідки можливі за таких ускладнень, як набряк і набухання головного мозку, інфекційно-токсичний шок. Залишкові явища зустрічаються у пацієнтів, лікування яких було розпочато лише у пізні терміни захворювання. Можуть бути функціональні порушення нервово-психічної діяльності. Пацієнтам, які перенесли менінгококову інфекцію, показано амбулаторне спостереження та долікування у невролога.
Профілактика менінгококової інфекції
Важливо вчасно поставити діагноз хворим з різними видами менінгококової інфекції та госпіталізувати їх. Протиепідемічними заходами є виявлення носіїв інфекції та проведення ним санації носоглотки. p align=”justify”> Велике значення для профілактики має підвищення імунітету людей. За тими, хто був у контакті з хворим, встановлюється медичне спостереження та проводиться бактеріологічне обстеження. За показаннями здійснюється вакцинація комплексною полісахаридною вакциною проти менінгококів серологічних груп А та С, імунітет від якої зберігається протягом 3-5 років. Повторну імунізацію при загрозі епідемії можна проводити за три роки.