Менінгомієліт

Менінгомієліт – це комплексне ураження речовини спинного мозку, його оболонок та спинномозкових корінців. Є ускладненням інфекційних захворювань, таких як сифіліс, туберкульоз, бруцельоз. Характеризується сукупністю симптомів: парестезії, корінцеві болі, порушення рухових функцій та шкірної чутливості. Діагноз ставиться виходячи з аналізу спинномозкової рідини, серологічного обстеження крові, результатів МРТ чи КТ. Лікування залежить від першопричини, що спричинила розвиток менінгомієліту, як правило, це антибіотикотерапія, фізіопроцедури, бальнеологічне лікування, ЛФК.

Менінгомієліт – це запальний процес, який охоплює одночасно оболонки спинного мозку (від давньогр. «менінгос» – мозкова оболонка) та його речовина (від давньогр. «Мієлос» – спинний мозок). У неврології менінгомієліт не розглядається як окреме захворювання, оскільки він є ускладненням інших патологічних процесів, результатом їхнього поширення на центральну нервову систему. Процес запалення зазвичай починається з оболонок спинного мозку, потім переходить на спинномозкові коріння та його речовину. Тому на протязі менінгомієліту можна простежити 3 чіткі стадії: менінгеальні прояви, корінцеві синдроми та ознаки ураження речовини спинного мозку.

Небезпека менінгомієліту полягає в тому, що результатом завершення запального процесу є спайки, які виникають між оболонками та речовиною спинного мозку та призводять до хронічного здавлення останнього з розвитком компресійної мієлопатії. У більшості випадків вогнища менінгомієліту локалізуються у грудному відділі.

Менінгомієліт практично ніколи не буває первинним; він виникає як ускладнення при таких захворюваннях, як різного роду інфекції (кір, сифіліс, скарлатина, бруцельоз, туберкульоз), ревматичні хвороби.

Сифіліс. Пошкодження нервової системи, або нейросифіліс, характерний для вторинного чи третинного періоду захворювання. Однією з його форм є менінговаскулярний сифіліс, в основі якого лежить пошкодження оболонок спинного мозку, що переходить на його речовину, а також тромбоз судин. Процес має хронічний характер. Внаслідок тривалого запального процесу відбувається повільне ущільнення спинномозкових оболонок за рахунок розростання сполучної тканини, утворення грубих спайок, що призводить до стискання речовини спинного мозку.

Туберкульоз. Поразка нервової системи при туберкульозі носить вторинний характер, мікобактерії потрапляють у мозкові оболонки зі струмом крові, у своїй первинне туберкульозне вогнище розташовується у легких чи бронхіальних лімфатичних вузлах. На м’якій мозковій оболонці формуються міліарні горбки, що призводять до виникнення місцевої алергічної реакції та утворення незапальної (серозної) рідини. За відсутності лікування рідина заміщається грубими сполучнотканинними волокнами з утворенням спайок. Крім того, при тривалому перебігу уражається і сама речовина спинного мозку: у ньому утворюються осередки кальцинування (петрифікати).

При таких захворюваннях, як кір, скарлатина, бруцельоз, ураження нервової системи з розвитком менінгомієліту пов’язане з безпосереднім проникненням збудника зі струмом крові в мозкові оболонки.

Хоча причинами менінгомієліту є різні захворювання, кожне з яких має власну клінічну картину ураження спинного мозку, існує низка загальних симптомів. Менінгомієліт, як правило, розвивається поступово, в клінічній картині можна виділити періоди залучення в запальний процес мозкових оболонок, корінців і речовини спинного мозку, що змінюють один одного. Для менінгомієліту не характерний гострий початок. Це важлива ознака, яка є основою диференціальної діагностики з іншими захворюваннями нервової системи.

Початок менінгомієліту, як правило, характеризується появою парестезій (змін чутливості) у ділянці грудей, живота, рук та ніг (залежно від рівня ураження спинного мозку). Хворий скаржиться на почуття поколювання, повзання мурашок, печіння, оніміння. Надалі приєднуються корінцеві симптоми: при ураженні грудного відділу – це оперізуючі болі навколо грудної клітки, які іноді можуть симулювати стенокардію та інфаркт міокарда.

Після переходу запалення на речовину мозку розвивається слабкість у кінцівках, аж до повного паралічу; з’являються патологічні рефлекси; порушується робота прямої кишки та сечового міхура за типом затримки; пропадають усі види шкірної чутливості рівня локалізації вогнища ураження. Для менінгомієліту характерна наявність короткочасних ремісій, коли симптоми захворювання або зникають, або стають негаразд яскраво виражені.

Сифілітичний менінгомієліт характеризується поступовим розвитком слабкості нижніх кінцівок, що переходить у параліч обох ніг із порушенням функції тазових органів. Туберкульозний менінгомієліт, як правило, розвивається дуже повільно, тому головними його проявами є симптоми здавлення спинного мозку спайками з розвитком порушення чутливості та довільних рухів нижче за місце компресії. Однак у деяких випадках захворювання може дебютувати у вигляді корінкових болів на кшталт радикуліту. Подібна різноманітна клінічна картина часто спричиняє діагностичні помилки.

Оскільки менінгомієліт завжди має під собою інше серйозне захворювання, його діагностика повинна ґрунтуватися на комплексній оцінці стану хворого. Всім хворим обов’язково призначається аналіз крові на сифіліс (реакція Вассермана, RРR-тест), і проводиться люмбальна пункція.

Менінгомієліт необхідно диференціювати від спінальної форми розсіяного склерозу, пухлин спинного мозку, гострого мієліту. Від розсіяного склерозу менінгомієліт відрізняє відсутність наступних симптомів: ністагма (мимовільні часті рухи очних яблук), нечітких меж порушення чутливості, тремтіння рук і ніг, зміни мови. Дані ознаки є визначальними при розсіяному склерозі і ніколи не зустрічаються при менінгомієліті.

Дуже часто за своєю течією хронічний менінгомієліт нагадує клінічну картину пухлини спинальних оболонок, особливо це виражено при утворенні множинних спайок, що стискають речовину мозку. Важливою відмітною ознакою є склад спинномозкової рідини. При пухлинах ЦНС у ній буде виявлено білково-клітинну дисоціацію (збільшення вмісту білка при незміненому клітинному складі). Остаточний діагноз може бути встановлений на основі аналізу знімків КТ або МРТ спинного мозку.

На відміну від менінгомієліту, гострий мієліт завжди має гострий початок, розвивається на тлі інфекції, протікає бурхливо, із швидким розвитком рухових та чутливих порушень, нетриманням сечі та калу, утворенням великих пролежнів. Відрізнити один вид менінгомієліту від іншого також допомагає аналіз спинномозкової рідини. Так, при захворюванні, що є проявом нейросифілісу, буде плеоцитоз (збільшення кількості клітинних елементів) та позитивна реакція Вассермана. Якщо причиною менінгомієліту стали ревматичні хвороби, то у спинній рідині переважатимуть лімфоцити, а якщо це гнійна інфекція – то збільшиться кількість лейкоцитів. Запідозрити менінгомієліт як ускладнення кору, скарлатини, тифу допоможуть дані про перенесене раніше захворювання. Туберкульозний менінгомієліт також має характерні риси: у спинномозковій рідині на першому етапі хвороби переважають лейкоцити, які потім за короткий час замінюються на лімфоцити; відзначається збільшення вмісту білка при одночасному зниженні рівня глюкози. Діагноз підтверджується спеціальним забарвленням мазка спинномозкової рідини з виявленням мікобактерій туберкульозу. Є обов’язковими рентгенографія грудної клітки та туберкулінова проба.

Туберкульоз. Використовується потрійна терапія: ізоніазид, рифампіцин, піразинамід. Обов’язково призначаються вітаміни групи В (особливо В6) для запобігання побічним ефектам від дії протитуберкульозних препаратів.

Сифіліс. Препаратом вибору для лікування сифілісу досі залишається пеніцилін. Терапія буде ефективною лише в тому випадку, якщо концентрація ліків у крові тривалий час підтримуватиметься на рівні, достатньому для повного знищення збудника захворювання. Для цього використовується препарат пробенецид, який затримує виведення препаратів пеніциліну та цефалоспоринів із організму нирками. Це призводить до того, що вміст цих речовин у крові збільшується настільки, що їх концентрації вистачає для повного знищення мікроорганізму. Існують різні схеми лікування. При алергії на пеніцилін можна замінити на препарати з групи цефалоспоринів.

Кір. Хворі з коровим менінгомієлітом потребують обов’язкової госпіталізації. Оскільки ефективного протикоревого препарату поки що не розроблено, вживаються заходи, спрямовані на дезінтоксикацію, нормалізацію водно-сольового обміну; призначаються препарати, що покращують кровообіг у судинах спинного мозку.

Тиф, бруцельоз. Менінгомієліт при цих захворюваннях лікується комбінацією антибактеріальних препаратів, яких чутливі збудники.

Якою б не була причина розвитку менінгомієліту, після проведеного етіологічного лікування (спрямованого на знищення збудника) лікар-невролог обов’язково повинен направити хворого на фізіотерапію, ЛФК та ​​відновне лікування в умовах санаторно-курортних зон.

Прогноз при менінгомієліті залежить від причини, що призвела до його розвитку. Крім того, чим гостріше протікає процес, тим швидше він піддається лікуванню і тим швидше відновлюється нервова система. Найсприятливішими є менінгомієліти, що виникли на тлі загальних інфекційних та алергічних захворювань: кору, ревматизму, бруцельозу, тифу.

Прогноз при нейросифілісі та туберкульозному менінгомієліті залежить від тривалості перебігу захворювання: чим більше часу пройшло з моменту зараження, тим гірший прогноз. Це тим, що з уповільненому хронічному процесі в оболонках спинного мозку та її речовині відбуваються незворотні зміни. Тому існує велика ймовірність, що неврологічна симптоматика навіть при видаленні збудника збережеться.

Профілактика менінгомієліту насамперед полягає у своєчасному виявленні та лікуванні хворих з інфекційними захворюваннями.