Метаболічна міопатія

Метаболічні міопатії – велика група захворювань, що виявляються зниженням толерантності до фізичного навантаження внаслідок порушення обміну речовин у м’язовій тканині чи нестачі ферментів. Симптомами захворювання є м’язова слабкість, біль, судоми, парези, труднощі виконання тривалого фізичного навантаження, формування контрактур. Діагноз встановлюється на підставі анамнезу, дослідження вмісту ферментів у кров’яному руслі, біопсії м’язів. Лікування включає дієто-і вітамінотерапію, застосування стероїдів та ортопедичної корекції.

Метаболічні міопатії є великою групою спадкових і набутих захворювань, пов’язаних з порушенням обміну речовин (глікогену, ліпідних фракцій або АТФ) у м’язах. Патологічний процес проявляється як у дітей, і у дорослих. Спадкові форми схильні до прогресування патологічного процесу. Актуальність метаболічних міопатій пов’язана з можливістю розвитку минущих контрактур у відповідь на неможливість м’язової тканини використовувати енергійний потенціал із глюкози (хвороба Мак-Ардля) або ліпідів (недостатність карнітину) із розщепленням АТФ. Метаболічні міопатії розвиваються приблизно в 5 клінічних випадках із 10000.

Основною причиною розвитку вроджених міопаті з порушенням метаболізму в м’язових тканинах є спадкова схильність (тому їх ще називають сімейними міопатіями); передача дефектного гена здійснюється аутосомно-рецесивно, рідше домінантно або материнською лінією. Можуть бути і випадкові або спорадичні генні мутації. Патологічний процес при таких міопатіях може бути пов’язаний з патологією іонних каналів м’язових мембран (сімейний періодичний параліч), з порушенням функції мітохондрій (викликаними мутаціями в мітохондріальному геномі). При глікогенозах спостерігається недостатність ферментів, що беруть участь в обміні глікогену з подальшим накопиченням останнього в тканинах, насамперед у печінці та скелетних м’язах. Наприклад, при хворобі Мак-Ардля патологічний процес пов’язані з дефіцитом ферменту м’язової фосфорилази, у результаті порушується процес гліколізу, необхідний забезпечення м’язів енергією.

Придбані метаболічні міопатії можуть бути викликані ендокринними захворюваннями (гіпертиреоз, гіпотиреоз, гіперальдостеронізм, хвороби Кушинга та Аддісона, гіперфункція паращитовидних залоз, акромегалія та інші), бути наслідком хронічних інтоксикацій (алкоголізм, ятрогенний вплив); хронічних захворювань легень, нирок (уремія, хронічна ниркова недостатність, електролітні порушення), печінки (печінкова недостатність) та серцево-судинної системи; синдрому мальабсорбції; дефіциту вітамінів групи D та E.

Вирізняють первинні (або вроджені) порушення метаболізму м’язової тканини. До цієї групи слід віднести захворювання, пов’язані з порушенням обміну глікогену: хвороба Помпе, хвороба Андерсена, хвороба Корі-Форбса, хвороба Мак-Ардля, хвороба Таурі, дефіцит фосфорилази кінази b, дефіцит ФГК, дефіцит фосфогліцеромутази, дефіцит. До групи спадкових порушень обміну ліпідів у м’язах відносять: дефіцит карнітину, недостатність ацетил-КоА-дегідрогенази та дефіцит КПТ. Мітохондріальними міопатіями є: дефіцит ферментів редуктази, цитохрому b, b1; дефіцит АТФ. До порушень метаболізму пуринів відносять: дефіцит ферменту МАДА (міоаденілдезаміназ).

Крім цього, виділяють також і вторинні (придбані) метаболічні міопатії, що є наслідком ендокринних хвороб чи інших станів патологічних організмів.

Порушення обміну глікогену та глюкози. При надмірному скупченні глікогену, пацієнти досить добре почуваються у спокої, поза фізичним навантаженням. При підвищенні активності недостатність ферментів перешкоджає формуванню енергії з вуглеводів. Зазвичай за кілька хвилин після початку фізичної роботи хворі починають скаржитися на стомлюваність, м’язову слабкість. Якщо інтенсивність навантаження не зменшити, може виникнути м’язова контрактура, яка може перерости у важке ураження м’язової тканини.

При хворобі Мак-Ардля виникають сильні біль у м’язах, проксимальні м’язові гіпотрофії, а також хворобливе ущільнення і слабкість м’язів з подальшим розвитком контрактури. Остання зумовлена ​​порушенням розслаблення м’язів через дефіцит енергії. При навантаженні може формуватися розпад м’язів з розвитком міоглобінурії, явищами тяжкої ниркової недостатності. Можлива слабість серцевої мускулатури з розвитком серцевої недостатності.

Хвороба Андерсена та Корі-Форбса, призводять до тяжких уражень печінки, серця, контрактур; порушенням фізичного розвитку в дитинстві у поєднанні з помірним ураженням м’язів.

Дефіцит мальтази може розвиватися у вигляді дитячої форми (відразу після народження) з явищами м’язової слабкості та застійними явищами у серці. Хвороба прогресує і найчастіше призводить до смерті; пацієнти не доживають до 2 років. Друга форма хвороби починає проявляти себе в ранньому дитячому віці. Найчастіше пов’язана з дихальними порушеннями та вираженою слабкістю м’язів нижніх кінцівок. Доросла форма хвороби характеризується безболісною слабкістю м’язового поясу верхніх та нижніх кінцівок та дихальної мускулатури.

Порушення ліпідного обміну. Більше неврологічних захворювань пов’язані з дефіцитом ліпідних фракцій. Деякі їх можуть виявлятися лише у зниженні здатності переносити фізичні навантаження. Дефіцит карнітину та ферменту КПТ є класичними прикладами порушення ліпідного обміну. Синдром дефіциту карнітину проявляється прогресуючою м’язовою слабкістю; уражаються м’язи кінцівок, а також лицьові та глоткові м’язи. Синдром нестачі КПП характеризується нападами болю при фізичному навантаженні. Найчастіше хворіють чоловіки, вони можуть спостерігатися виражена м’язова слабкість і біль.

Мітохондріальні міопатії. Уражаються м’язи кінцівок, м’язові волокна очного яблука (птоз, офтальмоплегія). Залучається до патологічного процесу ЦНС (мозочкова атаксія, епілептичні напади, міоклонії, деменція тощо), серце (кардіоміопатії), нирки (тубулопатія), печінка, слуховий аналізатор (нейросенсорна приглухуватість). Зазвичай хворіють діти та підлітки, хоча патологічний процес може дебютувати і пізніше. М’язова слабкість або має поширений характер (підвищена стомлюваність, погана переносимість фізичних навантажень), або більш обмежений (локальне ураження м’язів кінцівок, обличчя або зовнішніх м’язів очного яблука). Характерна задишка при фізичному навантаженні, головний біль, що нагадує мігрень.

Постановка діагнозу неможлива без збору повної анамнестичної картини та ретельного клінічного обстеження. Складність пов’язана з тим, що хворі не скаржаться у стані спокою. Значними клінічними проявами є: виражені біль у м’язах, слабкість, судоми, зміни кольору сечі (міоглобінурія). Характерна симетричність ураження м’язів. Також потрібно ретельне неврологічне обстеження щодо виявлення інших клінічних синдромів.

Призначається дослідження ферментативної активності (кров на ферменти КФК, АСТ, АЛТ, ЛДГ, альдолази та ін.), ішемічний тест на передпліччя (дозволяє виявляти глікогеноз). Електроміографія або електронейрографія дозволяють виявити відхилення, характерні для міопатії. МРТ або КТ головного мозку призначаються з метою виключення органічних змін, які можуть бути причиною м’язової слабкості. За показаннями проводиться томографічне дослідження внутрішніх органів. Найбільш значущою у постановці діагнозу є біопсія м’язів з наступним морфологічним, гістохімічним та мікроскопічним дослідженням (дозволяє поставити заключний діагноз). Потрібна консультація наступних фахівців: невролога, кардіолога, офтальмолога, нефролога; при прояві метаболічної міопатії у ранньому дитячому віці – дитячого невролога, генетика та інших.

Лікування вроджених порушень обміну речовин неможливо. Застосовується лише симптоматична допомога, що виявляється у дієтотерапії з вживанням продуктів із високим вмістом білка та прийомом фруктози. У поєднанні з полівітамінами, це може покращувати стан хворих при глікогенозах. При міоглобінурії вводять додаткову кількість рідини для підтримки діурезу та профілактики ниркової недостатності. При мітохондріальних міопатіях призначають лікарські засоби, що покращують енергійний метаболізм (L-карнітин, убіхінон, рибофлавін, тіамін, вітаміни С та Е). Хороші терапевтичні результати показують застосування глюкокортикостероїдів. Показано також і ортопедичну корекцію.

При вторинних або хронічних міопатіях лікування спрямоване на терапію основного захворювання: корекцію ендокринних патологій, системних захворювань, інтоксикацій.

Прогноз та профілактика метаболічних міопатій

Прогноз первинних міопатій досить несприятливий, особливо це стосується дитячих форм та захворювань, що проявляються з перших тижнів життя. Такі пацієнти гинуть у ранньому дитячому віці. Пізніші або дорослі форми мають більш сприятливий прогноз. Перебіг та результат патологічного процесу також залежить від залучення інших органів та систем (серця, печінки, нирок тощо). Придбані метаболічні міопатії мають досить сприятливий прогноз, оскільки основні симптоми патологічного процесу регресують після корекції причинного захворювання та стану.

Профілактика первинних метаболічних міопатій полягає у медико-генетичному консультуванні пари перед зачаттям та у першому триместрі вагітності. Своєчасне виявлення та терапія вторинних міопатій дозволяє уникнути розвитку метаболічних порушень у м’язовій тканині.