Метадонова залежність

Метадонова залежність – Залежність від синтетичного опіоїдного наркотику метадону. Причиною зловживання стає спроба позбавитися іншої опійної наркоманії або початкова віра в «легкість» і «безпеку» препарату. При вживанні виникає покращення настрою, відчуття спокою та благополуччя у поєднанні з впевненістю у собі. Виражена ейфорія відсутня. При розвитку метадонової залежності після відміни психоактивної речовини виникає абстинентний синдром, який за своєю тяжкістю та тривалістю перевершує абстиненцію при вживанні інших опіатів.

Метадонова залежність – зловживання метадоном. Метадон застосовується в ряді країн як замісна терапія при лікуванні опійних наркоманій, тому серед наркоманів існує думка про безпеку цього препарату, ретельно підтримуване наркодилерами. Метадонова залежність може розвиватися у людей, які страждають від інших залежностей (наприклад, героїнової наркоманії) та намагаються самостійно відмовитися від прийому опіатів. Деякі підлітки та молоді люди спочатку обирають метадон, сподіваючись отримати задоволення від прийому наркотику, уникнувши тяжких наслідків наркотичної залежності.

Насправді думка про метадон, як про безпечний і легкий наркотик, не відповідає дійсності. В даний час ведуться численні дискусії “за” і “проти” застосування метадону при проведенні замісної терапії. Західні фахівці стверджують, що регулярний прийом препарату протягом 20 днів і більше викликає не менш важку залежність, ніж інші опіоїдні наркотики. Через недостатньо яскраво виражені ейфоричні ефекти наркомани нерідко поєднують вживання метадону з прийомом інших психоактивних речовин, внаслідок чого розвиваються полінаркоманії та політоксикоманії. Лікування метадонової залежності здійснюють спеціалісти у сфері наркології.

Метадон – синтетичний наркотик із групи опіатів. Вперше був синтезований у Німеччині у 1943 році. Після закінчення Другої Світової війни права використання метадону перейшли до США. Через деякий час в Америці метадон почали застосовувати для лікування опійної наркоманії. Надалі ця практика поширилася в усьому світі, однак, існують країни, в яких замісна терапія з використанням метадону заборонена. До цих країн належить Росія.

Думки західних учених про доцільність та практичну користь терапії з використанням метадону сильно розходяться. Одні фахівці вважають, що цей спосіб лікування дозволяє забезпечити ресоціалізацію опійних наркоманів або хоча б не допустити падіння їх соціального рівня, а також запобігти їх протизаконній та антигромадській поведінці. Ще одним важливим аргументом на захист метадонової терапії є зниження ризику зараження на ВІЛ, гепатит та інші небезпечні захворювання, що передаються при використанні нестерильних шприців.

Інші говорять про те, що замісна терапія з використанням метадону по суті є не лікуванням, а легалізацією наркоманії, причому найчастіше за рахунок держави. Як інші аргументи противники метадону наводять високий ризик передозування (навіть під час проведення офіційної терапії) та збільшення обсягу незаконного продажу цього наркотику. Варто зазначити, що при незаконному вживанні метадон часто не вживають, а вводять парентерально, виготовляючи розчин із таблеток, вироблених на фармацевтичних підприємствах. Ризик зараження небезпечними захворюваннями при даному способі прийому такий самий, як і при парентеральному введенні інших опіоїдних наркотиків. При цьому у людей, які страждають на метадонову залежність, існує більш висока ймовірність розвитку захворювань легень через баластні речовини, що містяться в таблетках, а потім переходять в розчин.

У Росії її офіційна терапія з використанням метадону заборонена. Однак деякі опійні наркомани самостійно намагаються позбутися героїнової та інших подібних залежностей, замінивши звичний наркотик метадоном. Таким чином, мотивацією для вживання метадону нерідко стає надія на лікування від наркоманії, що базується на інформації про замісну метадонову терапію в інших країнах. Деякі підлітки, які бажають спробувати наркотики, спочатку обирають метадон, вважаючи, що засіб, що застосовується для лікування наркоманії, не може становити велику небезпеку. Іноді стимулом для вживання метадону стає потреба адаптуватися до нових умов життя, усунути сором’язливість та невпевненість.

В усіх випадках певну роль поширенні метадонової залежності грають наркодилери – розповсюджувачі метадону. Вони формують і підтримують думку щодо безпеки цього наркотику, посилаючись на «західний досвід», але замовчують можливі наслідки вживання препарату. Трапляється, що придбання метадону в «лікувальних цілях» здійснюється зі схвалення батьків, яким підліток розповідає про свою наркоманію. При цьому батьки, які переживають через залежність дитини та перебувають під враженням її оповідань, не усвідомлюють наслідків такої самодіяльної терапії.

Спочатку пацієнти приймають метадон усередину як «ліки» – щодня, одночасно і в відміреній дозі у формі порошку. Початкова ейфорія, характерна інших препаратів опію, у своїй відсутня. Через 15-25 хвилин з’являється відчуття повного фізичного та психологічного комфорту. Хворий відчуває спокій, внутрішню задоволеність та впевненість у собі. Він зберігає здатність до розумних дій та конструктивного мислення, відчуває бажання зробити щось корисне: трудитися, привести себе до ладу, зайнятися справою.

При переході на метадон відновлюється апетит, покращується сон. Хворі стають організованішими. Студенти знову починають навчатися та «погашають» академічні заборгованості, дорослі люди влаштовуються на роботу та краще виконують свої обов’язки. Це створює враження позитивного результату лікування, і хворі продовжують прийом (найчастіше – зі схвалення та за підтримки родичів). Через 5-10 днів ефекти від вживання змінюються, пацієнти описують свій стан як «нормальний», але відчувають деяку незадоволеність, непорядок та неправильність власного життя.

Прийом метадону частішає. Приблизно за місяць зростає доза наркотику. Підвищення толерантності залежить від тривалості та тяжкості попередньої героїнової наркоманії, у наркоманів зі стажем доза збільшується у кілька разів. Термін формування психічної залежності визначається частотою вживання. Героїнові наркомани, які використовують метадон у «лікувальних цілях» та практикують щоденний прийом, стають психічно залежними через 2-4 тижні. При 2-4 вживання на тиждень психічна залежність розвивається протягом 1-1,5 місяців, при прийомі 1 раз на тиждень – протягом 2-2,5 місяців, при прийомі 1 раз на місяць – протягом 8-12 місяців.

На етапі психічної залежності соціальна адаптація, працездатність та здатність до продуктивних контактів з оточуючими зберігається, при цьому відзначається поява вираженої потягу до наркотику. Частота вживання та доза метадону продовжують збільшуватись. Через 2-3 місяці формується фізична залежність. Багато хворих переходять від перорального прийому до парентерального введення. Внутрішнє задоволення після прийому препарату змінюється непродуктивною активністю, пацієнти, які страждають на метадонову залежність, стають метушливими, «перескакують» з однієї справи на іншу, постійно поспішають і спізнюються.

У студентів погіршується успішність, працюючі хворі гірше виконують свої обов’язки. У пацієнтів часто виникає якийсь інтерес, що «захоплює» значну частину життя, наприклад, комп’ютерні ігри. Через 1-1,5 роки прийом метадону перестає приносити задоволення. Постійно зберігається емоційний дискомфорт. На тлі вживання виникає збудження, тривога та страх смерті. Посилюється потреба у гостріших відчуттях. Пацієнти починають вживати інші наркотики, алкоголь, снодійні та седативні препарати або ефедрон.

При передозуванні утворюється слабкість, сонливість. Можливе запаморочення, двоїння в очах чи нечіткість предметів. Характерна затримка сечі. Симптоми можуть поступово прогресувати і не викликати особливого занепокоєння у хворих та їх родичів. Надалі спостерігається наростаюча дихальна недостатність, смерть може настати внаслідок зупинки дихання або набряку легень. У ряді випадків через підвищену чутливість до препарату передозування можливе навіть при прийомі терапевтичної дози.

Абстинентний синдром при метадоновій залежності виникає через 1,5-2 місяці щоденного прийому. Перші ознаки абстиненції з’являються за добу після останнього вживання. Відзначається роздратування, страх, тривога та напруга, що супроводжуються непереборною тягою до метадону. При об’єктивному огляді виявляється незначне звуження зіниць і реакцію світло. Через деякий час виникає тахікардія, підвищується артеріальний тиск. Психічне напруження продовжує посилюватися, до нього приєднується вегетативна симптоматика.

З’являється сльозотеча, закладеність носа, нудота та блювання. На 3-4 день виникають болі, що досягають максимуму на 5 добу. Пацієнт страждає не лише від болю, а й від тяжкої дисфорії, а також від компульсивної тяги до метадону. Спостерігається психомоторне збудження, можлива агресія та аутоагресія. До кінця першого тижня у деяких пацієнтів із метадоновою залежністю розвивається психоз, що супроводжується занепокоєнням, сплутаністю свідомості, зоровими та слуховими галюцинаціями. Після виходу з психозу біль зникає, протягом місяця зберігаються порушення настрою, зниження критики до свого стану та нерезко виражена неврологічна симптоматика.

Лікування метадонової залежності здійснюється в умовах наркологічного стаціонару чи спеціалізованої реабілітаційної клініки. Спочатку проводиться класична або ультрашвидка опіоїдна детоксикація. Потім призначаються внутрішньовенні інфузії сольових розчинів, вводяться вітаміни, ноотропи, седативні препарати та (за потреби) антипсихотики. За показаннями призначається симптоматична терапія. Пацієнтів, які страждають на метадонову залежність, направляють на індивідуальну та групову психотерапію. Термін лікування може становити півроку і більше, надалі хворий перебуває під наглядом нарколога. Рекомендується участь у програмі «12 кроків» або в інших подібних програмах.

Прогноз при метадоновій залежності несприятливий. Тривала тяжка абстиненція стає серйозною перешкодою на шляху до припинення прийому препарату. Тяга до метадону зберігається протягом тривалого часу. Багато пацієнтів, які приймають метадон, надалі переходять до вживання інших психоактивних речовин, серед метадонових наркоманів відзначається висока частота розвитку полінаркотизму. Зміни поведінки та зниження соціального статусу спостерігаються вже через 5-6 місяців постійного прийому метадону.