Метапневмовірусна інфекція

Метапневмовірусна інфекція – це вірусне захворювання, що супроводжується ураженням верхніх та нижніх респіраторних шляхів. Найчастіше протікає у вигляді ГРЗ із гіперемією зіва, нежиттю, кашлем, лихоманкою. У дітей та ослаблених пацієнтів метапневмовірус викликає бронхіт, бронхіоліт, бронхопневмонію. Вірусологічна діагностика включає ПЛР мазка з носоглотки, ІФА, додатково виконується рентген легень, клінічні та біохімічні аналізи крові. Лікування МПВ-інфекції симптоматичне, застосовуються противірусні, бронхо- та муколітичні препарати.

Метапневмовірусна інфекція – поширена ГРВІ, викликана метапневмовірусом людини (HMPV, МПВ). Вірус був виділений у Голландії в 2001 р., проте передбачається, що раніше він вже циркулював у популяції щонайменше 50 років. Метапневмовірус поширений на всіх континентах, до нього сприйнятливі особи будь-якого віку, особливо маленькі діти та люди похилого віку. Вважається, що до 5 років практично кожна дитина, а до 10 років – абсолютно всі діти переносять метапневмовірусну інфекцію. У назофарингеальних мазках дітей із симптомами ГРЗ метапневмовірус виявляється у 3-16% випадків (за даними деяких авторів – до 33-36%).

Характеристика збудника

Метапневмовірус – одноланцюговий РНК-геномний вірус, що належить до підродини пневмовірусів, сімейства параміксовірусів, роду пневмовірусів. За своєю структурою та властивостями збудник близький до пневмовірусу птахів, респіраторно-синтиціального вірусу. Вірусні частинки мають сферичну, ниткоподібну або плейоморфну ​​форму, діаметр 209 нм. Вірійна РНК укладена в товсту ліпідну оболонку, що кодує 9 білків.

Відомо два генотипи МПВ (А і В), кожен з них має по 2 субтипи, які можуть циркулювати в популяції одночасно протягом одного епідсезону. Сезонні підйоми захворюваності на метапневмовірусну інфекцію в середніх широтах реєструються взимку і напровесні.

Шляхи передачі

Провідний шлях поширення метапневмовірусної інфекції – повітряно-краплинний. У жодних видів тварин даний вірус не виділено, тому єдиним джерелом виступає інфікована людина. Епідемічні спалахи реєструються всередині сім’ї, організованих дитячих колективів, можливе виникнення внутрішньолікарняних осередків метапневмовірусної інфекції.

Групи ризику

Сприйнятливість до метапневмовірусу загальна, проте найтяжчі ураження респіраторного тракту та ускладнений перебіг інфекції відзначається у наступних груп населення:

Несприятливим преморбідним фоном у дітей виступає обтяжений алергологічний анамнез (лікарська та харчова алергія, ексудативний діатез, атопія), неврологічні порушення (перинатальна енцефалопатія, підвищене ВЧД, м’язова дистонія, фебрильні судоми).

Патофізіологічні аспекти метапневмовірусної інфекції досі недостатньо досліджені. Близько 80% випадків інфікування протікає у вигляді моноінфекції, решта 20% – у формі мікст-інфекції: МПВ + РС-вірус (36%), МПВ + аденовірус (36%), МПВ + риновірус (18%), МПВ + коронавірус ( 9%), МШВ + ВГЧ-6.

Реплікація метапневмовірусу відбувається в епітеліальних клітинах дихальних шляхів. Взаємодіючи з Toll-подібними клітинними рецепторами, G-білок МПВ ініціює вироблення прозапальних цитокінів та хемокінів з розвитком місцевої запальної відповіді. У зоні запалення відбувається підвищення проникності епітелію та судинного ендотелію, підслизова інфільтрація бронхів еозинофілами, нейтрофілами, макрофагами, опасистими клітинами. Збільшується секреція в’язкого муцину, порушується мукоциліарний кліренс, виникає бронхоконстрикція.

Дослідження показують, що метапневмовірус людини здатний блокувати синтез гамма-інтерферону, тривалий час персистувати в епітелії респіраторного тракту та нервових волокнах з подальшою реактивацією при зниженні імунітету. Т.ч., перебіг метапневмовірусної інфекції може набувати хронічного характеру.

Інкубаційний період триває 3-5 днів. Діапазон клінічних проявів варіабельний. Найчастіше метапневмовірусна інфекція протікає у формі легкого або середньотяжкого ринофарингіту, також нерідко зустрічається ларингіт, ларинготрахеїт, гострий та обструктивний бронхіт, бронхіоліт, вірусна пневмонія. Іноді розвивається ураження ШКТ як гастриту чи гастроентериту.

МШВ-інфекція найчастіше маніфестує гостро. При назофарингіті турбують катаральні явища (першіння і біль у горлі, гіперемія задньої стінки глотки), набряклість і закладеність носових ходів, ринорея зі слизовим або слизово-гнійним відокремлюваним, кашель, ін’єктованість склер. Гарячка може мати субфебрильний, фебрильний чи піретичний характер. Виражено інтоксикаційний синдром (головний біль, млявість, міалгії), іноді присутня екзантема.

У частини дітей відзначається шлунково-кишкова дисфункція: відрижка, блювання, рідкий стілець, виявляється гепатомегалія та спленомегалія. Для ларингіту і ларинготрахеїту характерний гавкаючий кашель, осиплість голосу. Поразка нижніх дихальних шляхів супроводжується розвитком бронхообструктивного синдрому, задишки (інспіраторної, експіраторної, змішаної), ціанозу шкіри. При неускладненому перебігу метапневмовірусної інфекції різні симптоми зберігаються в середньому від 4 до 13 діб.

Ускладнене перебіг метапневмовірусної інфекції характерно для пацієнтів, які входять до груп ризику. Зазначається приєднання бактеріальних інфекцій легень (пневмонії), ЛОР-органів (катарального середнього отиту, лакунарної ангіни), очей (гнійного кон’юнктивіту), інфекцій сечовивідних шляхів. Можливий розвиток інфекційної кардіоміопатії.

У дітей нерідко виникає стенозуючий ларингіт (круп). При обструктивному бронхіті та бронхіоліті відзначається дихальна недостатність різного ступеня вираженості. Відзначено зв’язок перенесеної метапневмовірусної інфекції з подальшим розвитком бронхіальної астми.

Дітей з метапневмовірусною інфекцією обстежує та лікує лікар-педіатр, дорослих – терапевт. При тяжкому перебігу показано консультацію та спостереження інфекціоніста стаціонару. При об’єктивному огляді виявляється гіперемія зіва, аускультативно – жорстке дихання, сухі свистячі та/або вологі різнокаліберні хрипи. Для підтвердження клінічного діагнозу використовуються:

• Методи детекції збудника. Високоточним способом підтвердження МПВ-інфекції є ПЛР із зворотною транскрипцією. Матеріалом для дослідження є мазки з носоглотки, бронхоальвеолярний лаваж. Як ретроспективний метод для підтвердження перенесеної інфекції виконується ІФА (виявляє підвищений титр антитіл до метапневмовірусу).
• Інші аналізи. Зміни ОАК характерні для будь-якої запальної реакції: помірний лімфоцитоз, моноцитоз, підвищення ШОЕ. У сечі у дітей іноді визначається лейкоцитурія та протеїнурія. З біохімічних показників привертає увагу високий рівень СРБ. Додатково може знадобитися посів рото- і носоглотки, що відокремлюється, на флору, вірусологічне дослідження калу.
• Рентген легень. Для неускладненої метапневмовірусної інфекції характерне посилення легеневого малюнка. При пневмонії визначаються осередкові та інфільтративні зміни в тканині легені.

Диференційна діагностика

Диференціально-діагностичні заходи при метапневмовірусній інфекції, як правило, не потрібні. Лише в окремих випадках виникає необхідність виключити інші вірусні інфекції, що протікають із синдромами назофарингіту, ларинготрехеїту:

• респіраторно-синцитіальну інфекцію;
• аденовірусну інфекцію;
• бокавірусну інфекцію;
• парагрип;
• грип.

Госпіталізація частіше потрібна дітям раннього віку з бронхітом, бронхіолітом, пневмонією метапневмовірусної етіології. Інші пацієнти лікуються амбулаторно. На весь лихоманковий період призначають постільний режим. Рекомендують молочно-рослинну, вітамінізовану дієту, питво (чай, морси, мінеральну воду).

Етіотропна терапія не розроблена. У лікуванні використовують препарати інтерферону та його індуктори, у тяжких випадках – внутрішньовенні імуноглобуліни. При виражених катаральних явищах здійснюють полоскання горла, носовий душ, інстиляції судинозвужувальних крапель у назальні ходи. Для полегшення евакуації слизу із бронхів та зняття бронхоспазму проводять інгаляції.

Показаний прийом антипіретиків, бронхолітиків, муколітиків, антигістамінних засобів. При вторинних ускладненнях метапневмовірусної інфекції до схеми лікування додають антибіотики, бронхолітики, інфузійну детоксикацію, оксигенотерапію.

Легкі та середньоважкі випадки метапневмовірусної інфекції закінчуються одужанням протягом 1-2 тижнів. Бактеріальні ускладнення, дихальна недостатність спостерігається у дітей та дорослих з обтяженим преморбідним тлом, мікст-інфекцією. Специфічна вакцинопрофілактика метапневмовірусної інфекції не розроблена. Як і за інших ГРВІ, рекомендується дотримуватись лікувально-охоронних заходів: ізолювати хворого, провітрювати приміщення, носити медичну маску в людних місцях.