Метроендометрит

Метроендометрит – запалення м’язової та слизової оболонки маткової стінки, що поєднує ознаки міометриту та ендометриту. Клініку гострого метроендометриту визначають гіпертермія, інтоксикація, болючі відчуття внизу живота, гнійні білі. Хронічний метроендометрит супроводжується серозними виділеннями зі статевих шляхів, порушенням менструальної функції та міжменструальними кровотечами. Патологія діагностується за результатами гінекологічного огляду, ехографії, бактеріологічного посіву. Лікування гострої форми – антибіотикотерапія, дезінтоксикація, адекватне знеболювання; при хронічному метроендометриті показано фізіотерапію, гормонотерапію.

Метроендометрит – поєднаний запальний процес у матці, що охоплює базальний шар ендометрію та прилеглий до нього міометрій. При цьому ендометрит, як правило, передує розвитку метриту. Загальна популяційна частота різних форм метроендометриту не визначена, проте відомо, що в післяпологовому періоді дане інфекційне ускладнення розвивається у 3-8% породіллі, а при патологічних пологах його частота збільшується до 20%. Запізнена діагностика та нераціональна терапія метроендометриту може призвести до розвитку генералізованих гнійно-септичних ускладнень, а у віддаленій перспективі – маткового безпліддя. Серйозність прогнозу ставить метроендометрит у низку найважливіших проблем сучасного акушерства та гінекології.

З урахуванням причинно-значущих чинників розрізняють дві етіологічні форми метроендометриту – інфекційну та асептичну. Більшість випадків захворювання викликається умовно-патогенною флорою або аеробно-анаеробними комплексами, які часто діють синергічно. Найбільш актуальними патогенами, за даними мікробіологічних досліджень, виступають стафілокок, стрептококи, протей, кишкова та синьогнійна паличка, анаеробні бактерії (бактероїди, пептострептококи, пептококи). У багатьох пацієнток з метроендометритом висіваються полімікробні асоціації: золотистий стафілокок у комплексі з гемолітичним стрептококом, кишковою паличкою або ентеробактеріями. Поряд із неспецифічною мікрофлорою, у посівах можуть виявлятися гонококи, мікоплазми, бацили Коха, дифтерійна паличка.

Інфікування в більшості випадків реалізується висхідним шляхом: з піхви та цервікального каналу в порожнину матки. Цьому сприяють різні гінекологічні маніпуляції – розширення шийного каналу, аборт, пологи, установка ВМС, гістероскопія, гістеросальпінгографія, РДВ. Джерелом низхідного поширення інфекції можуть виступати фалопієві труби, контактного – запально-змінений апендикс, гематогенного занесення збудників – віддалені гнійні осередки в ЛОР-органах.

Розвитку метроендометриту інфекційної етіології сприяють стани, що полегшують проникнення збудників у матку: менструація, маткова кровотеча, венозний застій у порожнині малого тазу, неспецифічні та специфічні кольпіти та ендоцервіцити. Постабортний метроендометрит зазвичай виникає на тлі неповного видалення плодового яйця. Факторами ризику пуерперального (післяпологового) метроендометриту є слабкість пологової діяльності, тривалий безводний період, затримка залишків плацентарної тканини в матці, післяпологова кровотеча. Походження асептичного метроендометриту тісно пов’язане з травмами та забиттями матки, впливом фізичних та хімічних факторів (кріотерапією, абляцією ендометрію, спринцюванням). Інфекційне запалення у випадках приєднується вже вдруге.

Інфекційний процес при метроендометрит починається в базальному шарі ендометрію. Відсутність чіткої анатомічної межі між ним та міометрієм обумовлює швидке поширення інфекції на м’язову оболонку. Ендометрій товщає, розпушується, стає набряклим і гіперемованим, покривається гнійним нальотом. Мікроскопічно візуалізується лейкоцитарна інфільтрація, дистрофія та злущування залозистого епітелію. Міометрій також набряклий, інфільтрований лімфоцитами та сегментоядерними нейтрофілами. У важких випадках відзначається залучення до запальних змін серозної оболонки матки, що веде до розвитку периметриту.

При хронічному метроендометриті набряк та гіперемія виражені меншою мірою, у запальному інфільтраті переважають лімфоцити та плазмоцити. Міометрій стовщений за рахунок розростання сполучної тканини. Внаслідок склеротичних процесів у судинах та фіброзних трансформацій строми ендометрій набуває нерівномірної товщини, на ньому з’являються ділянки гіперплазії та поліпозні розростання. Дистрофічні зміни залоз ведуть до порушення секреторної трансформації ендометрію та розладів менструальної функції (ановуляції, збоїв циклу).

Гострий метроендометрит

Ознаки гострого запалення з’являються на 3-4 добу після штучного переривання вагітності, пологів, лікувально-діагностичних маніпуляцій на матці. Стан швидко погіршується: температура тіла досягає 38,0-39,0 ° С, з’являється помітне, недомога, тахікардія, інтоксикаційний синдром. Відзначаються болючі відчуття внизу живота і в крижах, при пальпації матка збільшена і болюча. Характерні рясні каламутні білі – серозно-гнійні, гнійні, іноді з гнильним запахом.

Наявність перешкод по дорозі відтоку гнійного секрету з порожнини матки (субмукозної міоми, поліпів матки, рубцевих змін шийки та інших.) може зумовлювати виникнення піометри. У цьому випадку стан пацієнтки збільшується, з’являються переймоподібні болі внизу живота. При післяпологовому метроендометриті на тлі затримки лохій внаслідок поганого скорочення матки, її перегину або закупорки шийного каналу кров’яними згустками можливий розвиток лохіометри.

Гострий метроендометрит у середньому триває від 5-7 до 8-10 днів. Стерті форми (наприклад, на фоні антибіотикотерапії) протікають із субфебрильною температурою. У обтяжених випадках запальний процес при метроендометриті може поширюватися на очеревину малого тазу або серозний покрив черевної порожнини (пельвіоперитоніт, перитоніт). Найбільш прогностично несприятливими ускладненнями вважаються гангрена матки та сепсис.

Хронічний метроендометрит

Може бути продовженням гострої форми при неправильному або мало інтенсивному її лікуванні або одночасно виникати як первинне хронічне захворювання. При хронічному метроендометриті виділення із піхви серозні, світлі, іноді з гнійною домішкою. Періодично можуть виникати болі, що тягнуть над лоном, в області попереку і крижів. Пальпаторно матка безболісна, ущільнена та дещо збільшена.

Патоморфологічні зміни ендометрію зумовлюють переважання у клінічній картині хронічного метроендометриту менструальної дисфункції: меноррагій, метрорагій, ановуляторних циклів. Супутниками цієї форми метроендометриту часто стають ботові кісти, хронічний аднексит, спайкові процеси в малому тазі, хронічні тазові болі, внутрішньоматкові синехії. Ці патологічні стани, у свою чергу, зумовлюють порушення дітородної функції (мимовільне переривання вагітності, звичні викидні, безплідність).

Про гострий метроендометрит у пацієнтки, яка звернулася до гінеколога з характерними скаргами, дозволяє думати зв’язок захворювання з недавніми пологами, внутрішньоматковими лікувально-діагностичними втручаннями, ЗПСШ. Огляд на кріслі допомагає скласти об’єктивну картину захворювання: закінчення гнійних білів із цервікального каналу, болючість та збільшення матки (або її субінволюція). У загальному аналізі крові визначаються гострі запальні зміни: лейкоцитоз, зсув лейкоформули вліво, прискорення ШОЕ. Верифікація збудників метроендометриту здійснюється шляхом мікроскопії мазка, бактеріологічного дослідження відокремлюваного ПЛР-діагностики.

На хронічний метроендометрит вказують рідкі білі, збільшена матка щільної консистенції, різноманітні розлади менструальної функції. При УЗД органів малого тазу візуалізується потовщений міометрій, гіперплазований ендометрій неоднорідної ехоструктури. Гістологічний аналіз зіскрібків слизової оболонки матки, отримані в результаті діагностичного вишкрібання, дозволяє виявити характерні для хронічного метроендометриту зміни.

Терапія гострого метроендометриту має бути розпочата якомога раніше і проведена в повному обсязі. Показаний спокій, постільний режим, додавання грілки з льодом на низ живота. З метою на максимально широкий спектр мікробних збудників призначаються напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, карбеніцилін), цефалоспорини у поєднанні з метронідазолом. Після одержання результатів мікробіологічного аналізу здійснюється корекція антибіотикотерапії.

При вираженому інтоксикаційному синдромі призначають інфузію колоїдних та кристалоїдних розчинів. До комплексу загальної медикаментозної терапії включають десенсибілізуючі, знеболювальні, утеротонічні засоби, спазмолітики, вітаміни, імуномодулятори. Відчутний позитивний ефект при лікуванні гострого метроендометриту спостерігається під час проведення внутрішньоматкового лаважу – краплинного зрошення матки за допомогою антисептичних розчинів та антибіотиків. При затримці порожнини матки частин плодового яйця чи залишків плаценти їх видалення здійснюється шляхом вакуум-аспірації чи кюретажа. При розвитку септичних ускладнень може знадобитися оперативне втручання – надвохвилинна ампутація матки або гістеректомія (видалення матки разом із шийкою).

При хронічному метроендометриті, поряд із внутрішньом’язовою протимікробною терапією, практикується цільове введення антибіотиків у слизову оболонку матки. Застосовуються лікувальні спринцювання, фізіотерапевтичне лікування (УВЧ терапія, лазеротерапія, внутрішньопорожнинний електрофорез, парафінотерапія, грязелікування та ін.), Лікувальні ванни (сірководневі, радонові). Корекція гіпофункції яєчників здійснюється шляхом призначення гормональних препаратів (КЗК). У разі формування внутрішньоматкових зрощень їх розподіл проводиться під гістероскопічним контролем.

Перебіг та прогноз метроендометриту залежать від вірулентності збудників та опірності організму пацієнтки. Результатом гострого ендометриту може бути як одужання, і хронізація захворювання. Виниклі септичні ускладнення ставлять під загрозу як подальші репродуктивні плани, а й життя. Наслідки хронічного метроендометриту неминуче відбиваються на дітородної функції, стаючи причиною позаматкової вагітності, викиднів, передчасних пологів, аномалій розташування плаценти, слабкості пологової діяльності, післяпологових кровотеч та ін.

Система попередження метроенометриту складається із заходів особистої профілактики та медичного контролю. Профілактика та своєчасна терапія запальних захворювань геніталій, відмова від абортів, раціональне ведення пологів, дотримання стерильності при проведенні внутрішньоматкових втручань, гінекологічні огляди та УЗД-контроль дозволять уникнути метроендометриту та супутніх йому ускладнень.