Мезаденіт (Мезентеріальний лімфаденіт)

Мезаденіт – Запальне захворювання лімфатичних вузлів брижі тонкого кишечника. Хвороба проявляється інтенсивними болями в животі різної локалізації, які посилюються при навантаженні, підвищення температури тіла, тахікардією, задишкою, нудотою, діареєю. Для підтвердження діагнозу необхідне проведення хірургічного огляду, лабораторних досліджень, УЗД та МРТ черевної порожнини. У спірних ситуаціях виконується діагностична лапароскопія. Лікування передбачає призначення дієтичного харчування, антибіотиків, знеболювальних препаратів та парентеральних дезінтоксикаційних розчинів. При нагноєнні проводиться розкриття абсцесів та санація черевної порожнини.

Мезаденіт (мезентеріальний лімфаденіт) – запалення лімфовузлів, розташованих у складці очеревини, основною функцією якої є підвішування і прикріплення тонкого кишечника до задньої стінки живота. У черевній порожнині знаходиться близько 600 лімфатичних вузлів, що виконують захисну функцію та запобігають розвитку інфекції. Поширеність мезаденіту серед гострої хірургічної патології становить 12%. Хвороба вражає переважно дітей та молодих людей астенічної статури віком від 10 до 25 років. Особи жіночої статі дещо частіше страждають на цю патологію. Відзначається сезонність захворювання: кількість пацієнтів зростає в осінньо-зимовий період, коли збільшується кількість хворих на ГРВІ.

Захворювання розвивається за наявності первинного вогнища запалення в апендиксі, кишечнику, бронхах та інших органах. Лімфогенним, гематогенним або ентеральним (через просвіт кишечника) шляхом інфекція надходить у лімфатичні вузли брижі, де відбувається розмноження патогенних мікроорганізмів. Причиною формування мезаденіту можуть бути такі збудники:

• Віруси. Запальне ураження брижових лімфовузлів може виникати вдруге на тлі вірусної інфекції дихальних шляхів, сечостатевої системи та ШКТ. Найчастіше мезентеріальний лімфаденіт є наслідком аденовірусного тонзиліту, фарингіту, кон’юнктивіту, циститу, ентеровірусного ураження кишечника, інфекційного мононуклеозу, спричиненого вірусом Епштейна-Барр.
• Бактерії. Збудниками мезаденіту можуть бути як умовно-патогенні мікроорганізми (стафілококи, стрептококи, кишкова паличка) – представники нормофлори слизової оболонки ШКТ, носоглотки, так і хвороботворні види бактерій. Запалення лімфовузлів брижі може спостерігатися при сальмонельозі, кампілобактеріозі, ієрсиніозі, генералізації інфекційного процесу при туберкульозі бронхів, легень, кісток та суглобів тощо.

Сприятливими факторами до розвитку мезаденіту є зниження імунітету та супутні запальні ураження ШКТ. Переважна поразка дітей та підлітків пов’язана з недосконалістю імунної та травної системи, частими харчовими отруєннями та ГРВІ.

Лімфовузли брижі є бар’єром для проникнення інфекції з кишечника та внутрішніх органів у черевний простір. При існуванні первинного запального вогнища (у кишечнику, верхніх дихальних шляхах) інфекційні агенти лімфогенним, ентерогенним або гематогенним шляхом надходять до лімфовузлів. За наявності сприятливих чинників відбувається зростання кількості патогенних мікроорганізмів. Виникає набряк та гіперемія брижі. Лімфатичні вузли, переважно у зоні ілеоцекального кута, мають м’яку консистенцію, червоний колір. При нагноєнні лімфовузлів формується інфільтрат з гнійним розплавленням та ділянками некрозу. Генералізація інфекційно-запального процесу супроводжується ураженням жирової тканини брижі. При гістологічному дослідженні відзначається лейкоцитарна інфільтрація та лімфоїдна гіперплазія вузлів, потовщення та набряклість капсули. Залежно від тяжкості мезаденіту у черевній порожнині формується серозний або серозно-гнійний випіт.

Захворювання викликає поразку як окремих лімфовузлів, і цілої групи. За перебігом патологічного процесу виділяють гострі та хронічні мезадзеніти. Гостра патологія супроводжується раптовим розвитком та яскравою симптоматикою. Хронічне перебіг захворювання має стерту клінічну картину протягом багато часу. Залежно від типу збудника розрізняють такі види мезаденітів:

1. Неспецифічний. Формується при розмноженні в організмі вірусів чи бактерій, які мігрують із основного вогнища інфекції. Неспецифічний мезаденіт може бути простим та гнійним.
2. Специфічний. Формується під впливом палички Коха (мікобактерій туберкульозу) чи бактерій ієрсиній.

Гостра форма захворювання характеризується раптовим початком та швидким розвитком симптоматики. Виникають тривалі переймоподібні болі в навколопупковій ділянці або у верхній частині живота. У деяких випадках пацієнти не можуть вказати точну локалізацію хворобливих відчуттів. Інтенсивний біль поступово змінюється тупою та помірною хворобливістю, яка посилюється при різкій зміні розташування, кашлі. Захворювання проявляється лихоманкою, підвищенням частоти серцевих скорочень (до 110-120 уд./хв) та дихальних рухів (25-35 за хв). Наростають диспепсичні розлади: з’являється нудота, сухість у роті, діарея, одноразове блювання. Іноді захворювання супроводжується катаральними явищами (нежить, кашель, гіперемія зіва), герпесом на губах, крилах носа.

p align=”justify”> При формуванні гнійного мезаденіту інтенсивність болю зменшується, наростає інтоксикація організму, загальний стан пацієнта погіршується. Хронічне перебіг хвороби відрізняється стертою симптоматикою. Болі слабко виражені, без певної локалізації, носять короткочасний характері і посилюються при фізичному навантаженні. Періодично виникає нетривала нудота, запор або рідке випорожнення. Туберкульозний мезентеріальний лімфаденіт супроводжується поступовим наростанням симптомів. Зазначається виражена інтоксикація з недостатнім розвитком слабкості, апатії, блідості шкірних покривів з появою землистого відтінку шкіри, субфебрилитета. Болі ниючі, нетривалі, що не мають чіткої локалізації.

Прогресування хвороби може викликати нагноєння лімфовузла, формування абсцесу та розвиток гнійного мезаденіту. Тривалий перебіг гнійного процесу призводить до розплавлення та прориву гнійника з виливом вмісту лімфовузла в черевну порожнину. Через війну розвивається перитоніт. При попаданні патогенних мікроорганізмів у кров виникає важке ускладнення – сепсис, що може призвести до смерті. Тривалий перебіг мезентеріального лімфаденіту сприяє формуванню спайкової хвороби органів черевної порожнини. Спайки та тяжи очеревини можуть призвести до странгуляційної непрохідності кишечника. У поодиноких випадках відбувається генералізація процесу з розвитком великого запалення лімфатичних вузлів організму.

Неспецифічна клінічна картина спричиняє значні труднощі при діагностиці хвороби. Щоб не прогаяти розвитку серйозних ускладнень, діагностичні маніпуляції рекомендовано проводити в повному обсязі. Діагностика мезентеріального лімфаденіту включає:

• Огляд хірурга . При пальпаторному дослідженні живота визначаються щільні бугристі утворення різної локалізації. Відзначаються позитивні симптоми Мак-Фаддена (болючі відчуття по зовнішньому краю прямого м’яза живота), Клейна (міграція болю праворуч наліво при розвороті пацієнта зі спини на лівий бік), Штернберга (біль при натисканні по лінії, що з’єднує ліве підребер’я з правою здухом).
• УЗД черевної порожнини. Даний метод дозволяє визначити щільні збільшені лімфовузли, підвищену ехогенність в області брижі. Огляд жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки виключає наявність захворювань зі схожою симптоматикою (гострий панкреатит, холецистит).
• МРТ черевної порожнини. Є найбільш інформативним та сучасним методом діагностики. Дозволяє визначити точне розташування, розміри та кількість уражених лімфатичних вузлів. Цей спосіб допомагає візуалізувати зміни ШКТ та інших органів черевної порожнини.
• Лабораторні дослідження. В ОАК відзначається лейкоцитоз та збільшення ШОЕ. Для бактеріальної інфекції характерний зсув лейкоцитарної формули вліво, нейтрофілоз; для вірусної – лімфоцитоз. Посів крові на стерильність дозволяє визначити збудника, що циркулює у крові. При підозрі на туберкульозну природу хвороби проводять пробу Манту, внутрішньошкірний діаскинтест. Для визначення збудника чи наявності антитіл щодо нього використовують специфічні серологічні методи дослідження крові (ІФА, РСК та інших.).
• Діагностична лапароскопія. Виконується за недостатньої інформативності неінвазивних способів діагностики. Метод дозволяє візуалізувати уражені лімфовузли, визначити їх кількість та локалізацію, провести огляд інших абдомінальних органів для виключення супутньої патології та здійснення диференціальної діагностики. Для встановлення остаточного діагнозу інтраопераційно виробляють забір матеріалу (лімфовузла) для гістологічного дослідження.

Диференційна діагностика

Диференціальна діагностика мезаденіту проводиться з гострою хірургічною патологією черевної порожнини:

При болях унизу живота хвороба диференціюють з аднекситом, апоплексією яєчника. Подібну симптоматику можуть мати доброякісні та злоякісні новоутворення, специфічне збільшення брижових лімфовузлів при ВІЛ-інфекції, сифілісі, лімфогранулематозі.

Основним завданням при лікуванні захворювання є виявлення та санація первинного вогнища інфекції. При неускладненому гострому перебігу хвороби застосовують консервативну терапію. Етіотропно призначають антибактеріальні препарати, виходячи з виду бактеріального збудника. При туберкульозному мезаденіт показано проведення специфічної терапії в умовах протитуберкульозного диспансеру. Симптоматично призначають протизапальні, знеболювальні, імуностимулюючі препарати. При інтенсивному тривалому болю проводять паранефральну блокаду. Для зменшення інтоксикації виконують парентеральну дезінтоксикаційну терапію.

При гнійному мезаденіті показано хірургічне лікування. Проводять розтин та дренування абсцесу з ревізією черевної порожнини. Всім пацієнтам рекомендовано дотримуватись дієти (стіл №5). Необхідно відмовитись від жирних, смажених, копчених страв, борошняних виробів, кави, алкоголю. Перевагу слід віддати нежирним сортам риби та м’яса, овочевим супам, кашам, морсам. Їжу рекомендовано приймати 4-5 разів на добу невеликими порціями. Фізіотерапевтичне лікування включає проведення магнітотерапії, УВЧ-терапії. У період ремісії та реабілітації показано лікувальну гімнастику під контролем лікаря ЛФК.

Прогноз мезентеріального лімфаденіту сприятливий при своєчасній діагностиці та грамотній терапії хвороби. Розвиток ускладнень може спричинити важкі, життєзагрозливі стани (перитоніт, сепсис, кишкова непрохідність). Основою профілактики служить виявлення та лікування хронічних вогнищ запалення, які можуть стати джерелом формування мезаденіту. Для профілактики велике значення має періодичне проходження медичних оглядів, підтримання здорового способу життя та зміцнення імунітету (прийом мультивітамінів, прогулянки на свіжому повітрі, загартовування).