Мезіальний прикус

Мезіальний прикус – аномалія оклюзії, що характеризується висуванням вперед нижнього зубного ряду по відношенню до верхнього при зімкнутому положенні щелеп. Зовнішніми проявами мезіального прикусу служать масивне підборіддя, що виступає, увігнутий профіль обличчя, верхня губа, що западає; ротові ознаки включають мезіальну оклюзію молярів і іклів, пряму або зворотну оклюзію різцеву; функціональні зміни – порушення жування та мови. Діагностиці мезіального прикусу допомагають дані антропометричних вимірів, телерентгенографії, ортопантомографії, аналізу діагностичних моделей, рентгенографії СНЩС. Корекція мезіального прикусу включає міофункціональну гімнастику, масаж альвеолярного відростка, ортодонтичне лікування.

Мезіальний прикус – різновид неправильного прикусу, зумовлений зсувом нижньої щелепи вперед по відношенню до верхньої. Поряд з дистальним прикусом (прогнатією), мезіальна оклюзія зубних рядів відноситься до аномалій прикусу в сагіттальному напрямку. Поширеність мезіального прикусу у популяції коливається від 1 до 12%. Серед інших зубощелепних аномалій питома вага мезіального прикусу становить 2-6%. У стоматології мезіальний прикус також позначається поняттями “III клас змикання по Енглю”, “прогенія”, “прогенічний прикус”, “нижня прогнання”, “антеріальний прикус” та ін. Мезіальний прикус може поєднуватися з відкритим і перехресним прикусом.

Мезіальний прикус формується під впливом генетичних, уроджених та набутих факторів. Генетичні форми мезіального прикусу пов’язані зі спадковими особливостями будови лицевого черепа та реєструються у 20-40% випадків аномалії. У період антенатального онтогенезу до мезіального прикусу можуть привести захворювання вагітної, пологові травми новонародженого, гіпоплазія міжщелепної кістки та ін. адентія в області верхньої щелепи, мікродентія верхніх зубів або мікродентія нижніх зубів, коротка вуздечка язика, макроглоссія.

Серед причинно значущих постнатальних факторів слід відзначити штучне вигодовування дитини, захворювання раннього віку (рахіт), ротове дихання внаслідок ЛОР-патології (викривлення носової перегородки, гіпертрофії піднебінних мигдаликів) та ін. верхньої губи, пальців та різних предметів; сон із опущеною на груди головою; звичка підкладати кулак або кисть руки під підборіддя в положенні сидячи. До розвитку мезіального прикусу можуть призводити порушення у термінах та послідовності прорізування зубів, а саме – ретенція верхніх зубів та раннє прорізування зубів нижньої щелепи.

Недорозвиненню верхньої щелепи та формуванню мезіального прикусу в окремих випадках може сприяти остеомієліт щелеп, наслідки корекції піднебінної ущелини, пухлини щелеп, акромегалія.

З урахуванням розмірів та положення щелеп виділяють такі види мезіального прикусу:

1. Мезіальний прикус, зумовлений нижньою макрогнатією:

• при нормальних розмірах верхньої щелепи
• при недорозвиненні або дистальному положенні верхньої щелепи

2. Мезіальний прикус, зумовлений нижньою прогнатією:

• зі збільшенням базального відділу нижньої щелепи
• при збільшенні підборіддя відділу нижньої щелепи

3. Мезіальний прикус, зумовлений верхньою мікрогнатією.

4. Мезіальний прикус, зумовлений верхньою ретрогнатією.

5. Мезіальний прикус, обумовлений поєднанням:

• верхній мікрогнатії та нижній макрогнатії;
• верхній ретрогнатії та нижній прогнаті;
• верхній мікрогнатії та нижній прогнатіі;
• верхньої ретрогнатії та нижньої макрогнатії.

Перший та другий варіанти мезіального прикусу в ортодонтії розцінюються як справжня прогенія; третій і четвертий варіант – як помилкова прогенія, у яких нижня щелепа має нормальні розміри, а мезіальний прикус обумовлений недорозвиненням верхньої щелепи чи її ретропозицією.

З урахуванням порушення оклюзії в сагіттальному напрямку та величини та нижньощелепного кута виділяють три ступені мезіального прикусу:

• I ступінь – сагітальна щілина між передніми зубами до 2 мм; порушення співвідношення між першими молярами у сагіттальному напрямку до 5 мм; нижньощелепний кут до 131 °.
• II ступінь – сагітальна щілина між передніми зубами до 10 мм; порушення співвідношення між першими молярами у сагіттальному напрямку до 10 мм; нижньощелепний кут до 133 °.
• III ступінь – сагітальна щілина між передніми зубами більше 10 мм; порушення співвідношення між першими молярами у сагіттальному напрямку 11-18 мм; нижньощелепний кут до 145 °.

Також розрізняють зубоальвеолярну та гнатичну форму мезіального прикусу: у першому випадку можливе довільне зміщення нижньої щелепи назад до досягнення правильної оклюзії бічних зубів; при другій формі усунення нездійсненне.

При мезіальному прикусі може відзначатися поєднання тих чи інших лицьових та внутрішньоротових ознак, а також обумовлених ними різних функціональних порушень. Зовні мезіальний прикус проявляється висуванням підборіддя та нижньої губи вперед, западінням верхньої губи, нерідко – зяянням ротової щілини. При цьому середня третина особи у профіль виглядає запалою, увігнутою. Загалом вираз обличчя пацієнта з мезіальним прикусом характеризується як «сердитий».

Внутрішньоротові ознаки мезіального прикусу характеризуються зворотним різцевим перекриттям або прямою оклюзією зубів у передньому відділі; наявністю мезіальної сходинки при змиканні жувальних зубів. Можливий оральний нахил зубів на нижній щелепі, утворення діастем та трьох, наявність дистопованих зубів. Скучене становище зубів на нижній щелепі може обумовлювати відкладення зубного каменю, розвиток гінгівіту та пришийкового карієсу.

Функціональні порушення при мезіальному прикусі можуть включати дефекти мови (міжзубний сигматизм – різновид механічної дислалії), утруднення відкушування та пережовування їжі, дисфункцію СНЩС. Неправильний розподіл жувального навантаження в області передніх зубів супроводжується перевантаженням тканин пародонту, розвитком пародонтозу та ранньою втратою зубів. Мезіальний прикус може перешкоджати проведенню протезування та дентальної імплантації.

Для розпізнавання мезіального прикусу, правильної оцінки його виду та ступеня необхідна консультація ортодонту. Обстеження пацієнта починається з огляду обличчя на фас і профіль, зняття антропометричних показників, візуальної оцінки оклюзії в ротовій порожнині, проведення функціональної проби, що дозволяє відрізнити справжню прогенію від помилкової.

Ступінь вираженості мезіального прикусу оцінюється за результатами визначення прикусу за допомогою прикусних валиків, вивчення діагностичних моделей, ортопантомографії, телерентгенографії у бічній проекції, рентгенографії та томографії СНЩС. Для виявлення функціональних порушень проводиться електроміографія жувальних та скроневих м’язів; консультація логопеда та отоларинголога.

У дошкільному віці, коли щелепи дитини перебувають у процесі зростання, для корекції мезіального прикусу призначається міофункціональна гімнастика та масаж альвеолярного відростка верхньої щелепи; при необхідності проводиться пластика вуздечки язика. Для навчання дитини від шкідливих оральних звичок рекомендується використання вестибулярних платівок. Ортодонтичне лікування на даному етапі за показаннями може проводитись за допомогою апарату Брюкля, капи Биніна. Існує думка, що найкращі результати лікування мезіального прикусу у період молочного та раннього змінного прикусу досягаються у разі використання лицьової маски.

У період змінного прикусу лікування мезіальної оклюзії проводиться за допомогою активаторів Андрезена-Гойпля, Кламмта, Френкеля, апаратів Вундерера чи Персина. З встановленням постійного прикусу для корекції аномальної оклюзії застосовується незнімна ортодонтична техніка – брекет-системи. Одночасно з ортодонтичним етапом проводяться логопедичні заняття з корекції дислалії.

Протетичне лікування мезіального прикусу може включати вибіркове пришліфування зубів, знімне або незнімне протезування для нормалізації оклюзійних контактів. Іноді за надмірного розвитку нижньої щелепи виникає необхідність попереднього хірургічного лікування – видалення зубів, остеотомії гілки нижньої щелепи.

Найкращі результати корекції мезіального прикусу досягаються на початку лікування під час молочного чи змінного прикусу. Незважаючи на всі складнощі, корекція естетичних та функціональних порушень можлива навіть у дорослому віці. Однак у цьому випадку збільшуються терміни лікування, нерідко потрібне поетапне лікування за участю стоматологів-хірургів, ортодонтів, ортопедів.

Важливу роль з погляду профілактики мезіального прикусу відіграє нормальний перебіг вагітності та пологів, грудне вигодовування, навчання дитини від шкідливих звичок, правильне положення під час сну. Необхідне своєчасне лікування захворювань, що уповільнюють або порушують ріст щелепних кісток, корекція аномалій окремих зубів.