Мігрень

Мігрень – Це первинна епізодична форма головного болю, що проявляється інтенсивними, нападоподібними головними болями (частіше односторонніми) з поєднанням неврологічних, вегетативних та шлунково-кишкових проявів. Вперше зазвичай проявляється у віці від 12 до 22 років. По частоті посідає друге місце після головного болю напруги. Найчастіше напад мігрені виникає після деякої аури і закінчується почуттям загальної слабкості та розбитості. Під час діагностики мігрені необхідно виключити органічну патологію головного мозку та розібратися з можливими причинами появи мігрені. Лікування складається із засобів для усунення виниклого нападу та профілактики появи нового епізоду мігрені.

Мігрень – первинна епізодична форма головного болю, що проявляється інтенсивними, нападоподібними головними болями (частіше односторонніми) з поєднанням неврологічних, вегетативних та шлунково-кишкових проявів. Вперше зазвичай проявляється у віці від 12 до 22 років. По частоті посідає друге місце після головного болю напруги.

Раніше мігрень розглядали як судинну патологію, тому що під час нападу мігрені відбувається розширення судин твердої мозкової оболонки, в іннервації яких беруть участь тригеміноваскулярні волокна. Однак болючі відчуття під час нападу мігрені вторинні, вони виникають в результаті виділення із закінчень тригеміноваскулярних волокон больових нейропептидів-вазодилататорів, найважливіші з яких – нейрокінін А і пептид.

Таким чином, напад мігрені виникає через активацію тригеміноваскулярної системи. Така активація відбувається у пацієнтів з гіперсенситизацією тригеміноваскулярних волокон та підвищеною збудливістю кори головного мозку. «Провокаторами» нападу мігрені найчастіше виступають емоційний стрес (приступ мігрені виникає відразу після стресової ситуації), менструації, фізична напруга, голод, а також деякі продукти, що містять фенілетиламін і тирамін (цитрусові, шоколад, шампанське, червоне вино).

Для мігрені характерні давлячі, пульсуючий головний біль, захоплюючі половину голови з локалізацією в області чола / скроня / очі. У деяких випадках мігренозний біль виникає в потиличній ділянці з наступним переходом в одну половину голови. Час від часу локалізація головного болю може змінюватися з однієї половини голови на іншу. Більше того, постійні (або періодичні) односторонні головні болі не характерні для мігрені, а вважаються абсолютним показанням до обстеження з метою виключення органічного ураження головного мозку.

У деяких випадках спостерігається продром (провісники нападу мігрені), що виявляється слабкістю, зниженням концентрації уваги, та постдром (стан відразу після нападу мігрені) у вигляді загальної слабкості, блідості та позіхання. Приступ мігрені супроводжується, як правило, нудотою, фото- та фонофобією, погіршенням апетиту. Головний біль посилюється при підйомі сходами та ходьбою. У дитячому віці напад мігрені супроводжується сонливістю, а після сну біль, як правило, минає. Мігрень тісно пов’язана з жіночими статевими органами, тому у 35% випадків напад мігрені провокується менструацією, а т.з. менструальна мігрень (напад мігрені виникає протягом двох діб, що минули від початку менструації) – у 8-10%. Прийом гормональних контрацептивів та замісної гормональної терапії посилює перебіг мігрені у 70-80% випадків захворювання.

Розрізняють кілька клінічних різновидів мігрені:

• вегетативна або панічна мігрень – напад супроводжується вегетативними симптомами (озноб, посилене серцебиття, сльозотеча, почуття задухи, набряк обличчя);
• мігрень з аурою – перед нападом з’являються транзиторні, зорові, мовні, чутливі, рухові порушення; її різновид – базилярна мігрень;
• асоціативна мігрень – пароксизм головного болю супроводжується минущим неврологічним дефіцитом; її різновидами є афатична, мозочкова, геміплегічна та офтальмоплегічна мігрень.
• мігрень сну – напад виникає під час сну або вранці, під час пробудження;
• катаменіальна (менструальна) мігрень – різновид мігрені, пов’язаний з менструальним циклом. Доведено, що напад такої мігрені обумовлений зниженням рівня естрогенів у пізній лютеїновій фазі нормального менструального циклу;
• хронічна мігрень – напади виникають частіше за 15 днів/місяць протягом трьох місяців і довше. Кількість нападів збільшується з кожним роком аж до появи щоденного головного болю. Інтенсивність головного болю при хронічній мігрені з кожним нападом зростає.

Як і при інших первинних цефалгіях, основою діагностики мігрені є скарги пацієнта та дані анамнезу. У більшості випадків потреби у проведенні додаткових методів дослідження (ЕЕГ, реоенцефалографії, МРТ головного мозку) не виникає. Прояв неврологічних симптомів відмічено лише у 2-3% пацієнтів. Разом з тим у більшості випадків відзначається напруження та болючість одного або декількох перикраніальних м’язів, що стає постійним джерелом дискомфорту і навіть болю в шиї та потиличній ділянці.

Мігрень необхідно диференціювати від епізодичного болю напруги, для якого, на відміну від мігрені, типові двосторонні, незалежні від фізичного навантаження, менш інтенсивні головні болі стискаючого характеру.

Терапія мігрені можна розділити на два етапи: купірування нападу, що розвинувся, і подальше профілактичне лікування з метою запобігти новим нападам мігрені.

Купірування нападу. Призначення неврологом тих чи інших препаратів для усунення мігренозного нападу залежить від його інтенсивності. Напади слабкої або помірної інтенсивності тривалістю менше двох діб купірують за допомогою простих або комбінованих анальгетиків: ібупрофен (0,2-0,4 г), парацетамол (0,5 г), ацетилсаліцилова кислота (0,5-1 г); а також кодеїновмісних препаратів (поєднання кодеїну, парацетамолу, метамізолу натрію і фенобарбіталу). Можливе виконання лікувальних блокад.

При тяжкому перебігу мігрені (висока інтенсивність головного болю, тривалість нападів більше двох діб) застосовують препарати специфічної терапії – триптани (агоністи серотонінових рецепторів типу 5НТ); наприклад, золмітриптан, суматриптан, елетриптан, також інші форми триптанів (свічки, розчин для підшкірних ін’єкцій, назальний спрей).

Прогноз мігрені загалом сприятливий крім тих рідкісних випадків, коли можливий розвиток небезпечних ускладнень (мігренозний статус, мігренозний інсульт). Для запобігання хронізації захворювання та покращення якості життя проводиться профілактичне лікування мігрені, метою якого є: скорочення тривалості, частоти та тяжкості нападів; зменшення впливу мігрені на повсякденне життя пацієнта

Мігрені, що складають профілактичного лікування, підбирають індивідуально для кожного пацієнта, враховуючи патогенетичні механізми захворювання, провокуючі фактори та емоційно-особистісні порушення. Найбільшого поширення набули бета-адреноблокатори (метопролол, пропранолол), антидепресанти (амітриптилін, циталопрам), блокатори кальцієвих каналів (німодипін), а також НПЗЗ (напроксен, ацетилсаліцилова кислота). У сучасній медицині для профілактики мігрені все частіше застосовують немедикаментозні методи (прогресивна релаксація м’язів, психотерапія, акупунктура).