Мієліт

Мієліт – загальна назва будь-яких запальних процесів спинного мозку. Симптоми безпосередньо залежать від рівня та ступеня ураження; найчастіше це біль (її іррадіація), паралічі, розлад тазових функцій, порушення чутливості та інші. Діагностика мієліту включає неврологічне обстеження та оцінку параметрів спинномозкової рідини, взятої на аналіз шляхом люмбальної пункції. Також можуть призначатися КТ або МРТ спинного мозку, мієлографія. Лікування включає призначення антибіотиків, протизапальних засобів, анальгетиків, міорелаксантів, а також ЛФК, масажу і фізіотерапевтичних процедур.

Мієліт – це загальна назва всіх запалень спинного мозку, які можуть зачіпати як сіру, так і білу речовину. Тобто, мієліт називається будь-який спинальний запальний процес. Залежно від форми та поширеності запалення вираженість симптомів може значно відрізнятися, але захворювання все одно залишається досить тяжким. Мієліт дає високий відсоток ускладнень та важко лікується. Це захворювання складно назвати поширеним, воно зустрічається лише у 5 випадках на 1 млн. людина.

Виділити будь-які особливості в структурі захворюваності на мієліт не можна, стать або вік практично не впливають на ризик розвитку хвороби. Деякі дослідники наводять докази того, що найчастіше на мієліт захворюють люди віком від 10 до 20 років і особи похилого віку.

Іноді точно встановити причину розвитку мієліту неможливо, але в більшості випадків, основні “пускові фактори” все-таки відомі. Єдина класифікація мієліту, що використовується в клінічній неврології, заснована саме на етіології, тобто причині виникнення. Відповідно до цієї класифікації, виділяють три варіанти захворювання: інфекційний, травматичний та інтоксикаційний.

Інфекційний мієліт. Складає майже половину всіх випадків. Цей вид, своєю чергою, поділяється на дві групи: первинний (у разі, якщо інфекція спочатку проникла лише спинний мозок) і вторинний (якщо запалення виникло після проникнення спинний мозок інфекції з інших вогнищ). Причинами інфекційного мієліту найчастіше виявляються: вірус простого герпесу І та ІІ типу, цитомегаловірусна інфекція, мікоплазми, сифіліс, ВІЛ, ентеровірусні інфекції. Дещо рідше етіологічним фактором може бути менінгококова інфекція та бореллії. Вторинний інфекційний мієліт виникає переважно при остеомієліті хребта та при занесенні інфекції з кров’ю.

Травматичний, інтоксикаційний та інші види мієліту. Інтоксикаційний мієліт виникає під впливом отрут, тропних до клітин спинного мозку. Таке запалення може виникати як при гострому отруєнні (наприклад, поряд лікарських засобів і психотропних препаратів), так і при хронічній дії отруйної речовини (найчастіше це стосується шкідливого виробництва).

Мієліт, що виник унаслідок травми хребта, має два компоненти. По-перше, безпосередній механічний вплив на спинний мозок неминуче призводить до порушення його функцій. По-друге, при травмуванні мікроорганізми можуть потрапити у спинний мозок через рану. Крім цього, спинальне запалення може бути спричинене деякими системними захворюваннями. Найчастіше можна зустріти мієліт на тлі розсіяного склерозу (у цьому випадку мієліт правомірно назватиме симптомом основної хвороби), ряду аутоімунних захворювань та васкуліту. Також мієліт часто розвивається як компонент паранеопластичного синдрому, що виникає на ранніх стадіях зростання злоякісної пухлини.

Провокуючий фактор – чи то інфекція чи травма – викликає набряк спинного мозку. Це можна вважати відправною точкою, з якої починається патологічний процес. Набряк порушує кровообіг у тканинах, виникають судинні тромби. Це, своєю чергою, збільшує набряк. Механізм розвитку мієліту йде за так званим “порочним колом”, настільки характерним для безлічі неврологічних хвороб. Розлад кровообігу (або навіть припинення його в певних ділянках) зрештою стає причиною розм’якшення та некрозу тканин спинного мозку.

Після одужання місце некрозу заповнюється сполучною тканиною – утворюється рубець. Зрозуміло, тканина рубця не може виконувати властиві нервовим клітинам функції, тому багато порушень, що виникли під час хвороби, можуть зберігатися і після одужання. Патоморфологічна речовина спинного мозку виглядає набрякою, в’ялою; характерна «метелик» має нечіткі обриси. При мікроскопії виявляються ділянки крововиливу, набряк, розпад мієліну, інфільтративний процес.

Клінічна картина мієліту повністю залежить від місця локалізації запалення. Рівень ураження визначають сегментами чи відділами спинного мозку (у кожному у тому числі кілька сегментів). Наприклад, мієліт може бути грудним, верхньошийним, поперековим і т. д. Як правило, мієліт охоплює сегмент спинного мозку по всьому діаметру, порушуючи роботу всіх провідникових систем. Це означає, що порушуються обидві галузі: і рухова, і чутлива.

Описувати симптоми мієліту слід з урахуванням часу їхньої появи. Від початку хвороби до розпалу клінічні прояви захворювання помітно змінюються. Перші ознаки інфекційного мієліту зовсім неспецифічні та мало чим відрізняються від інших інфекційних захворювань. Гострий початок, різке підвищення температури тіла до 38-39˚С, озноб, слабкість – всі “стандартні” ознаки будь-якого запального процесу. Далі захворювання починає набувати характерних йому рис. Першим неврологічним симптомом зазвичай стає біль у спині. Вона може бути дуже інтенсивною (це індивідуально). Больові відчуття при мієліті не локалізуються в одній області: біль поширюється на сусідні ділянки тіла. Її іррадіація (власне, поширення больових відчуттів) – ознака ураження корінців спинного мозку (радикуліту). Біль може “віддавати” у спину, область промежини, стегна і т. д. Все залежить від рівня ураження. Симптоми з часом стають більш вираженими, причому в деяких випадках така “еволюція симптомів” може відбуватися за кілька годин або днів.

Як уже говорилося, клініка мієліту відрізняється залежно від рівня запалення. Мієліт верхніх сегментів шийного відділу спинного мозку характеризується спастичним тетрапарезом. Він найнебезпечніший: завжди є ймовірність пошкодження діафрагмального нерва. Це, своєю чергою, загрожує зупинкою дихання. Поширення запалення з верхньошийних сегментів нагору на структури довгастого мозку може призвести до бульбарних розладів. Мієліт на рівні шийного потовщення проявляється поєднанням млявого парезу рук зі спастичним парезом ніг. Нижні сегменти шийного відділу уражаються частіше, ніж верхні, та їх запалення негаразд небезпечно. У ряді випадків воно загрожує стійкими руховими порушеннями (небезпека для життя мієліт цієї локалізації, як правило, не несе).

Грудний відділ спинного мозку страждає, мабуть, найчастіше. Поразка цієї області викликає розвиток спастичного паралічу ніг. Останній є параліч-напруга. М’язи при цьому набувають зайвого тонусу, можуть з’являтися судоми. Відповідь на перевірку колінних та ахілових рефлексів при грудному мієліті завжди надто активна. Варто пам’ятати, що при швидкому поперечному мієліті спочатку може спостерігатися знижений тонус м’язів, потім, через деякий час, розлади набувають характеру спастичного паралічу.

Попереково-крижовий відділ спинного мозку також часто уражається мієлітом. Симптоматика мієліту цієї локалізації включає периферичний парез у ногах та розлад тазових функцій за типом нетримання сечі та калу. Паралельно з цим м’язи, які іннервуються ураженими нервами, позбавлені нормальної регуляції та харчування, поступово атрофуються.

Порушення чутливості спостерігаються за будь-якого варіанта мієліту. Єдине непорушне правило: подібні розлади завжди виникають нижче місця поразки. Сенситивні порушення полягають у зниженні або повній відсутності больової чутливості, зниженій реакції на дотик, холод і т.д.

Нетравматичних методів діагностики мієліту (зрозуміло, якщо потрібно встановити точну причину, а чи не попередній діагноз) немає. Найбільш повну інформацію надає люмбальна пункція. При гострому процесі призначають КТ або МРТ хребта та мієлографію.

Як правило, даних анамнезу, знання симптомів та результатів аналізу спинномозкової рідини буває цілком достатньо для безпомилкової постановки діагнозу. Лікворна пункція також дозволяє провести диференціальну діагностику, тобто уточнити діагноз, порівнявши отримані дані з ознаками схожих по клініці захворювань. Мієліт потрібно диференціювати з синдромом Гійєна-Барре, гематоміелією, епідуритом, пухлинами та гострим порушенням кровообігу спинного мозку.

При виборі лікування невролог повинен спиратися на інформацію про можливу причину виникнення захворювання та особливості розвитку мієліту у даного хворого. У всіх випадках при мієліті призначаються антибіотики широкого спектру дії (зазвичай приймати антибіотики потрібно великими дозами), протизапальні засоби (майже завжди – глюкокортикоїди), анальгетики, жарознижувальні препарати. При необхідності (відштовхуючись від стану хворого) можуть призначатися міорелаксанти та уросептики. При затримці сечі застосовують антихолінестеразні препарати, катетеризацію сечового міхура та його промивання антисептиками.

Величезне значення в лікуванні мієліту та його наслідків має лікувальна фізкультура (у період постільного режиму – у ліжку, а пізніше – у залі чи палаті), масаж (перкусійний) та фізіопроцедури. Для відновлення функції пошкоджених нервових клітин (наскільки це можливо) обов’язковим є застосування вітамінних препаратів (групи В). Бажано, щоби це були ін’єкційні засоби. З метою попередження пролежнів під криж та інші кісткові виступи підкладають різні пристосування (ватні тампони, коло), змінюють положення тіла, протирають шкіру камфорним спиртом або мильно-спиртовим розчином. З цією ж метою призначають УФО на крижово-ягідну та гомілковостопну область.

Прогноз при мієліті, знову ж таки, залежить від рівня та ступеня поразки. Верхньошийний мієліт нерідко стає причиною смерті хворих; поперековий та грудний (без своєчасного лікування) з високою часткою ймовірності можуть призвести до інвалідизації. За сприятливого перебігу хвороби одужання настає через 2-3 місяці, а повне відновлення – через 1-2 роки. У цей період рекомендується: санаторно-курортне лікування (якщо воно буде призначене грамотно, тривалість відновлення відчутно скоротиться), вітамінотерапія, профілактика пролежнів, фізіотерапевтичні процедури (УФО), лікувальна фізкультура, призначення антихолінестеразних препаратів.

З урахуванням кількості причинних факторів розвитку мієліту, специфічної профілактики цього захворювання не може бути визначено. Якоюсь мірою запобігти захворюванню допомагає вакцинація. До неспецифічної профілактики мієліту можна віднести своєчасне усунення хронічних осередків інфекції в організмі (наприклад, гаймориту чи карієсу).