Мікоплазмоз у чоловіків

Мікоплазмоз у чоловіків – Запальне захворювання сечостатевого тракту, що відноситься до інфекцій, що передаються статевим шляхом. Найчастіше протікає безсимптомно, рідше з проявами у вигляді різей, болю при сечовипусканні з іррадіацією в пах, виділень із статевого члена, лихоманки. Лабораторна діагностика мікоплазмозу ґрунтується на виявленні збудників у біологічних рідинах, допускаються серологічні дослідження. Лікування інфекції завжди комплексне, із застосуванням засобів етіотропної, патогенетичної, симптоматичної терапії, немедикаментозних методів.

Мікоплазмоз у чоловіків є однією з найчастіших причин ураження сечостатевого апарату. Вперше збудник хвороби було виявлено у 1980 році. Частка мікоплазмової інфекції серед негонококових та нехламідійних уретритів у чоловічого населення становить близько 10-35%, серед здорових осіб виділення мікоплазм коливається від 1 до 3,3%. Схильність до персистування інфекції відзначена у 40% хворих, при цьому найбільше часто страждають чоловіки старше 35 років. Дослідження в країнах Африки на південь від Сахари показали, що тривалий нелікований мікоплазмоз призводить до збільшення ризику зараження ВІЛ.

Збудник мікоплазмозу – бактерія M. Genitalium. Джерелом є хвора людина, нерідко з латентним перебігом захворювання, що має стерті симптоми. Передача патогенів у чоловіків зазвичай здійснюється при прямому контакті слизових оболонок статевих органів під час аногенітального, орально-генітального та вагінального способу сексуального проникнення. Нерідко виникає мікст-інфекція з уреаплазмами, трихомонадами та ін. Основні фактори ризику:

• незахищені статеві контакти, особливо гомосексуальні
• регулярні переохолодження
• недотримання правил інтимної гігієни
• зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, куріння.

У групі ризику – особи з ослабленим імунітетом, ендокринними хворобами після трансплантації органів, комерційні секс-працівники.

Патогенез мікоплазмозу остаточно не вивчений. Відомо, що M. Genitalium, адгезуючись на поверхні клітини-господаря, запускає прозапальний каскад хемокінів через високо виражені вроджені імунні сенсори, що включають Toll-подібні рецептори 2, 6, зв’язування яких з M. Genitalium та його ліпопротеїнами призводить до індукції захист клітини. Ці прозапальні сигнали призводять до залучення лейкоцитів у вогнище мікоплазмової присутності.

Інкубаційний період інфекції може становити від 4 тижнів до 60 діб, у середньому близько місяця; при цьому захворювання у чоловіків переважно протікає безсимптомно. За наявності клініки пацієнти можуть пред’являти скарги на невисоку лихоманку (до 38°C), зниження працездатності, помірний головний біль, слабкість, озноб, поява ненасичених напівпрозорих виділень і сверблячки в області головки статевого члена, відчуття печіння, дискомфорту під час сечовипускання.

У пахвинній ділянці виникають болючі, тягнуть відчуття, знижується лібідо. Статевий акт може перериватися через різкий біль, виникають симптоми еректильної дисфункції. Подальший розвиток мікоплазмозу у чоловіків – почервоніння, набряклість, біль у мошонці; почастішання сечовипускання, особливо вночі, помутніння сечі, ріжучі відчуття, болючість над лобком, у промежині та задньому проході, посилення лихоманки та слабкості.

До найчастіших ускладнень мікоплазмового уретриту відносяться висхідні запальні захворювання сечостатевого апарату: простатит, цистит, пієлонефрит. Можливе ураження яєчок і придатків, при нелікованому епідидиміті нерідко згодом діагностується безплідність. Можуть виникати симптоми проктиту: лихоманка, різкі болючі відчуття в положенні сидячи, ректальні гнійні виділення.

Безпліддя при мікоплазмозі серед чоловіків має складну природу: на виникнення стану впливає безпосередньо запальний процес у репродуктивному тракті, так і здатність мікоплазм фіксуватися на сперматозоїдах і обмежувати їх рухливість. Хронічна інфекція знижує функцію передміхурової залози, формує сполучнотканинні перемички, що заважають нормальному просуванню насіннєвої рідини.

Діагностика мікоплазмозу серед чоловіків та його лікування здебільшого здійснюється урологами. Лікарі інших спеціальностей консультують за наявності показань. Необхідно ретельне обстеження всіх статевих партнерів хворого, особливо при незахищених сексуальних контактах, що практикуються. Основні клініко-лабораторні та інструментальні обстеження при мікоплазмозі включають:

• Фізикальні дані. Часто об’єктивний огляд при мікоплазмозі малоінформативний, симптоми мінімальні. Можуть виявлятися болючість, гіперемія, набряк органів мошонки, виділення з головки пеніса, чутливість при пальпації у надлобковій ділянці, промежині, пальцевому дослідженні простати. При висхідній інфекції можливе визначення позитивного симптому биття. Обов’язково візуально оцінюється сеча, характер виділень.
• Лабораторні дослідження. Загалом аналіз крові – незначний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, серед біохімічних параметрів за наявності ускладнень виявляється збільшення активності СРБ, креатиніну, сечовини. У загальноклінічному аналізі сечі визначається лейкоцитурія, еритроцитурія, підвищення густини сечового осаду. У мазку із сечівника виявляється велика кількість лейкоцитів.
• Виявлення інфекційних агентів. Дані бактеріоскопії урогенітального мазка є малоінформативними для пошуку збудників. Найбільш інформативним є ПЛР-метод дослідження мазка з уретри, секрету простати, сечі. «Золотий стандарт» діагностики мікоплазмозу – культуральний посів, однак у рутинній практиці не застосовується через дорожнечу. Серологічні (ІФА) тести проводяться з парними сироватками та інтервалом не менше двох тижнів.
• Інструментальний методы. Потрібні для диференціального діагнозу. Проводяться ультразвукові дослідження сечостатевого апарату, малого тазу, за потреби рентгенографія, КТ, МРТ попереково-крижового відділу хребта, нирок, статевих органів, пункційна біопсія передміхурової залози з гістологічним дослідженням. Рідше застосовуються колоноскопія, іригоскопія.

Диференціальна діагностика мікоплазмозу у чоловіків здійснюється з уреаплазмозом та іншими негонококковими уретритами, при цьому верифікація патології проводиться лабораторними методами через схожість клінічних проявів. Уретрити іншої етіології мають в анамнезі вказівку на травматичне, температурне чи хімічне ушкодження, проте будь-які неінфекційні причини мають бути підтверджені негативними дослідженнями наявність мікробних патогенів.

Лікування часто здійснюється у амбулаторних умовах. Стаціонарне перебування рекомендоване пацієнтам з декомпенсованими хронічними захворюваннями, тяжким перебігом інфекції, ускладненнями, що потребують цілодобового спостереження. Показано загальний, рідше напівпостільний режим. Дієта розглядається як лікування: повністю виключаються кислі, гострі, мариновані страви, алкоголь, кава, нікотин.

На період лікування рекомендується утриматися від сексуальних зв’язків або обов’язково використати бар’єрні методи контрацепції (презерватив). При виявленні симптомів мікоплазмозу у партнера проводиться сумісне лікування; профілактичний прийом етіотропних засобів немає достовірної користі. Ризик інфікування здорової людини під час лікування, навіть за адекватної терапії, без використання способів контрацепції становить понад 30%.

Консервативна терапія

Стандартне лікування мікоплазмозу у чоловіків займає 7-14 днів, проте 15-25% пацієнтів мають стійкі або рецидивні симптоми. На період прийому препаратів та виражених симптомів виключається спортивне фізичне навантаження, відновлення дозволяється у період реконвалесценції. Найчастіше лікувальні заходи при мікоплазмозі здійснюються:

1. Етіотропними засобами. Препаратами вибору можуть бути тетрацикліни, макроліди та фторхінолони. Однак доксициклін зараз рекомендується як друга і навіть третя лінія терапії; також спостерігається зростаюча резистентність мікоплазм до азитроміцину. Висока ефективність терапії мікоплазмозу у чоловіків відзначена при прийомі пристинаміцину та моксифлоксацину.
2. Патогенетичні препарати. Застосовуються знеболювальні, спазмолітичні, протизапальні препарати. З метою провокації млявої інфекції іноді застосовуються місцеві (ректальні) імуностимулятори. Внутрішньовенна дезінтоксикація полііонними розчинами показана у разі тяжкого перебігу, при ускладненнях.
3. Симптоматичними засобами. Можливе використання сечогінних, десенсибілізуючих, гормональних засобів. У деяких випадках рекомендується місцеве застосування мазей, що містять антибіотик, курсів вітамінно-мінеральних комплексів.

Місцева терапія та ФТЛ

Лікування маніфестного уретриту при мікоплазмозі у чоловіків супроводжується регулярним зрошенням головки пеніса протизапальними розчинами після кожного сечовипускання, використанням ванн з настоями кори дуба, ромашки, календули, шавлії. Призначення та прийом препаратів рослинного походження (водно-спиртових екстрактів трави золототисячника, листя розмарину та ін.) не має переконливої ​​клінічної ефективності в лікуванні мікоплазмозу.

Російськими урологами широко практикується місцеве лікування із введенням в уретру антисептичних засобів (коларгол), а також методи фізіотерапії, такі як:

• магнітотерапія
• УВЧ-терапія
• лазеротерапія задньої поверхні статевого члена
• Масаж простати
• озонотерапія
• внутрішньовенне лазерне опромінення крові (ВЛОК)
• гальванотерапія області сечівника
• геліотерапія та інші.

Повторний курс антибактеріальної терапії необхідний при рецидивному мікоплазмозі у чоловіків. Рекомендуються і немедикаментозні методи лікування, такі як спеціальна програма тренування м’язів для зміцнення тазового дна, використання косметичних гіпоалергенних засобів для щоденної інтимної гігієни, заборона тривалих гіпостатичних положень, виключення багатогодинних перерв між актами сечовиділення.

Прогноз при своєчасному виявленні та лікуванні сприятливий, летальних випадків мікоплазмозу у чоловіків зафіксовано не було. Специфічних захисних фармакологічних формул не розроблено; велике значення мають неспецифічні заходи профілактики: відмова від будь-яких незахищених сексуальних практик, дотримання правил особистої гігієни, здоровий спосіб життя та щорічне профілактичне лабораторне обстеження.