Мікроглосія (Гіпоглосія, Гіпоплазія мови, Рудиментарна мова)

Мікроглосія – це недорозвинення чи зменшення розмірів мови внаслідок вроджених аномалій чи набутих захворювань. Характеризується наявністю видимого дефекту (мова зменшена у розмірі). У легких випадках мікроглосія протікає безсимптомно, у тяжких відзначається порушення жування та ковтання, дефекти артикуляції, нероздільна мова. Діагностується при візуальному огляді ротової порожнини, за допомогою рентгенологічних методів, УЗД. Лікування мікроглосії спрямоване усунення функціональних порушень з допомогою ортодонтичних, хірургічних, логопедичних методів.

Вроджена мікроглосія (гіпоглосія, гіпоплазія мови, рудиментарна мова) – надзвичайно рідкісна вада розвитку. Перші згадки про патологію відносяться до 1718; з того часу було описано менше 50 випадків мікроглосії. Крайній ступінь аномалії мови – її повна відсутність, або аглоссія. Рудиментарна мова виявляється у дитячому віці, набута мікроглосія зустрічається переважно у дорослого контингенту. Даних про поширеність останньої у літературі не представлено.

У клінічній стоматології розрізняють первинну (вроджену) та вторинну (набуту) форму гіпоглоссії. Первинна патологія – результат порушення ембріогенезу внаслідок тератогенних впливів чи успадкованих генетичних мутацій.

Ізольована уроджена мікроглосія діагностується рідко. Зазвичай недорозвинення мови є частиною вроджених синдромів з множинними порушеннями розвитку: синдрому Ханхарта, Робена та ін.

Набута мікроглосія є наслідком атрофії язичних м’язів після перенесених захворювань та травм. Причинами цього стану можуть бути:

Закладка мови починається наприкінці 4-го тижня ембріонального розвитку. З I зябрової дуги утворюються зачатки слизової оболонки кінчика і тіла язика, з ІІ-ІІІ дуги – кореня язика. М’язи органу розвиваються із мезодерми дна глотки. Злиття задньої частини язика з передніми відділами відбувається на 2-му місяці ембріогенезу. У ході подальшого розвитку язик збільшується в довжину та ширину, частково відокремлюється від дна порожнини рота за рахунок появи глибоких жолобків у його передній та бічній частинах.

Порушення нормального перебігу морфогенетичних процесів, спричинене несприятливими зовнішніми та внутрішніми факторами, призводить до появи різних щелепно-лицьових аномалій, у т. ч. мікроглосії. Оскільки розвиток мови протікає паралельно із закладанням щелеп, губ, піднебіння, то вади цих органів часто формуються одночасно.

Патогенез набутої мікроглосії може бути обумовлений ушкодженням рухових волокон під’язичного нерва (XII пара черепно-мозкових нервів), що відповідає за іннервацію м’язів язика. Внаслідок цього розвивається м’язова атрофія, мова зменшується у розмірах.

При вродженій гіпоплазії мова недорозвинена, є рудиментарні тяжі, розташовані у вигляді окремих складок на дні порожнини рота. Відсутність необхідних стимулів із боку язичної мускулатури призводить до формування нижньої мікрогнатії, неправильного прикусу.

Якщо мікроглосія виражена нерізко і є ізольованою, то функціональних порушень немає. При тяжких та поєднаних аномаліях розвивається порушення ссання, (пізніше – жування), дисфагія, відзначається слинотеча. Дефекти мови – механічна дислалія – можуть бути виражені різною мірою: від незначних порушень звукової сторони до повної неможливості вимовлення язичних звуків.

При синдромі Ханхарта, або гіпоглосії-гіподактилії, аномалія язика поєднується з вадами розвитку кінцівок, мікрогенією, агенезією зубів, ущелинами піднебіння та ін. гіпо-або полідактилія.

Маленька мова не бере повноцінної участі в акті ковтання, що підвищує ризик потрапляння їжі та води у дихальні шляхи з подальшим розвитком аспіраційної пневмонії. Тому при мікроглосії та вираженій дисфагії може знадобитися зондове харчування.

Також наявність рудиментарної мови може спричинити синдром обструктивного апное. При високому ризику зупинки дихання вдаються до трахеостоми. Нечленороздільна, невиразна мова стає бар’єром на шляху до спілкування та навчання. У дітей із збереженим інтелектом вдруге виникають порушення фонематичних процесів та писемного мовлення (ФФН, дисграфія).

Мікроглосія, асоційована з генетичними синдромами, як правило, діагностується вже в дитинстві. Про аномалії мови змушують думати проблеми з смоктанням та ковтанням у дитини. Для діагностики мікроглосії достатньо проведення внутрішньоротового огляду. З метою комплексної оцінки патології та складання алгоритму лікувальної тактики призначаються:

• Консультації спеціалістів. Пацієнтам з мікроглоссією необхідне відвідування стоматолога-ортодонта та щелепно-лицевого хірурга для вироблення міждисциплінарного підходу до корекції аномалії. Також потрібна консультація логопеда для обстеження органів артикуляції та діагностики мовлення.
• Телерентгенографія. Рентгенівський знімок голови у бічній проекції необхідний для оцінки анатомії лицевого черепа та зубощелепних структур. Цефалометричний аналіз дозволяє детально спланувати подальше ортодонтичне лікування.
• УЗД мови. Ехографічне дослідження спрямовано оцінку тканинної структури, справжніх розмірів органу, особливостей кровопостачання. Дослідження має значення при плануванні реконструктивних операцій.

Стоматологічне лікування

При незначному зменшенні язика, що не впливає на жування, ковтання та дикцію, ніякого лікування не проводиться. В інших випадках здійснюються заходи, спрямовані на компенсацію порушених функцій:

• Френулотомія/френулопластика. Якщо причиною відносної мікроглосії виступає масивна або укорочена під’язична зв’язка (анкілоглосія), виконують підрізання або пластику вуздечки. Операція дозволяє мові висунутись уперед, збільшити рухливість органу, нормалізувати артикуляцію.
• Ортодонтичне лікування. При поєднанні мікроглоссії з гіпоплазією нижньої щелепи показано багатоетапне лікування, що включає апаратну ортодонтичну корекцію, дистракційний остеогенез щелепної кістки та інші види оперативних втручань.
• Реконструктивні операції. Виробляють при ізольованій первинній та вторинній мікроглосії з метою поповнення обсягу тканин язика. Здійснюють трансплантацію вільного шкірного клаптя, викроєного з великого грудного м’яза, тканин спини, стегна, передпліччя пацієнта. У світовій практиці є повідомлення про успішну пересадку донорської мови.

Логопедична дія

Залежно від наявних порушень логопедична робота при мікроглосії може бути спрямована на усунення дисфагії та корекцію дислалії. У рамках занять під час дисфагії підбирається спосіб харчування (самостійний, зондовий), оптимальна консистенція їжі. Використовуються постуральні техніки, вправи для зміцнення оральної мускулатури, дихальні тренажери, вібраційний масаж, кінезіотейпування.

Корекція органічної дислалії починається ще в доопераційному періоді та продовжується після завершення медичного етапу. Основні напрямки логопедичного впливу:

• активізація артикуляційної моторики: артикуляційна гімнастика з акцентом на розвиток сили рухів мови, вироблення спрямованого повітряного струменя, зондовий та ручний логопедичний масаж;
• розвиток фонематичних операцій: фонематичного слуху, звукового аналізу та синтезу;
• постановка язичних та інших порушених звуків, їх автоматизація, диференціація та введення у мову.

Слід розуміти, що порушення дикції, зумовлені мікроглосією, не завжди можуть бути повністю усунені. У цих випадках домагаються компенсаторної артикуляції, максимально наближеної до акустичної норми.

Мікроглосія безпосередньо не впливає на тривалість життя, проте значно погіршує її якість через труднощі, що виникають при їді, мовному спілкуванні. Якщо аномалія мови виступає частиною генетичного синдрому, прогноз визначається цілим комплексом порушень розвитку.

Профілактика первинної мікроглосії включає відповідальне планування вагітності, виключення впливу несприятливих факторів у період гестації. Запобіжні заходи вторинної мікроглосії – регулярні стоматологічні огляди з метою раннього виявлення інфекційних та пухлинних захворювань ротової порожнини.