Мікроспоридіоз

Мікроспорідіоз – це захворювання із групи опортуністичних інфекцій, що викликається внутрішньоклітинними паразитами – мікроспоридіями. Клінічні прояви залежать від типу збудника, можуть включати хронічну діарею, холецистит, інфекції очей (кератокон’юнктивіт), міозит, енцефаліт, інфекції респіраторного та сечостатевого тракту. Для лабораторного підтвердження мікроспоридіозу використовую серологічні методи, ПЛР, мікроскопію. Лікування проводиться за допомогою протипротозойних препаратів, що застосовуються системно та місцево (очні краплі).

Мікроспоридіоз – паразитарне захворювання, що вражає пацієнтів із ослабленим імунітетом, рідше – імунокомпетентних осіб. Рівень захворюваності у ВІЛ-негативних дорослих становить 1,3-22%, у хворих на СНІД – до 50%. Поширеність мікроспоридіозу повсюдна, але значно вища у країнах, що розвиваються. Очні інфекції, спричинені мікроспоридіями, частіше реєструються у мешканців Індії та країн Азії. Серед імунокомпетентних пацієнтів більшість становлять діти та люди похилого віку.

Мікроспоридії (Microsporidia) є внутрішньоклітинними мікроорганізмами. Щодо їхньої приналежності до того чи іншого класу патогенів не вщухають дискусії. Одні дослідники відносять мікроспоридії до грибів, а мікроспоридіоз до мікозів, інші розцінюють збудника як представника найпростіших, а інфекцію вважають паразитозом.

Мікроспоридії здатні заражати практично всіх тварин, птахів, риб комах, а також людей. Відомо близько 1300 видів мікроспоридій, у тому числі 15 виступають інфекційними агентами людини. Поза організмом господаря мікроспоридії існують у вигляді мікроскопічних суперечок. Зовні суперечки покриті захисними хітиновими і глікопротеїновими оболонками, під якими знаходяться спороплазма (ядро) і полярна трубка – апарат, за допомогою якого в спороплазма проникає в клітину господаря.

Різні види мікроспоридій мають тропність до певних органів (тканин ока, ШКТ, нервової системи, дихальних, сечових шляхів, м’язів) та викликають різні клінічні форми мікроспоридіозу. Основними патогенами людини виступають:

• Enterocytozoon bieneusi, Encephalitozoon intestinalis – вражають травний тракт, викликають діарею, холецистит, склерозуючий холангіт;
• Microsporidium ceylonensis, Microsporidium africanum – вражають рогівку ока, викликають кератит;
• Nosema ocularum, Anncaliia connori, Vittaforma corneae, Anncaliia algerae – викликають очні інфекції (кератокон’юнктивіт);
• Pleistophora pp, Anncaliia vesicularum, Trachipleistophora hominis, Tubulinosema acridophagus – викликають міозит;
• Vittaforma corneae, Encephalitozoon cuniculi, Encephalitozoon hellem – викликають інфекції сечовивідних шляхів (тубулоінтерстиціальний нефрит);
• Tubulinosema acridophagus, Encephalitozoon hellem, Encephalitozoon cuniculi – викликають інфекції дихальних шляхів (бронхіоліт, субплевральні абсцеси);
• Trachipleistophora anthropophthera – вражає очі, легені, м’язи, нервову систему (енцефаліт) тощо.

Шляхи передачі

Види мікроспоридій, що інфікують людей, виявляються у водних джерелах, у сільськогосподарських, свійських та диких тварин, продукти від яких вживаються в їжу. У зв’язку з цим можливі кілька механізмів передачі інфекції людині:

• фекально-оральний: через воду, їжу;
• орально-оральний: за поцілунків;
• аерогенний: при вдиханні спор;
• контактний: при переносі збудників на шкіру та слизові;
• статевий: при сексуальних контактах.

Фактори та групи ризику

Будучи опортуністичними патогенами, мікроспоридії найбільшу небезпеку становлять для осіб з ослабленим імунітетом, які проживають у несприятливих санітарно-гігієнічних умовах, які нехтують правилами особистої гігієни. До групи ризику виникнення мікроспоридіозу входять:

• ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД;
• туристи, які відвідують ендемічні райони;
• реципієнти органів;
• пацієнти, які використовують контактні лінзи;
• працівники тваринницьких господарств, птахівницьких ферм.

Після потрапляння спор мікроспоридій в організм людини відбувається їхня екструзія та інфікування клітин господаря. У клітині паразит зростає і розмножується шляхом багаторазового поділу, що зрештою призводить до утворення великої кількості спор мікроспоридій. На певному етапі цього процесу відбувається руйнування інфікованої клітини і вихід безлічі суперечок, здатних заражати нові клітини господаря та/або інших людей, що з ним контактують.

У зоні інвазії розвиваються запальні та дегенеративні процеси, що призводять до порушення функції органу. Так, при інвазії кишкового епітелію відбувається сплощення ентероцитів, зникнення мікроворсинок, гіперплазія криптів, що супроводжується зменшенням всмоктувальної здатності тонкого кишечника.

Деякі види мікроспоридій (Trachipleistophora anthropophthera, Encephalitozoon intestinalis, Encephalitozoon hellem та ін.) здатні проникати в макрофаги та фібробласти, обумовлюючи дисемінацію збудника по організму та ураження інших органів.

Мікроспоридіоз ШКТ

Найчастіше виникає у ВІЛ-інфікованих та інших пацієнтів із пригніченим імунітетом. Також можуть хворіти мандрівники, які відвідували тропічні країни.

Основним проявом інфекції є діарея, яка поступово прогресує. Стілець стає рідким, без домішок слизу та крові. Кишкова дисфункція часто супроводжується втратою апетиту, нудотою, болями в животі, лихоманкою. Хронічний пронос призводить до втрати маси тіла, у важких випадках виникає виражена дегідратація, кахексія. У осіб з нормальним імунітетом мікроспоридіоз травної системи протікає у формі водянистої діареї, що самостійно купується.

Мікроспоридіоз очей

Це друга за частотою локалізація захворювання після ураження ШКТ. Очні інфекції зазвичай виникають у імунокомпетентних людей і протікають у формі стромального кератиту чи кератокон’юнктивіту. Основними скаргами при мікроспоридіозі є біль в очах, сльозотеча, фотофобія, порушення чіткості зору, відчуття стороннього тіла в оці. За відсутності етіотропного лікування інфекції очей набувають затяжного рецидивуючого перебігу.

Мікроспоридіоз печінки та жовчовивідних шляхів

При ураженні мікроспоридіями паренхіми печінки виникає запальна реакція, гранулематозний некроз. Клінічно це виявляється у розвитку гепатиту, печінкової недостатності. Мікроспоридіоз жовчовивідних шляхів відноситься до рідкісних клінічних форм, що супроводжується розвитком холангіту, некалькульозного холециститу. Хворих із мікроспоридіозом печінки та ЖВП турбує діарея, біль у правому підребер’ї, жовтяниця.

Мікроспоридіоз ЦНС

Протікає у вигляді гранулематозного енцефаліту. Відзначено випадки мікроспоридіального ураження головного мозку у осіб із нормальним імунітетом. Супроводжується головним болем, судомним синдромом, епізодами нудоти та блювання, сонливістю, загальмованістю.

Найбільшу небезпеку мікроспоридіоз становить для пацієнтів зі СНІДом. У них часто зустрічається дисемінована форма інфекції, що включає ураження опорно-рухового апарату (м’язова слабкість, міалгія), ЦНС (головний біль, судоми), шкірні прояви (вузликові висипання). Нерідко виникають гнійні ускладнення: ендокардит, перитоніт, абсцеси легень, уретри, простати. Нерідко виникає печінкова, ниркова недостатність. Тяжкий стромальний кератит у імунокомпетентних осіб небезпечний розвитком ендофтальміту та втратою зору.

Насамперед мікроспоридіоз слід запідозрити у пацієнтів з хронічною діареєю, а також пацієнтів з рецидивуючими очними інфекціями, які мають в анамнезі фактори ризику (ВІЛ та інші імунодефіцити, поїздки до ендемічних країн, контакт з тваринами та ін.). Залежно від клінічних проявів захворювання на лікування пацієнтів можуть займатися лікарі-інфекціоністи, офтальмологи, неврологи, гепатологи та інші фахівці. Для виявлення та ідентифікації мікроспоридій використовується лабораторна діагностика:

• Серологічні методи. Представлені імуноферментним та імунофлуоресцентним аналізами. Спрямовані на виявлення антитіл до мікроспоридій у крові.
• Морфологічні методи Включають мікроскопію (електронну, світлову), ПЛР та дозволяють виявити самого збудника у зразках біологічного матеріалу пацієнта (калі, сечі, мокротинні, мазках з кон’юнктиви, спинномозковій рідині, біоптатах).

Усім пацієнтам з підтвердженим мікроспоридіозом рекомендується обстеження на ВІЛ, визначення кількості CD4+ Т-лімфоцитів (у пацієнтів із ВІЛ інфекція зазвичай розвивається при зниженні CD4+ Т-клітин <150 х 10⁶/ л.

Доцільність проведення додаткової інструментальної діагностики диктується клінічним варіантом мікроспоридіозу. При очній формі виконують офтальмологічні дослідження: біомікроскопію, флуоресцеїнову пробу, забір мазка з кон’юнктиви та рогівки. При ураженні печінки та ЖВП потрібне проведення УЗД органів черевної порожнини. Для підтвердження мікроспоридіозу ЦНС вдаються до люмбальної пункції.

Диференційна діагностика

Кишкова форма мікроспоридіозу потребує диффдіагностики з іншими інфекціями, що протікають з ураженням ШКТ:

При мікроспоридіозі інших локалізацій необхідно виключити кон’юнктивіти, кератити, гепатити, енцефаліти іншої етіології.

Доказ будь-якої форми інфекції служить основою призначення системних лікарських засобів групи бензімідазолів чи дикарбонових кислот. ВІЛ-інфіковані у межах лікування мікроспоридіозу повинні обов’язково отримувати антиретровірусну терапію (АРВТ).

Пацієнтам з кератокон’юнктивітом поряд з оральною формою препаратів показано місцеве лікування шляхом інстиляції антибактеріальних крапель очей. При неефективності терапії може знадобитися проведення кератопластики. Після завершення курсу лікування мікроспоридіозу потрібне повторне лабораторне обстеження.

У імунокомпетентних пацієнтів перспективи одужання добрі. У хворих на СНІД, реципієнтів органів часто виникають ускладнені, небезпечні для життя форми мікроспоридіозу. При неповному лікуванні можливі рецидиви інфекції.

Заходи профілактики повинні включати підвищення гігієнічних навичок, поліпшення побутових умов, відмову від вживання некип’яченої води з відкритих водойм та водопроводу, миття рук після контакту з тваринами. Людям, які використовують засоби контактної корекції зору, слід дотримуватись правил дезінфекції та зберігання лінз. ВІЛ-інфіковані пацієнти потребують добору ефективної схеми АРВТ.