Мінімальна мозкова дисфункція у дітей

Мінімальна мозкова дисфункція у дітей (ММД) – це синдром, що включає комплекс порушень психоемоційної сфери, які виникають на тлі недостатності функцій ЦНС. У дитинстві основними проявами є малі неврологічні симптоми. У старших дітей ММД характеризується затримкою психічного розвитку, гіперактивністю, соціальною дезадаптацією. Діагностика ґрунтується на психологічних тестах (система Гордона, «Лурія-90») та інструментальних методах: КТ, МРТ, ЕЕГ і т. д. Лікування включає педагогічні, психотерапевтичні, фармакологічні та фізіотерапевтичні засоби.

Мінімальна мозкова дисфункція у дітей, легка дитяча енцефалопатія або гіперкінетичний хронічний мозковий синдром – це патологічний стан, що виникає при порушенні регуляції ЦНС, що виявляється відхиленнями у поведінці, сприйнятті, емоційній сфері та вегетативних функціях. Вперше описано С. Клеменсом у 1966 році. ММД – одна з найпоширеніших нервово-психічних патологій. Вона зустрічається у 5% дітей молодших класів, серед дошкільнят захворюваність становить 22%. Прогноз, зазвичай, сприятливий, але великою мірою залежить від етіології. Практично у половини дітей у процесі дорослішання всі клінічні прояви безвісти зникають. Затримка психічного розвитку за умови повноцінного лікування майже завжди має оборотний характер.

На даний момент ММД у дітей раннього віку розцінюється як наслідок ушкоджень обмежених ділянок кори головного мозку або аномалій розвитку ЦНС різного походження. Формування даної патології у 3-6 років найчастіше пов’язане з педагогічною чи соціальною занедбаністю дитини. Залежно від моменту впливу всі етіологічні фактори мінімальної мозкової дисфункції у дітей можна поділити на антенатальні, інтранатальні та постнатальні.

До першої групи належать гострі вірусні захворювання або загострення хронічних соматичних патологій матері, які супроводжуються станом тривалої інтоксикації, неправильне харчування, порушення обміну білків, жирів та вуглеводів (в т. ч. цукровий діабет), патології вагітності – прееклампсія, еклампсія, загрози самочинності вагітності. До цього списку також входять забруднене довкілля (у т. ч. посилене радіаційне тло), нераціональний прийом медикаментів, вживання алкогольних напоїв, тютюнових виробів та наркотичних препаратів, TORCH-інфекції, недоношеність дитини.

Спровокувати мінімальну мозкову дисфункцію у дітей безпосередньо під час пологів можуть такі фактори, як стрімкі пологи, слабкість скорочувальної діяльності матки та подальша її стимуляція медикаментозними препаратами, кесарів розтин, інтранатальна гіпоксія (в т. ч. при обвиванні пуповиною), використання акушерських посібників -екстрактора або акушерських щипців), неповне розкриття родових шляхів під час пологів, великий плід – маса дитини понад 4 кг. Етіологічними факторами розвитку ММД у неонатології та педіатрії є нейроінфекції та травматичні ушкодження ЦНС. У віці 3-6 років ММД може бути результатом виховання у неблагополучній сім’ї – педагогічної та соціальної занедбаності.

Перші клінічні прояви мінімальної мозкової дисфункції в дітей віком можуть розвиватися безпосередньо після пологів, і дошкільному чи шкільному віці. Незалежно від моменту маніфестації визначаються характерні кожної вікової категорії симптоми.

Клінічна картина протягом 12 місяців життя дитини характеризується малими неврологічними симптомами. У неонатальному періоді ММД проявляється порушенням тонусу кістякової мускулатури – стійкими міоклонічними скороченнями, тремором, гіперкінезією. Симптоми виникають спонтанно, на усвідомлену моторну активність впливу не надають, з емоційним тлом не пов’язані, окремих випадках посилюються при плачі. Характерні порушення сну, апетиту, зорової координації та затримка у психічному розвитку. У 8-12 місяців проявляється патологія предметно-маніпулятивних рухів. Найчастіше розвиваються дисфункція черепно-мозкових нервів, асиметрія рефлекторної діяльності, гіпертензійний синдром. На тлі гіперзбудливості стінок ШКТ спостерігається чергування діареї та запорів, часте відрижка і блювання.

У віці від 12 місяців до 3 років мінімальна мозкова дисфункція у дітей характеризується підвищеною збудливістю, надмірною моторною активністю, зниженням або втратою апетиту, порушенням сну (повільне засинання, неспокій під час сну, раніше пробудження), уповільненим збільшенням в масі тіла, запізнілим. та дислексією, енурезом. У 3 роки визначаються незграбність, надмірна стомлюваність, імпульсивність, негативізм. Дитина нездатна довго перебувати у нерухомому стані і тривалий час концентрувати увагу на конкретному завданні чи грі, легко відволікається на будь-які зовнішні подразники, робить велику кількість усвідомлених рухів, у т. ч. марних та хаотичних. Може спостерігатися нестерпність яскравого світла, сильного шуму, задушливих приміщень та спекотної погоди. Таких дітей часто «хитає» у транспорті – швидко виникає нудота з подальшим блюванням.

Найбільша вираженість мінімальної мозкової дисфункції в дітей віком спостерігається при першому потраплянні у колектив – 4-6 років. Клінічна картина характеризується гіперзбудливістю, моторною гіперактивністю або загальмованістю, розсіяністю, зниженою пам’яттю, труднощами в освоєнні дитсадкової або шкільної програми. Такі діти нездатні повноцінно опанувати навички письма, читання та елементарними математичними розрахунками. З початком відвідування школи дитина все сильніше акцентує власну увагу на невдачах, формується занижена самооцінка, відсутність впевненості у собі та своїх силах. Також визначаються характерні риси у поведінці: егоїзм, прагнення до усамітнення, схильність до конфліктів, відмова від щойно даних обіцянок. Серед однолітків дитина намагається виконувати роль лідера чи повністю усунути колективу. В результаті на тлі ММД можуть розвиватися соціальна дезадаптація, психічні відхилення, вегето-судинна дистонія.

Діагностика ММД полягає у збиранні анамнестичних даних, фізикальному обстеженні, лабораторних та інструментальних методах дослідження. Анамнез дозволяє визначити можливу етіологію та виявити первинні симптоми, а у віці 3-6 років – простежити динаміку клінічних проявів та їх тяжкість. При огляді дитини більше уваги приділяється перевірці рефлексів, їх симетричності.

Об’єктивне обстеження у шкільному віці малоінформативно, провідну роль грає психодіагностика. Вона дозволяє педіатру визначити особливості поведінки дитини, її психічний стан та ступінь розвитку. Найчастіше для діагностики мінімальної мозкової дисфункції в дітей віком застосовуються система Гордона, тест Векслера, «Лурія-90» та інші. Загальні лабораторні аналізи (ОАМ, ОАК) відхилень від норми не виявляють.

Для оцінки стану тканин ЦНС та мозкового кровообігу проводяться ЕЕГ, рео- та ехоенцефалографія, нейросонографія, комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія. КТ і МРТ при ММД найчастіше визначають зменшення об’єму кори головного мозку в лівій лобовій та тім’яній ділянці, фокальні пошкодження медіальної та очної частини фронтальної області, зменшення розмірів мозочка. Для виключення переломів проводиться рентгенографія кісток черепа.

Диференціальна діагностика мінімальної мозкової дисфункції у дітей залежить від віку дитини та моменту прояву первинних симптомів. Вона здійснюється з такими патологіями, як черепно-мозкова травма, нейроінфекції, дитячий церебральний параліч, епілептиформні захворювання, шизофренія, гостре отруєння свинцем та ін.

Лікування ММД включає педагогічний і психотерапевтичний методи корекції, фармакологічні засоби та фізіотерапію. Як правило, використовується комбінований підхід – складається індивідуальна програма для дитини з урахуванням етіології та особливостей клініки. Прийоми педагогіки та психотерапії застосовуються для корекції затримки психічного розвитку, соціальної та педагогічної занедбаності, а також для адаптації дитини до колективу.

Важливу роль при лікуванні мінімальної мозкової дисфункції в дітей віком грає психологічний мікроклімат у ній – так звана «позитивна модель спілкування». Вона включає акцентування уваги на успіхах дитини та їх заохочення, уникнення частих повторень слів «ні» і «не можна», м’яку, спокійну і стриману манеру розмови. Використання комп’ютера та перегляд телевізора обмежуються до 30-60 хвилин на день. У розвагах перевага надається тим видам ігор та занять, які потребують уваги та концентрації: конструктори, пазли, читання, малювання.

Фармакологічні препарати призначаються з метою усунення окремих симптомів. Залежно від клінічних проявів можуть застосовуватись седативні, транквілізатори, антидепресанти. Фізіотерапія при мінімальній мозковій дисфункції у дітей спрямована на покращення роботи центральної та периферичної нервових систем, максимальне відновлення їх функцій. Найчастіше використовуються масаж, гідрокінезотерапія, ЛФК. Поступово запроваджуються спортивні дисципліни, які потребують координації рухів та спритності: плавання, біг, лижний та велосипедний спорт.

Прогноз для дітей із ММД, як правило, сприятливий. У 30-50% випадків спостерігається “переростання” захворювання – у підлітковому та дорослому віці всі симптоми повністю зникають. Однак у деяких хворих певні прояви залишаються протягом усього життя. Порушення психіки і натомість лікування виникають рідко. Для людей з ММД характерні нетерплячість, неуважність, недостатня соціальна адаптація, проблеми при формуванні повноцінної сім’ї та набуття професійних навичок.

Неспецифічна профілактика мінімальної мозкової дисфункції в дітей віком передбачає виключення всіх потенційних етіологічних чинників. Профілактичні заходи включають раціональне харчування матері, відмову від шкідливих звичок, регулярне відвідування жіночої консультації для моніторингу вагітності та лікування супутніх патологій, повноцінне обстеження з метою вибору найбільш відповідного методу розродження.