Міофасціальний больовий синдром

Міофасціальний больовий синдром – хронічний стан, пов’язаний з формуванням у м’язовій тканині локальних ущільнень у вигляді тригерних (больових) точок. Болі провокуються пальпацією крапок, рухом, призводять до обмеження рухового діапазону, м’язової стомлюваності. Діагностика здійснюється шляхом огляду та пальпації, за показаннями проводиться рентгенографія, дослідження соматичних органів. Лікування включає поєднання фармакотерапії (НПЗП, міорелаксанти, блокади) та немедикаментозних способів (рефлексотерапія, масаж, ЛФК, постізометрична релаксація).

Міофасціальний больовий синдром (МБС) починає свою історію з 1834 року, коли вперше був описаний феномен хворобливих тяжів, що локалізуються в м’язах. Надалі цей симптомокомплекс асоціювали з ревматичним ураженням м’язів, запаленням фіброзної тканини, підвищеною в’язкістю колоїду в м’язах. Відповідно до цих уявлень захворювання мало назви «міофасцит», «фіброзит», «міогельоз». Сучасний термін «міофасціальний синдром» вперше був використаний у 1956 році в фундаментальній роботі американських медиків Дж. Г. Тревелла та Д. Г. Сімонса. Патологія має широке поширення, виступає однією з найчастіших причин хронічного болю. На захворювання найбільш схильні люди середнього віку. У чоловіків міофасціальний больовий синдром спостерігається у 2,5 рази рідше, ніж у жінок.

Виникнення МБС пов’язане з наявністю в м’язі обмежених болючих ущільнень – тригерних точок. Окрема точка має діаметр 1-3 мм, згруповані точки створюють тригерну зону діаметром до 10 мм. Формування тригерних точок відбувається під впливом перенапруги та травмування м’язів. Сприятливими факторами є:

• Захворювання хребта. Остеохондроз, спондилоартроз, травми хребта виступають джерелом больової імпульсації, що провокує підвищення тонусу хребетних м’язів. Додатковим фактором, що провокує МБС, стає вимушене положення, що виникає внаслідок болю, що призводить до м’язового перенапруги.
• Аномалії опорно-рухового апарату. Викривлення хребта, скорочення нижньої кінцівки, асиметричність таза, плоскостопість призводять до нерівномірного навантаження на м’язи тіла. У перевантажених ділянках з’являються тригерні точки, виникає міофасціальний синдром.
• Вимушена поза. Робота у фіксованій позі, іммобілізація кінцівок, одноманітне положення постільного хворого призводять до статичного м’язового навантаження. У разі постійного навантаження формується МБС.
• Стереотипні рухи. Одноманітні рухові акти, що повторюються, відбуваються зі скороченням певних м’язів. Навантаження останніх веде до утворення ущільнень.
• Навантаження на нетреновані м’язи. В результаті виникає мікротравматизація, м’язова перенапруга. Повторні неадекватні навантаження викликають міофасціальний синдром.
• Удар. Безпосередня травматична дія на м’яз зумовлює порушення структури окремих міофібрил. Наслідком є ​​дисфункція одних м’язових волокон та компенсаторна гіперфункція інших. Остання веде до навантаження, що провокує МБС.
• Соматичні захворювання. Внутрішні органи тісно пов’язані з відповідними групами м’язів. Соматогенна патологічна імпульсація викликає у кістякових м’язах локальне тонічне скорочення, тривале існування якого призводить до формування тригерної точки.
• Емоційна перенапруга. Багаторазовий або хронічний стрес, тривога, інші психоемоційні реакції супроводжуються підвищеною напругою м’язів. Виникаючі м’язово-тонічні стани, що зберігаються після перенесеного емоційного сплеску, здатні провокувати міофасціальний больовий синдром.

Результатом перевантажень і мікроушкоджень м’язової тканини є мікроскопічно порушення проникності мембрани міоцитів, вивільнення іонів кальцію, пошкодження білків, що формують скелет клітини. Надлишок кальцію збільшує скоротливість міофібрил. Тривале м’язове скорочення супроводжується підйомом внутрішньом’язового тиску, що зумовлює погіршення мікроциркуляції. Скорочення м’язів відбувається з витрачанням АТФ, заповнення запасів якого необхідний період розслаблення. У разі тривалої м’язової навантаження спрацьовують компенсаторні механізми: АТФ поповнюється з допомогою наявних запасів, продукується шляхом анаеробного гліколізу. Навантаження, що перевищує можливості м’яза (у тому числі внаслідок нетренованості), призводить до зриву компенсаторних механізмів – стійкого скорочення з утворенням тригерної точки. Виникає больовий синдром підтримує спастичний стан м’язових волокон. Формується порочне коло: біль – м’язова напруга – біль. Поширення больової імпульсації нервовими стовбурами обумовлює феномен видаленого болю.

У клінічній практиці має значення розрізнення активних та латентних тригерних точок. Активні точки – джерело гострого болю при русі та пальпації, можуть переходити в латентний стан. Латентні точки пальпаторно болючі, активуються впливом факторів, що провокують. З урахуванням стану тригерних точок виділяють три основні форми МБС:

• Гостра – тригерні точки активні, зумовлюють постійний больовий синдром, що посилюється під час рухів.
• Підгостра – біль супроводжує рухові акти, зникає у стані спокою.
• Хронічна – тригерні точки перебувають у латентному стані, спостерігається певний дискомфорт у відповідній галузі.

Розуміння етіології захворювання необхідне адекватного вибору лікувальної тактики. Відповідно, у практичній неврології використовується класифікація МШС за етіологічним принципом, що включає дві основні групи:

• Первинні виникають внаслідок м’язового ураження (травми, перевантаження).
• Вторинні – формуються на тлі захворювань суглобів, хребта, соматичних органів.

Захворювання характеризується поступовим розвитком больової симптоматики і натомість постійного навантаження уражених м’язів. Міофасціальний біль відчувається пацієнтом як глибокий, помірно інтенсивний. Спочатку біль виникає при м’язовому навантаженні (руху, підтримці певної пози), потім набуває постійного характеру, зберігається у спокої, посилюється під час роботи зацікавлених м’язів. Найчастіше спостерігається віддалений біль – болі відчуття локалізуються у відділах тіла, пов’язаних з ураженою зоною. При ураженні плечового пояса віддалений біль іноді виявляється в кисті, поперекових м’язів – у нозі. МБС у м’язах тулуба може імітувати серцеві, епігастральні, ниркові, печінкові болі. В окремих випадках віддалений біль має характер парестезії.

Міофасціальний синдром протікає із зменшенням рухового діапазону, підвищеною стомлюваністю залученого м’яза. Низка пацієнтів розглядають подібну симптоматику як м’язову слабкість. На відміну від істинного парезу псевдослабкість не супроводжується атрофічними змінами м’язів. Найчастіше МБС спостерігається в м’язах шиї, надпліч, поперекової області. При шийній локалізації захворювання протікає з головним болем, запамороченням, можливий шум у вухах. Вторинний МБС часто залишається непомітним за симптомами основної патології: артралгією, вертеброгенною цервікалгією, люмбоішіалгією, болями при гастриті.

Міофасціальний синдром небезпечний для життя хворого, але здатний значно зменшити його працездатність. Хронічний біль фізично виснажує пацієнта, несприятливо відбивається на психоемоційній сфері, призводить до порушень сну. Інсомнія посилює стан втоми, негативно відбивається на працездатності. Якість життя знижується, хворому стає складно виконувати повсякденні професійні, побутові обов’язки.

Виявлення МШС проводиться клінічно, додаткові дослідження необхідні визначення вторинного характеру захворювання, встановлення причинної патології. Діагностичні складнощі пов’язані з малою поінформованістю терапевтів, неврологів, вертебрологів, ортопедів щодо МШС. Основні етапи діагностики:

• Загальний огляд. Дає можливість виявити скелетні аномалії, викривлення хребта, порушення постави. Пальпація дозволяє визначити міофасціальний характер болю – її посилення/виникнення при промацуванні враженого м’яза. Одночасно пальпуються ущільнені тригерні точки, натискання на які провокує здригання хворого – симптом “стрибка”. Тиск на точку протягом кількох секунд викликає появу віддаленого та відбитого болю.
• Неврологічний огляд. Первинний міофасціальний больовий синдром протікає без неврологічних змін: збережені чутливість, сила м’язів, рефлекторна сфера. Неврологічна симптоматика свідчить про наявність іншого захворювання, виключає супутній МБС.
• Рентгенологічне дослідження. Рентгенографія хребта може виявляти викривлення, остеохондроз, спондилоартроз, рентгенографія суглобів – артроз, ознаки артриту.
• Обстеження соматичних органів. Необхідно виключення/виявлення соматогенного варіанта МБС. З огляду на симптоматику призначається електрокардіографія, рентгенографія ОГК, гастроскопія, консультації вузьких фахівців.

Диференціальна діагностика здійснюється з фіброміалгією, корінцевим синдромом, міозитом. Фіброміалгія відрізняється поширеними болями по всьому тілу, що поєднуються з парестезіями. Корінцевому синдрому притаманні гіпестезія, зниження м’язової сили, гіпорефлексія, трофічні зміни в зоні іннервації ураженого корінця. При міозиті біль охоплює м’яз дифузно, носить ниючий характер.

Терапія МШ здійснюється неврологом, альгологом, мануальним терапевтом за участю масажиста, рефлексотерапевта, лікаря ЛФК. Лікування спрямоване на усунення болю, переведення активних больових точок у латентний стан. При вторинному міофасціальному синдромі обов’язково проводиться терапія причинної патології. Фармакотерапія необхідна в гострому періоді, що дозволяє усунути больовий синдром. Здійснюється на тлі щадного рухового режиму з використанням:

• Нестероїдних протизапальних засобів (кетопрофену, диклофенаку натрію). Препарати мають протизапальний, протибольовий ефект.
• Міорелаксантів (Толперизона, баклофену). Міорелаксанти уповільнюють процеси м’язового збудження, знімають тонічну напругу, що сприяє розслабленню спазмованих м’язових ділянок.
• Лікувальних блокад. У тригерні точки вводять кортикостероїди, нестероїдні протизапальні засоби, місцеві анестетики. Блокади мають виражений аналгетичний ефект.
• Антидепресантів (Флуоксетину, амітриптиліну). Застосовуються в комбінованому лікуванні МБС, що довго протікає. Усувають симптоми депресії, мають аналгетичну дію.

Немедикаментозні методики доповнюють фармакотерапію, необхідні досягнення стійкої ремісії, профілактики наступних загострень. До них належать:

Міофасціальний больовий синдром – хронічне захворювання. У більшості пацієнтів комплексна терапія дозволяє досягти латентного стану больових точок. Подальше збереження латентності досягається шляхом виключення провокуючих факторів, регулярних занять ЛФК, періодичних курсів масажу. Первинна профілактика МШ починається з дитячого віку, передбачає формування правильної постави, привчання до здорового способу життя, заняття спортом, своєчасну корекцію кістково-м’язових аномалій. Вторинна профілактика включає звільнення від зайвої ваги, правильну організацію професійної діяльності, щоденні заняття ЛФК, дотримання режиму дня.