Міофункціональні порушення

Міофункціональні порушення – це патологічні зміни м’язів щелепно-лицьової системи, що призводять до дисфункції дихання, жування, ковтання, речетворення. Супроводжуються деформацією лицьового профілю, формуванням неправильного прикусу та постави, порушеннями звуковимови, патологією СНЩС. Комплексна діагностика включає стоматологічний огляд (фотофіксацію, зняття зліпків, ОПТГ, ТРГ, електроміографію), логопедичне, неврологічне обстеження та ін. Для корекції використовуються вестибулярні пластинки, трейнери, міогімнастика, масаж.

Міофункціональні порушення (МФН) ⎼ різні орофаціальні дисфункції, обумовлені міодинамічним дисбалансом щелепно-лицьових м’язів. В даний час відзначається висока поширеність МФН у дитячій популяції: у період активного зростання дитини вони виступають преморбідним тлом для формування лицьових деформацій, зубощелепних аномалій та мовних порушень у 70-80% випадків. Проблема має міждисциплінарне значення та актуальна для ортодонтії, педіатрії, логопедії, ортопедії.

Етіологічні передумови міофункціональних порушень та їх наслідки добре вивчені. Більшість із цих факторів можуть бути помічені при спостереженні за дитиною та усунуті ще в ранньому віці. До розвитку орофаціальної дисфункції наводять:

• Патологічні навички. Провідна роль порушенні міодинамічної рівноваги ЧЛО в ранньому віці відводиться тривалому ссання пустушки або пляшечки (довше 1,5 років). У дітей дошкільного віку до шкідливих міофункціональних звичок відносять ссання пальців, утримання в роті олівців та інших предметів, прикушування нижньої губи чи щоки, міжзубне прокладання язика.
• Проблеми вигодовування. Негативний вплив на розвиток щелепно-лицьового скелета та мускулатури надає пізня поява в раціоні дитини твердої їжі, яка потребує активного пережовування. До м’язової дисфункції також може призводити мляве жування у соматично ослаблених дітей, звичка пережовувати їжу на одному боці або передніми зубами. Тривале годування дітей переважно рідкою чи м’якою протертою їжею сприяє збереженню інфантильного типу ковтання та формуванню пов’язаних із нею наслідків.
• Стоматологічні проблеми. На стані мускулатури ЧЛО негативно відбивається наявність анкілоглосії (укороченої під’язикової зв’язки), бруксизму, адентії. Порушення жування сприяє пізніше прорізування молочних зубів або рання їх втрата внаслідок травм, ускладненого карієсу, патологічна стирання зубів. До тяжких наслідків у дитячому віці можуть призводити переломи щелеп.
• ЛОР-захворювання. Такі захворювання носоглотки, як ринофарингіти, аденоїди, викривлення носової перегородки сприяють формуванню звичного ротового дихання, послабленню кругового м’яза рота, дисфункції інших м’язів обличчя (жувального, скроневого)..
• Неврологічні захворювання. Зміна тонусу м’язів внаслідок порушення іннервації на кшталт гіпотонії чи спастичності відзначається в дітей із різними формами ДЦП. У дорослих МФН розвиваються внаслідок вікових змін, демієлінізуючих патологій.

У кожному з перерахованих вище випадків механізм формування міофункціональних порушень має свої особливості. На першому році життя смоктання є фізіологічною функцією, яка не тільки забезпечує харчування дитини, а й готує всю зубощелепну систему до формування жувальної функції (у нормі перехід до жування відбувається після прорізування молярів приблизно 14 міс.).

Переважання ссання над жуванням у старшому віці або шкідливі оральні звички призводять до звуження та асиметрії верхньої щелепи, недорозвинення нижньої щелепи, формування аномалій зубних рядів та прикусу. Відсутність активної роботи лицьової та ротової мускулатури супроводжується дисбалансом м’язових сил, що забезпечують нормальний розвиток зубощелепних структур, формування орального праксису та голосоутворення.

За відсутності повноцінного жування немає переходу від інфантильного типу ковтання (пов’язаного з ссанням) до соматичного. У цьому випадку у дитини виявляється слабко розвиненим язиковий м’яз, язик упирається в нижні різці, що сприяє нахилу зубів уперед.

Ротове дихання супроводжується постійним перерозтягуванням жувального та скроневого м’язів, напругою медіального крилоподібного м’яза. Такий м’язовий дисбаланс сприяє аномальному розвитку скелета: ретрогнатії нижньої щелепи, перевантаженню СНЩС, формуванню готичного піднебіння, порушенням постави.

Порушення міофункціональної рівноваги надає множинний негативний вплив на всі функції щелепно-лицьової області: жування, ковтання, дихання, мова. Дитина з МФН має характерні зовнішні ознаки. Обличчя асиметричне, непропорційне, підборіддя скошене, вилиці не виражені. Рот постійно відкритий: верхня губа піднята вгору, нижня щелепа знаходиться у відвислому положенні. Є скупченість зубів або, навпаки, дуже великі міжзубні щілини.

Під час сну відзначається хропіння, скрегіт зубами, підвищена салівація. При ковтанні слини та ковтанні їжі відбувається значне напруження м’язів підборіддя та шиї, часто виникає необхідність запитати пережовану їжу водою. Жування супроводжується «човканням», прицмокуванням, відчуттями клацань і хрускоту у скронево-нижньощелепному суглобі.

Дитина постійно дихає ротом, під час розмови прокладає язик між зубами. Відзначається спотворення артикуляції звуків: різні види сигматизму (призубний, губно-зубний, міжзубний, бічний), ротацизм, інтердентальна вимова інших звуків. Характерно порушення сили та тембру голосу, змащена дикція, невиразність та монотонність мови.

Міофункціональні порушення зумовлюють аномальне формування всієї щелепно-лицьової системи. Патології оклюзії можуть бути представлені відкритим, дистальним (прогнання), мезіальним (прогенія), перехресним прикусом. Наголошується на недорозвиненні та диспропорції лицевого скелета («пташиний профіль», «аденоїдна особа»). Виникає дисфункція СНЩС. Різні зубощелепні аномалії можуть призвести до труднощів із встановленням зубних протезів у дорослому віці.

У мовному статусі зазвичай виявляються перекручування передньомовних звуків, порушення фонематичного сприйняття, диспросодія. Висування та нахил голови вперед щодо хребетної осі призводять до сутулості, розвитку сколіозу, деформації стопи. Ротове дихання викликає стан хронічної гіпоксії, що негативно відбивається на шкільному навчанні, супроводжується швидкою стомлюваністю, порушенням пам’яті, уваги.

Підвищений м’язовий тонус у шийно-комірцевій зоні зумовлює порушення кровообігу у цій важливій зоні, провокує головний біль. Підлітки з міофункціональними порушеннями часто відчувають невдоволення своєю зовнішністю, страждають через глузування однолітків.

Міофункціональні порушення вимагають комплексного міждисциплінарного підходу як до діагностики, і до корекції. В обстеженні дитини беруть участь педіатри, стоматологи-ортодонти, дитячі неврологи та ортопеди, міологопеди. Основні напрямки діагностики:

• Фізикальний огляд. При огляді оцінюють загальний м’язовий тонус (гіпотонія, гіпертонус), рухову активність, рівень психомоторного розвитку та його відповідність до віку. Звертають увагу характер дихання (ротове, носове, змішане). З’ясовують перинатальний анамнез, перенесені захворювання, шкідливі звички.
• Міофункціональна діагностика. Включає огляд та пальпацію м’язів обличчя та шиї, фіксацію вихідних даних (профіль, пропорції обличчя, положення щелеп та зубів тощо) за допомогою внутрішньо- та позаротових знімків. Надалі проводять зняття зліпків для виготовлення та розрахунку діагностичних моделей, рентгенографію (ортопантомограму, телерентгенограму). Обов’язково виконують електроміографію лицьової мускулатури.
• Діагностика мовної функції. У ході логопедичного обстеження спеціаліст проводить обстеження будови органів артикуляції, стану мімічної та артикуляційної моторики, мовного дихання, звуковимови. За потреби проводить проби на дизартрію, досліджує інші компоненти мови.
• Додаткові способи. При виявленні відхилень, зумовлених неврологічними розладами проводять поглиблену діагностику: ЕЕГ, МРТ головного мозку. Ортопедичний огляд здійснюється за результатами комп’ютерної оптичної топографії, плантографії, рентгенографії хребта та стоп.

Чим раніше розпочато корекцію міофункціональних розладів, тим ефективніше та швидше вдається вирішити всі супутні проблеми. Ефективна робота можлива лише при грамотному плануванні та тісній співпраці дитячих стоматологів, логопедів та інших фахівців, які володіють навичками міофункціональної корекції.

Для профілактики МФН важливо дотримуватись рекомендацій щодо раціонального вигодовування дітей, своєчасно вводити в раціон тверду їжу, стежити за правильним диханням, відучувати дитину від шкідливих звичок. Важливо вчасно проводити лікування ЛОР-патології, регулярно відвідувати дитячого стоматолога. У разі дефектів мови необхідно звернутися до логопеду для з’ясування причин і усунення.