Мірингіт

Мірингіт – це гостре чи хронічне запалення барабанної перетинки бактеріальної, вірусної, грибкової чи травматичної етіології. Основні прояви – сильний пульсуючий або розпираючий біль у вусі, не усувається болезаспокійливими препаратами, інтоксикаційний синдром, зниження гостроти слуху, шум у вухах, виражений свербіж, серозні, гнійні або геморагічні виділення. Діагностика ґрунтується на анамнестичних відомостях, скаргах пацієнта та результатах отоскопії. Терапевтична тактика передбачає використання антибіотиків чи противірусних препаратів, антисептичних розчинів, НПЗЗ.

Мірингіт як самостійна патологія зустрічається рідко. Більш ніж у 70% він є ускладненням інших захворювань вуха, найчастіше дифузного зовнішнього отиту. Переважна більшість випадків має бактеріальну чи вірусну етіологію (близько 75-85%). Мікозний мирингіт спостерігається нечасто і становить 1-3% всіх грибкових уражень вуха. Перфорація барабанної перетинки як ускладнення мирингіту відбувається у 23-27%, сенсоневральна приглухуватість виникає у 7-15% випадків. Патологія однаково поширена серед чоловіків та жінок різних вікових категорій. Вперше симптоми мирингіту були описані та об’єднані в одне захворювання французьким отоларингологом Бенжаміном фон Левенбергом у 1898 році.

Як правило, захворювання стає ускладненням інших бактеріальних, грибкових чи вірусних патологій. До сприятливих факторів відноситься нераціональний прийом антибіотиків або кортикостероїдів, переохолодження, часте потрапляння води в слуховий прохід. У ролі самостійної нозології мирингіт трапляється вкрай рідко. Найчастіше у ролі пускових факторів виступають:

• Хвороби зовнішнього вуха та барабанної порожнини. Є основною причиною розвитку мирингіту. Зазвичай його виникнення обумовлено поширенням патологічного процесу на барабанну перетинку при зовнішньому або середньому отіті, тубоотиті та ін.
• Вірусні, бактеріальні, грибкові захворювання. Мірингіт може спостерігатися на тлі грипу, кору, пневмонії чи сепсису. Поразка барабанної перетинки викликана гематогенним або контактним поширенням збудника з первинного вогнища. Основними збудниками є віруси грипу типу А, В і С, аденовірус типу 3, β-гемолітичний стрептокок групи А, гемофільна паличка, гриби роду Candida, плісняві гриби роду Aspergillus, Penicillium і Chlamydophila psittaci, Mycoplasma pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae – Вірус простого герпесу людини.
• Травматичне ушкодження. Запальна реакція при травмі обумовлена ​​??порушенням цілісності епідермісу, що покриває зовнішній шар барабанної перетинки. У ролі травмуючого чинника можуть бути механічні, термічні чи хімічні агенти.

Незалежно від походження мирингіту його патогенез ґрунтується на розвитку місцевих запальних реакцій та проникненні патогенної мікрофлори у тканини барабанної перетинки. При поширенні патологічного процесу з прилеглих структур або гематогенної дисемінації мікрофлори з віддалених вогнищ на початковому етапі відбувається виділення цитокінів – інтерлейкінів (IL 1, 2, 4, 6, 8), інтерферону γ, фактора некрозу пухлини (TNF-α), гістами та інших. Під їх впливом кровоносні судини барабанної перетинки розширюються, з судинного русла виходить плазма та деякі формені елементи, внаслідок чого виникає набряклість. Далі розвивається безпосередньо запальна реакція, що клінічно проявляється підвищенням місцевої та загальної температури, гіперемією, хворобливістю. Специфічна особливість хронічного та геморагічного мирингіту – формування бульбашок (бул), заповнених гноєм чи кров’ю.

З урахуванням тривалості перебігу захворювання та присутніх змін барабанної перетинки в отоларингології прийнято виділяти такі форми мирингіту:

• Гострий катаральний. Характеризується яскравою, швидко наростаючою клінічною симптоматикою. У деяких випадках симптоми можуть бути слабко вираженими. Патологія зазвичай має травматичне походження. При адекватному лікуванні швидко настає повне одужання.
• хронічний. Найпоширеніший варіант. Часто поєднується з дифузною поразкою зовнішнього вуха. Один із проявів – формування бульбашок, заповнених гнійними масами. Навіть на тлі повноцінного лікування є схильність до рецидивів. У поодиноких випадках загострення виникають з інтервалом 1-2 тижні.
• Геморагічний чи бульозний. Найважчий варіант мирінгіту. Найчастіше захворювання розвивається при грипі. Специфічна ознака – формування на поверхні барабанної перетинки булл, заповнених геморагічним ексудатом.

Початок захворювання найчастіше маскується симптомами провідної патології. Специфічних суб’єктивних ознак мирингіт зазвичай немає. Першим проявом ураження барабанної перетинки стає односторонній біль усередині вуха пульсуючого або розпираючого характеру. Вона яскраво виражена, посилюється при жуванні та ковтанні, порушує сон і практично не знімається знеболюючими препаратами. У деяких пацієнтів больовий синдром відсутній – замість нього з’являється почуття тяжкості та дискомфорту у вусі. Паралельно виникає нестерпна сверблячка і одностороннє погіршення слуху різного ступеня тяжкості, відзначається шум або дзвін у вухах, почуття «закладеності».

Подальше прогресування мирингіту супроводжується розвитком інтоксикаційного синдрому – підвищенням температури тіла понад 38,0-39,0°C, головним болем, загальною слабкістю, нездужанням, блідістю тощо. буд. При гострій катаральній формі у більшості випадків є незначна кількість серозного ексудату. Хронічний мирингіт проявляється вираженим гноетечением і гнильним запахом. Виділення із зовнішнього вуха при бульозній формі зазвичай мають кров’янистий характер.

До найпоширеніших ускладнень мирингіту належить формування незворотної кондуктивної чи сенсоневральної приглухуватості. Порушення звукопровідної системи обумовлено пізнім або недостатньо ефективним лікуванням і, як наслідок, вираженими структурними змінами барабанної перетинки. Зазвичай до цих змін наводить перфорація з подальшим загоєнням шляхом формування грубого рубця. Сенсоневральна приглухуватість пов’язана з підвищеною проникністю мембрани вікна напередодні для бактеріальних токсинів. Рідше поразка звуковоспринимающего апарату провокується крововиливами у внутрішнє вухо, викликаними впливом нейротропних вірусів. Вони можуть призводити до парезу лицьового нерва.

Через відсутність специфічних симптомів постановка діагнозу при мирингіт може бути ускладнена. Провідну роль грає об’єктивний огляд та диференціація коїться з іншими нозологіями. Повна програма обстеження включає такі методи діагностики:

• Збір анамнезу та скарг. При опитуванні пацієнта отоларинголог звертає увагу на дебют захворювання та наявність раніше діагностованих патологій. Лікар уточнює динаміку та послідовність розвитку наявних симптомів.
• Отоскопія. При гострому катаральному варіанті є набряклість і гіперемія перетинки, згладженість її структур, невеликий обсяг серозного ексудату в порожнині слухового ходу. Хронічна форма характеризується потовщенням стінки, мацерацією епідермісу, наявністю грануляцій, велику кількість гнійних бульбашок. При геморагічному мирингіті були заповнені серозно-геморагічним ексудатом. При герпетичній етіології вони мають невеликий діаметр, а великі гнійники виникають при грипі чи парагрипі.
• лабораторні аналізи. Загальний аналіз крові дозволяє виявити лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ. При вірусної етіології мирингіту на 2-4 добу від початку захворювання рівень лейкоцитів опускається нижче за норму, виникає відносний лімфоцитоз. За потреби проводиться вірусологічне чи бактеріологічне дослідження для ідентифікації збудника.
• Тональна гранична аудіометрія. Використовується для визначення характеру туговухості і вибору подальшої терапевтичної тактики. При кондуктивній формі приглухуватості спостерігається погіршення повітряної провідності за збереження кісткового сприйняття звуку. Сенсоневральна приглухуватість характеризується порушенням роботи як звукопровідної, так і звукосприймаючих систем.

Диференціальна діагностика проводиться із зовнішнім та гнійним середнім отитом, зовнішнім отомікозом. На користь запалення зовнішнього вуха свідчить дифузна гіперемія шкірних покривів слухового каналу відсутність булл і вираженого порушення слуху. Гнійний середній отит супроводжується випинання барабанної перетинки або її перфорацією з сильним гноетечением з порожнини середнього вуха через дефект, що утворився. При зовнішньому отомікозі виділення з вуха мають сирний характер, які обсяг постійно збільшується.

Терапевтична тактика ґрунтується на лікуванні провідного захворювання, патогенетичному та симптоматичному впливі. Основний метод лікування – медикаментозний, комбінація препаратів визначається отоларингологом. До терапевтичної програми можуть входити:

• Антибактеріальні чи противірусні засоби. Залежно від етіологічного варіанта мирингіту, результатів бактеріологічного та вірусологічного методів дослідження призначаються антибіотики, протигрибкові чи противірусні препарати. Найчастіше застосовують цефалоспорини II-III покоління, макроліди, фторхінолони, похідні амантадину.
• НПЗЗ. Нестероїдні протизапальні засоби пригнічують запальний процес у барабанній перетинці. У поєднанні з антибактеріальною або противірусною терапією вони здатні усунути больовий синдром.
• Антисептичні препарати. Розчини антисептиків застосовують для промивання слухового проходу. Це дозволяє реалізувати місцеву дію на уражені тканини, сприяє евакуації гнійних чи кров’янистих мас. Зазвичай використовується фурацилін та борна кислота.
• Дезінтоксикаційна терапія. Застосовується у разі розвитку вираженого інтоксикаційного синдрому. Основні препарати – фізіологічний розчин, 5% глюкоза, низькомолекулярні плазмозамінники.
• Парацентез бул. При утворенні великих гнійників показано хірургічне видалення геморагічного або гнійного вмісту з подальшою обробкою антисептичними препаратами.

Прогноз при мирингіті багато в чому залежить від етіології, адекватності лікування запалення барабанної перетинки та перебігу основної патології. Гострі катаральні та геморагічні форми добре піддаються терапії і зазвичай закінчуються повним одужанням. Загострення хронічного варіанта завершується ремісією, яка під впливом патогенних чинників може перейти у нове загострення. Профілактика мирингіту полягає у запобіганні травматичним ушкодженням вуха, дотриманні правил особистої гігієни, повноцінному своєчасному лікуванні захворювань, які потенційно можуть призвести до ураження барабанної перетинки.