Мітрально-трикуспідальна вада

Мітрально-трикуспідальна вада – поєднана вада серця, що характеризується ураженням лівого та правого передсердно-шлуночкових клапанів. Клінічні прояви мітрально-трикуспідальної вади характеризуються задишкою, кровохарканням, нападами серцевої астми, болями в ділянці серця, ціанозом шкірних покривів, пульсацією вен шиї, у пізніх стадіях – збільшенням печінки, асцитом. Діагностичний алгоритм, спрямований на виявлення ураження клапанів, включає проведення та оцінку даних ЕКГ, ФКГ, ЕхоКГ, рентгенографії, вентрикулографії, катетеризації порожнин серця. Радикальним методом лікування мітрально-трикуспідальної вади служить кардіохірургічне втручання (комісуротомія, пластика, протезування клапанів).

Мітрально-трикуспідальна вада – багатоклапанна атріовентрикулярна вада серця. Поєднане ураження двостулкового та тристулкового передсердно-шлуночкових клапанів зустрічається в кардіології частіше, ніж ізольовані набуті вади серця (мітральний стеноз, мітральна недостатність, трикуспідальний стеноз, трикуспідальна недостатність). Серед поєднаних вад серця можливі інші поєднання двох-і триклапанних поразок: мітрально-аортальний, аортально-трикуспідальний, мітрально-аортально-трикуспідальний пороки.

Мітральний порок супроводжується органічним трикуспідальним пороком приблизно в 15% спостережень, а у більшості пацієнтів з мітральною пороком у пізніх стадіях виявляється відносна (функціональна) недостатність тристулкового клапана. Можливе поєднання комбінованої мітральної вади зі стенозом або недостатністю тристулкового клапана.

Основними причинами органічного ураження передсердно-шлуночкових клапанів є ревматизм (у 90% випадків), затяжний бактеріальний ендокардит, скарлатина, травмування клапанів. Ушкодження тристулкового клапана зазвичай розвивається пізніше мітрального стенозу або недостатності внаслідок завзятих, рецидивуючих ревматичних атак.

Трикуспідальний стеноз, що поєднується з мітральною пороком, зменшує прояви останнього, оскільки стенотичне звуження обмежує гіперволемію малого кола кровообігу. Навпаки, поєднання трикуспідальної недостатності та мітральної вади сприяє швидкому розвитку недостатності правого шлуночка через його додаткове навантаження легеневою гіпертензією.

Мітрально-аортально-трикуспідальна вада діагностується у 7-8% хворих з ревматичними вадами серця. Потрійне клапанне ураження суттєво впливає на гемодинаміку, тому що обумовлює наявність трьох бар’єрів на шляху кровотоку:

• стенозу гирла аорти, що супроводжується гемодинамічної перевантаженням лівого шлуночка (певною мірою об’ємне навантаження ЛШ зменшують стеноз правого та лівого передсердно-шлуночкових отворів);

• стенозу лівого атріовентрикулярного отвору, що привертає до венозного застою в малому колі кровообігу (ці явища стримуються малим припливом крові у праві відділи серця внаслідок стенозу правого передсердно-шлуночкового отвору);
• стеноз правого атріовентрикулярного отвору, що викликає перевантаження правого передсердя.

Провідними у картині мітрально-трикуспідальної вади виступають ознаки ураження мітрального клапана: задишка, тахікардія, погана переносимість фізичного навантаження, кашель, кровохаркання, «мітральний рум’янець», біль у грудній клітці. Можливий розвиток нічних нападів серцевої астми та набряку легень. Часто виникають передсердні аритмії – екстрасистолія, пароксизмальна тахікардія, тріпотіння передсердь, миготлива аритмія.

Типовими симптомами трикуспідального пороку є ознаки правошлуночкової недостатності: слабкість, акроціаноз, жовтяничність шкірних покривів і склер, пульсація шийних вен, біль і тяжкість у правому підребер’ї внаслідок гепатомегалії, набряки, правосторонній гідроторакс, асцит. Клініка потрійного стенозу різноманітна, проте частіше в ній переважають симптоми мітральної або мітрально-трикуспідальної вади і вкрай рідко ознаки аортального стенозу (запаморочення, головний біль, короткочасні непритомності).

Розпізнавання багатоклапанних вад надзвичайно складно та потребує уважного аналізу скарг та анамнезу хворих, ретельного та послідовного фізикального обстеження серцево-судинної системи, застосування комплексу інструментальних методів (ЕКГ, фонокардіографії, сфігмографії, ЕхоКГ, рентгенографії). У складних випадках для діагностики вади вдаються до методів зондування порожнин серця та вентрикулографії.

Опорним пунктом у постановці діагнозу мітрально-трикуспідальної вади є наявність тривалого ревматичного анамнезу. Тому діагностика мітрально-трикуспідальної вади повинна проводитися спільними зусиллями кардіолога, кардіохірурга та ревматолога.

Природний перебіг багатоклапанних вад серця менш сприятливий, ніж ізольованих уражень клапанів. Найбільш несприятливим за течією та прогнозом є потрійна мітрально-аортально-трикуспідальна вада, особливо з переважанням трикуспідального стенозу.

За відсутності спеціалізованої кардіохірургічної допомоги 5-річна виживання при мітрально-трикуспідальному порокі серця становить 35,5%, 10-річна – 6%. Хірургічне лікування багатоклапанних вад є дуже ефективним і супроводжується хорошими віддаленими результатами.

З метою попередження формування багатоклапанної вади необхідно проведення профілактики повторних ревматичних атак, диспансеризація пацієнтів із ізольованими вадами серця та їх своєчасна корекція.