Надбрівна ульеритема

Надбрівна ульеритема (Надбровна еритема, що рубцюється) – хронічний дерматоз, що є представником групи кератозів (їх есенціального різновиду). Патологічний процес локалізується на обличчі, характеризується скупченням у гирлах волосяних фолікулів вузликових елементів та рогових лусочок, що створюють при погладжуванні феномен терки. Перекриття роговими масами гирла волосяного фолікула викликає скручування волосся, їх атрофію та випадання. Вузлики дозволяються атрофічним рубцюванням. Надбрівна ульеритема діагностується дерматологом на підставі анамнезу та клінічного огляду. У лікуванні домінує вітамінотерапія, зовнішньо призначають пом’якшуючі шкіру мазі.

Надбрівна ульеритема – рідкісне періфолікулярне ураження шкіри. Гендерні та расові відмінності у частоті надбрівної ульеритеми відсутні. Дерматоз частіше починається в дитячому віці, прояви еритеми посилюються в зимовий період і пом’якшуються влітку, що, ймовірно, пов’язане з інсоляцією та посиленою роботою потових залоз. Ендемічності патології не відмічено.

Перший опис надбрівної ульеритеми з’явився в 1889 році і належить німецькому дерматологу П. Тенцеру, який, досліджуючи морфологію захворювання, запропонував новий метод забарвлення нативних препаратів. Детально вивчив патологічний процес соратник П. Тенцера – П. Унна у 1891 році. Він модифікував і ввів у практику запропоновану методику фарбування колагенових волокон орсеїном. Методика Тенцера-Унни при патоморфологічному дослідженні надбрівної ульеритеми застосовується в дерматології і сьогодні. Актуальність проблеми пов’язана із зниженням якості життя пацієнтів після появи косметичних дефектів.

Причини захворювання точно не з’ясовані. Передбачається можливість аутосомно-домінантного типу успадкування надбрівної ульеритеми. Деякі фахівці вказують на можливий зв’язок з ендокринними порушеннями, туберкульозною інфекцією та низкою факторів, що негативно впливають на стан шкірних покривів. У нормі клітини епідермісу, починаючи з базальних кератиноцитів і до утворення рогових лусочок, наповнених кератином, забезпечують фізіологічний процес ороговіння. Молоді клітини, що ростуть, заміщають старі, які розташовуються зверху, м’яко кератинізуються і через два дні відлущуються з поверхні шкіри у вигляді рогових лусочок.

Під впливом екзо- та ендогенних причин, у тому числі й генетично обумовлених, порушується кератинізація епітелію. Кератин змінює структуру, стає більш в’язким та щільним. Кератиноцити збільшують швидкість переміщення від базального шару до рогового, клітини рогового шару набувають тісного зв’язку один з одним і уповільнюють своє відторгнення з поверхні епідермісу. Паралельно в епітелії відбуваються дистрофічні зміни. У верхніх шарах епідермісу формуються внутрішньоклітинні вакуолі, роговий шар потовщується. Порушується утворення гранул філаггріна – білка, що відповідає за «упаковку» кератину в клітинах, та NMF – ключового фактора, що визначає зволоженість рогового шару.

Наслідком перерахованих порушень стає надмірна втрата вологи, сухість шкіри та її лущення. Капіляри шкіри рефлекторно розширюються, кровотік у яких сповільнюється, частина плазми входить у дерму, сприяючи появі еритеми. За плазмою у шкіру мігрують Т-лімфоцити, що стимулюють процеси проліферації дерми. Результатом проліферації дермальних клітин стають папулезно-вузлуваті елементи на поверхні еритеми.

Локалізація надбрівної ульеритеми ймовірно обумовлена ​​генетичним фактором. Захворювання в першу чергу вражає область брів. Рогові маси перекривають просвіт волосяних фолікулів і перешкоджають виходу стрижня волосся назовні, змушуючи спірально скручуватися. Згодом волосся атрофується і випадає, а вузлики дозволяються атрофічним рубцюванням.

Клінічна картина захворювання характеризується симетричними висипаннями еритем, на поверхні яких розташовуються фолікулярні вузлики завбільшки з просяне зерно. Процес локалізується у сфері зовнішньої частини брів. Шкіра при дотику нагадує поверхню терки. Нерідко відзначається дрібне висівки в області еритеми. Через те, що гирла волосяних отворів перекриті кератотичними лусочками, стрижні волосся не мають відкритого доступу назовні, волосся завивається стружкою. З часом волосяний мішок атрофується, волосся випадає, брови рідшають. Регрес вузликових елементів призводить до рубцеподібної фолікулярної атрофії, характерною ознакою якої є сітчастий малюнок на шкірі.

Суб’єктивні відчуття при надбрівній ульеритемі відсутні. Іноді висипання супроводжуються відчуттям печіння шкіри, свербінням. Патологічний процес може поширюватися область чола, скронь, щік. При цьому вузлики ніколи не зливаються між собою. Надбрівна ульеритема може співіснувати з іншими формами кератозів. Після стабілізації патологічного процесу на шкірі залишається візитна картка захворювання – трохи помітні ділянки сітчастої атрофії.

Діагноз ставить дерматолог, ґрунтуючись на характерних клінічних проявах надбрівної ульеритеми. Диференціюють захворювання з іншими різновидами ульеритеми, іншими фолікулярними кератозами, дискератозом Дар’ї, червоним вовчаком, сикозом та акне. Терапія надбрівної ульеритеми малоефективна, пріоритет віддається великим дозам вітамінотерапії. Зовнішньо застосовуються пом’якшувальні та живлять шкіру мазі. Прогноз щодо сприятливий з урахуванням естетичної складової патології.