Недосконалий остеогенез

Недосконалий остеогенез – генетично обумовлена ​​патологія опорно-рухового апарату, що характеризується крихкістю кісткової тканини і схильністю дитини до частих переломів при мінімальному впливі або без травми. Крім патологічних переломів, при недосконалому остеогенезі у дітей відзначаються деформації кісток, аномалії зубів, атрофія м’язів, гіпермобільність суглобів, прогресуюча приглухуватість. Діагноз недосконалого остеогенезу встановлюється з урахуванням анамнестичних, клінічних, рентгенологічних даних, генетичного тестування. Лікування недосконалого остеогенезу включає профілактику переломів, бальнеотерапію, масаж, гімнастику, УФО, прийом вітаміну D, препаратів кальцію, фосфору, застосування бісфосфонатів; при переломах – репозицію та гіпсову фіксацію уламків.

Недосконалий остеогенез – спадкова патологія, в основі якої лежить порушення кісткоутворення (остеогенезу), що призводить до генералізованого остеопорозу та підвищеної ламкості кісток. Недосконалий остеогенез відомий у літературі під різними назвами: вроджена крихкість кісток, внутрішньоутробний рахіт, періостальна дистрофія, хвороба Лобштейна (Фролика), вроджена остеомаляція та ін. Через підвищену крихкість кісток і схильність до множинних перелом кришталевими дітьми». Недосконалий остеогенез зустрічається з частотою 1 випадок на 10000-20000 новонароджених. Незважаючи на те, що як будь-яке генетичне захворювання, недосконалий остеогенез невиліковний, сьогодні існує можливість значно полегшити і навіть нормалізувати життя «тендітних дітей».

Розвиток недосконалого остеогенезу пов’язане з вродженим порушенням обміну білка сполучної тканини колагену 1-го типу, зумовленим мутаціями генів, що кодують колагенові ланцюги. Залежно від форми захворювання може успадковуватись за аутосомно-домінантним або аутосомно-рецесивним типом (менше 5%). Приблизно у половині випадків патологія виникає внаслідок спонтанних мутацій. При недосконалому остеогенезі порушується структура колагену, що входить до складу кісток та інших сполучних тканин або синтезується його недостатня кількість.

Порушення синтезу колагену остеобластами призводить до того, що, незважаючи на нормальне епіфізарне зростання кістки, порушується періостальне та ендостальне окостеніння. Кісткова тканина має пористу будову, складається з кісткових острівців та численних пазух, заповнених пухкою сполучною тканиною; кортикальний шар витончений. Це зумовлює зниження механічних властивостей та патологічну ламкість кісток при недосконалому остеогенезі.

Відповідно до класифікації Д.О. Сайлленса, 1979 р., виділяють 4 генетичні типи недосконалого остеогенезу:

І тип – має аутосомно-домінантне успадкування, легку або середньотяжку течію. Характерні переломи помірної тяжкості, остеопороз, блакитні склери, рання приглухуватість; недосконалий дентиногенез (підтип IA), без нього – підтип IB.

II тип – Припускає аутосомно-рецесивне успадкування, важку перинатально-летальну форму. Осифікація черепа відсутня, ребра мають чітку форму, довгі трубчасті кістки деформовані, ємність грудної клітки зменшена. Множинні переломи кісток виникають внутрішньоутробно.

III тип – має аутосомно-рецесивне спадкування. Протікає з тяжкою прогресуючою деформацією кісток, недосконалим дентиногенезом, переломами, що розвиваються в перший рік життя.

IV тип – успадковується аутосомно-домінантним шляхом. Характеризується невеликим зростанням, деформацією кістяка, часто переломами кісток, недосконалим дентиногенезом, нормальними склерами.

Протягом недосконалого остеогенезу виділяють чотири стадії: латентну стадію, стадію патологічних переломів, стадію глухоти та стадію остеопорозу.

Як складова частина різних спадкових синдромів, недосконалий остеогенез може поєднуватися з мікроцефалією та катарактою; уродженими контрактурами суглобів (синдром Брука) та ін.

Маніфестація та тяжкість клінічних проявів недосконалого остеогенезу залежить від генетичного типу захворювання.

При внутрішньоутробній формі недосконалого остеогенезу у більшості випадків діти з’являються на світ мертвонародженими. Понад 80% живих новонароджених помирає першому місяці життя, їх понад 60% – у перші дні. Діти з фетальною формою недосконалого остеогенезу відзначаються несумісні із життям внутрішньочерепні пологові травми, синдром дихальних розладів, респіраторні інфекції. Характерна наявність тонкої блідої шкіри, витонченої підшкірної клітковини, загальної гіпотонії, переломів стегнової кістки, кісток гомілки, кісток передпліччя, плечової кістки, рідше – переломів ключиці, грудини, тіл хребців, які можуть виникати внутрішньоутробно або в процесі родової діяльності. Усі діти із внутрішньоутробною формою недосконалого остеогенезу зазвичай помирають протягом перших 2-х років життя.

Пізня форма недосконалого остеогенезу характеризується типовою тріадою симптомів: підвищеною ламкістю кісток, головним чином, нижніх кінцівок, синьовий склер і прогресуючою приглухуватістю (глухотою). У ранньому віці відзначається пізнє закриття тім’ячків, відставання дитини у фізичному розвитку, розбовтаність суглобів, атрофія м’язів, підвивихи або вивихи. Переломи кісток у дитини з недосконалим остеогенезом можуть виникати під час сповивання, купання, одягання дитини під час ігор. Неправильне зрощення патологічних переломів часто призводить до деформації та укорочення кісток кінцівок. Переломи кісток тазу та хребта трапляються рідше. У старшому віці розвиваються деформації грудної клітки та викривлення хребта.

Недосконалий дентиногенез проявляється пізнім прорізуванням зубів (після 1,5 років), аномаліями прикусу; жовтим забарвленням зубів («бурштинові зуби»), їх патологічним стиранням та легким руйнуванням, множинним карієсом. Внаслідок вираженого отосклерозу до 20-30 років розвиваються приглухуватість та глухота. У постпубертатному періоді схильність до переломів кісток зменшується.

Супутні прояви недосконалого остеогенезу можуть включати пролапс мітрального клапана, мітральну недостатність, надмірну пітливість, каміння в нирках, пупкові та пахвинні грижі, носові кровотечі та ін. Розумовий та статевий розвиток дітей при недосконалому остеогенезі не страждає.

Пренатальна діагностика дозволяє виявити тяжкі форми недосконалого остеогенезу у плода за допомогою акушерського УЗД, починаючи з 16 тижнів вагітності. Іноді для підтвердження припущень проводиться біопсія ворсин хоріону та ДНК-діагностика.

У типових випадках діагноз недосконалого остеогенезу ставиться на підставі клініко-анамнестичних та рентгенологічних даних. Зазвичай грубі морфологічні та функціональні зміни виявляються на рентгенограмах трубчастих кісток: виражений остеопороз, стоншення кортикального шару, множинні патологічні переломи з утворенням кісткових мозолів тощо.

Достовірність діагнозу підтверджується гістоморфометричним дослідженням кісткової тканини, отриманої під час пункції клубової кістки, та структури колагену 1 типу в біоптаті шкіри. З метою виявлення характерних для недосконалого остеогенезу мутацій виконується молекулярно-генетичний аналіз.

В рамках диференціальної діагностики недосконалого остеогенезу необхідне виключення рахіту, хондродистрофії, синдрому Елерса Данлоса.

Хворі з недосконалим остеогенезом потребують спостереження дитячого травматолога-ортопеда, педіатра, стоматолога, дитячого отоларинголога, генетика.

Терапія недосконалого остеогенезу, головним чином, паліативна, спрямована на покращення мінералізації кісткової тканини; запобігання переломам; фізичну, психологічну та соціальну реабілітацію.

Дитині з недосконалим остеогенезом показаний щадний режим, курси лікувальної гімнастики, масажу, гідротерапії, фізіотерапії (УФО, електрофорез солей кальцію, індуктотермія, магнітотерапія). З медикаментозних засобів застосовуються полівітаміни, вітамін D, препарати кальцію та фосфору. Для стимуляції синтезу колагену призначається соматотропін, після завершення курсу лікування яким показаний прийом стимуляторів мінералізації кісткової тканини (екстракту щитовидних залоз худоби, холекальциферолу). Хороші результати при комплексній терапії недосконалого остеогенезу отримані від застосування бісфосфонатів, що гальмують руйнування кісткової тканини (памідронової та золедронової кислоти, ризедронату).

При переломах необхідна ретельна репозиція кісткових уламків та гіпсова іммобілізація. При виражених деформаціях кісток показано проведення хірургічного лікування – коригуючої остеотомії з інтрамедулярним або кістковим остеосинтезом.

Реабілітація дітей, які страждають на недосконалий остеогенез, проводиться групою фахівців: педіатром, дитячим ортопедом, фізіотерапевтом, спеціалістом ЛФК, дитячим психологом та ін. Дітям може знадобитися носіння спеціального ортопедичного взуття, ортезів, устілок, корсетів.

Діти з вродженою формою недосконалого остеогенезу гинуть у перші місяці та роки життя від наслідків множинних переломів та септичних ускладнень (пневмонії, отиту, сепсису). Пізня форма недосконалого остеогенезу протікає більш сприятливо, хоч і обмежує якість життя.

Профілактика зводиться в основному до правильного догляду за дитиною, проведення лікувально-реабілітаційних курсів, запобігання побутовим травмам. Наявність у сім’ї хворих з недосконалим остеогенезом є прямим показанням до медико-генетичного консультування.