Недостатність анального сфінктера

Недостатність анального сфінктера – Це стан, при якому хворий повністю або частково не може утримувати вміст прямої кишки. Прояви залежать від ступеня та причини захворювання. При сфінктерній недостатності можливе нетримання газів, рідкого або твердого калу; симптоми можуть турбувати протягом дня чи вночі, під час спокою, фізичної чи нервової напруги. Патологія діагностується за допомогою сфінктерометрії, профілометрії. Як допоміжні методи використовують аноскопію, ректороманоскопію, рентгенологічне дослідження прямої кишки, іригоскопію, електроміографію. Тактика консервативна чи оперативна.

Недостатність анального сфінктера – це патологія, що супроводжується повною чи частковою нездатністю людини контролювати процес дефекації, безконтрольним виділенням газів, рідких чи твердих калових мас. Достовірних статистичних даних про поширеність патології у популяції немає, тому що на ранніх стадіях пацієнти можуть не звертатися за медичною допомогою.

Вважається, що недостатність анального сфінктера виявляється приблизно у 1-2% людей, що часто виникає як ускладнення інших захворювань прямої кишки (наприклад, геморою, випадання прямої кишки тощо). У більшості випадків страждають пацієнти віком від 40 років. При вродженій недостатності анального сфінктера або у разі неврологічних порушень віковий бар’єр може знижуватись. Патологія зустрічається приблизно з однаковою частотою у чоловіків та жінок. Діагностикою та терапією недостатності анального сфінктера займаються спеціалісти відділень проктології.

Найчастіше недостатність анального сфінктера виникає через травми, функціональні розлади, вроджені вади. Основна причина травм – операції та пологи, рідше побутові ушкодження. Функціональна недостатність анального сфінктера розвивається внаслідок хронічних захворювань товстого кишечника (проктитів, геморою та ін.), що ведуть до атрофії гладких м’язів, рецепторів, порушення моторики. При випаданні гемороїдальних вузлів слизової оболонки прямої кишки сфінктер надмірно розтягується, що теж порушує його функцію. Недостатність анального сфінктера провокують захворювання головного чи спинного мозку, а також периферичних нервів (ЧМТ, внутрішньомозкові пухлини, інсульти, міжхребцеві грижі).

Вроджена слабкість сфінктера може бути пов’язана з аномаліями розвитку нервової системи (роздвоєння спинного мозку, неповне зарощення дуг крижових хребців), такі зміни мають функціональний характер. Органічна недостатність анального сфінктера у новонароджених виникає через відсутність (повного чи часткового) апарату, що виконує функцію замикання.

Утримання калу анусом відбувається за рахунок складної взаємодії між рецепторним апаратом прямої кишки, різними відділами нервової системи та гладкою мускулатурою замикаючого апарату та стінок прямої кишки. Ці механізми регулюють тонічне свідоме вольове утримання калових мас усередині кишечника. При органічних ураженнях ректального відділу нетримання калу відбувається внаслідок рубців та стриктур у дистальних ділянках прямої кишки, патологічних змін м’язів, до яких приєднуються порушення перистальтики кишківника.

Збій нервової регуляції зовнішнього сфінктера веде до мимовільної дефекації в момент переповнення кишечника або при значній фізичній напрузі. Якщо уражаються структури стінки кишки, нетримання відзначається уві сні чи емоційному стресі, коли свідомі механізми відключаються. Зміни у рецепторах дистальних відділів ведуть до відсутності почуття переповнення прямої кишки та позивок до дефекації у хворого. Хвороби центральної нервової системи провокують дискоординацію роботи сфінктерів.

За формою виділяють такі органічну, неорганічну та змішану недостатність анального сфінктера. З урахуванням етіологічних факторів патологію поділяють на вроджену та розвивається після травм (у тому числі післяпологову та післяопераційну). У клінічному перебігу захворювання диференціюють три ступені тяжкості з урахуванням того, наскільки хворий може утримувати калові маси та гази.

Слабкість сфінктерного апарату може бути обумовлена ​​залученням до патологічного процесу внутрішнього або зовнішнього сфінктера, м’язів тазового дна. Поразки, пов’язані з іннервацією, можуть формуватися на центральному рівні або на рівні нервових шляхів, що проводять, нервових рецепторів.

Органічна патологія зі змінами в м’язовій структурі сфінктера може стосуватися його передньої, задньої або бічної стінки, бути поєднаною або торкатися замикаючого кільця по всьому колу. Процес може торкатися менше чверті кола, 1/4, менше половини, 1/2 частина, 3/4 або все коло сфінктера.

Захворювання проявляється мимовільним виділенням газів, рідких або твердих калових мас із прямої кишки. Інтенсивність симптомів залежить від рівня захворювання. При першому ступені спостерігається нетримання лише газів. При другому ступені безконтрольно виходять гази та рідкий кал. У пацієнта діагностують так званий мокрий анус. Третій ступінь недостатності анального сфінктера характеризується неможливістю утримувати сформовані калові маси. Часто цим симптомам супроводжують скарги на метеоризм, проноси, свербіж у промежині та біля ануса.

Проблеми із зовнішнім сфінктером найчастіше виявляються мимовільною дефекацією при переповненому кишечнику. Патологія внутрішнього сфінктера може супроводжуватись виділенням калових мас під час сну. Якщо хворий не відчуває позивів до дефекації, то недостатність анального сфінктера, швидше за все, пов’язана із серйозними проблемами в центральній нервовій системі, різноманітних ураженнях рецепторів у нижніх відділах ректуму.

При огляді хворого з підозрою на недостатність анального сфінктера лікар-проктолог виявляє симптом зяяння, мацерацію навколо ануса через постійне подразнення шкіри рідкими каловими масами. Пальцеве ректальне дослідження допомагає виявити рубцеві зміни в ректальній ампулі, а також орієнтовно визначити замикальну функцію сфінктера.

При недостатності анального сфінктера насамперед проводять функціональні дослідження. За допомогою сфінктерометрії вивчають скорочувальну функцію та тонічну напругу сфінктерів, м’язів нижніх ділянок прямої кишки. Даний метод допомагає визначити, в якому місці виникла проблема недостатності анального сфінктера: у внутрішньому його відділі, зовнішньому або в мускулатурі прямої кишки, а при поєднаній патології – які функціональні зміни більш істотні. Крім того, для вивчення м’язового тонусу використовують метод електроміографії.

Велике значення має діагностика рефлекторної функції сфінктерного апарату. Проводять її шляхом подразнення спеціальним зондом шкіри біля анусу. Профілометрія дає можливість визначити тиск усередині прямої кишки, виявити, наскільки поширені рубцеві ураження, та оцінити ступінь зміни функціональності замикаючого апарату.

Для з’ясування причин недостатності анального сфінктера та пошуку супутніх патологій проводять аноскопію та ректороманоскопію. Ці методики дозволяють виявити рубцеві зміни, стриктури. Рентгенографія з контрастом дає змогу виміряти аноректальний кут, вивчити рельєф та структуру прямої кишки. При необхідності дослідження доповнюють іригоскопією. Для виявлення захворювань, які можуть супроводжувати недостатність анального сфінктера, проводять колоноскопію.

При функціональній етіології недостатності єдиним способом лікування поки що залишається консервативна терапія. Також терапевтичну тактику використовують у пацієнтів з першим та другим ступенем порушень, при органічних ураженнях до однієї чверті сфінктерного апарату, із залученням тільки верхніх шарів слизової прямої кишки та відсутністю її дефектів. Призначають сеанси електростимуляції, лікувальну фізкультуру, медикаменти, що підвищують збудливість нервових закінчень. Останнім часом все більшого поширення в проктології набуває метод зворотного біологічного зв’язку (біофітбек). Його суть полягає у тренуваннях м’язів дна тазу та ануса з активною участю самого пацієнта.

При органічній недостатності анального сфінктера другого чи третього ступеня, ураженні понад чверть протяжності замикального апарату хірурги-проктологи виконують оперативні втручання. Протипоказані операції при змінах системи іннервації. Для відновлення діяльності сфінктерів виробляють сфінктеропластику, сфінктеролеваторопластику, за значних порушень формують новий сфінктерний апарат. Для лікування вроджених вад використовують операцію Стоуна.

Прогноз при недостатності анального сфінктера залежить від виду та ступеня поразки. Серйозні захворювання центральної нервової системи, нервових провідників, масивні рубцеві зміни у прямій кишці ускладнюють лікування. Однак адекватна консервативна терапія та правильна хірургічна тактика при помірному ступені патології дозволяють зменшити симптоми або повністю позбудеться їх. Ускладнення цьому стані виникають рідко, але значно знижується якість життя, тому хворим необхідно своєчасно звертатися до проктологу.

Профілактика недостатності ректального сфінктера полягає в адекватній терапії захворювань товстого кишечника, удосконаленні оперативних методик лікування хвороб прямої кишки та правильному їх проведенні. Також важливою є адекватна тактика ведення пологів, яка дозволяє уникнути значних травм.