Нейродерміт

Нейродерміт – це шкірне захворювання неврогенно-алергічного характеру (нейроаллергодерматоз), що має хронічний рецидивуючий перебіг. Нейродерміт характеризується мокнутими шкірними висипаннями, нападами сильної сверблячки, розчісуванням з подальшим утворенням скоринок, пігментації та потовщення шкіри на уражених ділянках. Нейродерміт діагностується на підставі дерматологічного огляду, визначення рівня IgE, шкірно-алергічних проб, біопсії шкіри. Лікування нейродерміту включає гіпоалергенну дієту, охоронний режим, прийом антигістамінних, седативних, кортикостероїдних препаратів, зовнішнє застосування мазей, бальнеотерапію, фізіотерапію, курортолікування.

Нейродерміт – хронічний дерматоз нейроалергічного характеру, який протікає з частими загостреннями. В даний час у клінічній дерматології для позначення групи захворювань, що протікають зі шкірними алергічними проявами, прийнято термін «атопічний дерматит». Це поняття об’єднало такі окремі нозологічні форми, як нейродерміт, пруриго (почесуха), екзема, ексудативний діатез, пелюшковий дерматит та ін. Однак досі окремі діагнози широко використовуються в клінічній алергології, дерматології, педіатрії, що диктує необхідність детальності цих форм. За даними численних досліджень нейродерміт широко поширений у різних вікових групах і зустрічається у 0,6-1,5% дорослих осіб. Захворюваність на нейродерміт вища серед жінок (65%) та жителів мегаполісів.

Незважаючи на багаторічне вивчення проблеми нейродерміту, у його етіології та патогенезі досі залишається чимало «білих плям».

• Неврогенна теорія Походження нейродерміту провідну роль у генезі захворювання відводить порушенням ВНД, що супроводжується дискоординацією нервових процесів, патологічною зміною їх сили, врівноваженості та рухливості. У хворих на нейродерміт простежується пряма кореляція між тяжкістю шкірних проявів та функціональних порушень нервової системи. На користь неврогенної теорії свідчить і те що, що провокувати маніфестацію нейродерміту чи його загострення можуть стресові ситуації. Особам, які страждають на нейродерміт, притаманні невротичні риси особистості: тривожність, емоційна лабільність, напруженість, пригніченість, іпохондрія, депресія та ін.
• Алергічна теорія генезу нейродерміту в основу ставить гіперсенсибілізацію організму до тих чи інших харчових, лікарських, хімічних речовин. Послідовники цієї теорії вважають, що нейродерміт є прямим продовженням ексудативно-катарального діатезу дитячого віку. На близькість нейродерміту до алергічних захворювань вказує часте поєднання алергодерматозу з кропив’янкою, полінозом, бронхіальною астмою, алергічним кон’юнктивітом.
• Спадкова теорія розглядає етіологію та патогенез нейродерміту в руслі генетичної схильності до атопії. Так, дослідження показують, що нейродерміт розвивається у 56-81% людей, чиї батьки (відповідно один або обидва) також страждали на цю недугу. Враховуючи вище сказане, швидше за все, слід думати про неврогенно-алергічну природу нейродерміту та його переважний розвиток у осіб із спадковою схильністю.

Поштовхом до початку та прогресування нейродерміту можуть послужити психогенні фактори, інтоксикації, ендогенні та екзогенні подразники (загострення хронічних інфекцій, харчові, інгаляційні, контактні алергени, інсоляція, вакцинація), ендокринні порушення, вагітність, лактація. ШКТ (ферментопатіям, гастродуоденіту, дисбактеріозу кишечника, запорам, дискенезіям жовчовивідних шляхів, хронічному панкреатиту тощо) і ЛОР органів (гаймориту, етмоїдиту, хронічному тонзиліту та фарингіту), що створює умови для аутоаллергізації.

Основні патогенетичні зміни при нейродерміті стосуються імунних порушень, надмірної продукції вазоактивних речовин та порушень регуляції судинного тонусу. Так, у 80% пацієнтів з нейродермітом виявляється значне збільшення рівня IgE та еозинофілів у крові. Підвищене вивільнення медіаторів запалення, зокрема гістаміну, визначає характерні для нейродерміту завзятий свербіж та чутливість шкіри. Наслідком зміни тонусу судин шкіри стає стійкий білий дермографізм, зниження температури неуражених ділянок шкіри. Порушення ліпідного обміну, функції сальних та потових залоз призводить до сухості шкіри. Патоморфологічні зміни шкіри при нейродерміті представлені акантозом, міжклітинним набряком (спонгіозом), гіперкератозом, наявністю периваскулярних інфільтратів у дермі.

Залежно від поширеності ураження шкірних покривів розрізняють такі форми нейродерміту:

• обмежену (лишай Відаля) – захоплює окремі ділянки шкіри
• дисеміновану – поєднує кілька вогнищ обмеженого нейродерміту.
• дифузну – Розлите ураження шкірних покривів.

Низка авторів ототожнює з атопічним дерматитом саме дифузний нейродерміт. За характером змін шкіри в уражених осередках виділяють наступні різновиди обмеженого нейродерміту: псоріазиформний (з осередками лущення), білий (з осередками депігментації), декальвіруючий (з ураженням волосистої частини голови та розвитком алопеції), бородавчастий або гіпертрофічний (з пухлиною) (Зі шкірними проявами у вигляді лінійних смуг), фолікулярний (з утворенням гострих папул зоні волосяного покриву).

При обмеженому варіанті ураження шкіри зазвичай представлено локальними сверблячими бляшками величиною не більше долоні в ділянці задньої або бічної поверхні шиї, пахово-стегнових складок, мошонки, статевих губ, межягодичной складки. Змінені ділянки шкіри є зони ліхеніфікації, оточені дисемінованими папулами по периферії. У пізньому періоді нейродерміту з обох боків вогнищ формується гіперпігментація, і натомість якої, у місцях расчесов, може утворюватися вторинна лейкодерма – ділянки знебарвленої шкіри.

Формуванню дифузного нейродерміту, як правило, передує наявність ексудативного діатезу у грудному віці, потім дитячої екземи, і, нарешті, власне атопічного дерматиту (дифузного нейродерміту). Типова локалізація ураження: обличчя (чоло, щоки, червона облямівка губ), шия, ліктьові та колінні згини, грудна клітка, внутрішня поверхня стегон. Шкіра в місцях ураження суха, гіперемована, ліхенізована з екскоріаціями, скоринками, осередками ексудації; межі зміненої шкіри нерізкі. При залученні червоної облямівки губ розвивається атопічний хейліт.

Провідний симптом нейродерміту – болісний свербіж шкіри, що посилюється в нічний час. Інтенсивний свербіж доставляє пацієнту емоційні та фізичні переживання, призводить до безсоння, дратівливості, невротичних змін особистості, депресії. Розчіси шкіри часто супроводжуються утворенням ран, що тривало не гояться, приєднанням вторинної інфекції. Ускладнення при нейродерміті можуть включати фолікуліт, імпетиго, фурункульоз, стафілодермії, гідраденіт, лімфаденіт, лімфангіт, грибкову інфекцію, вірусні ураження (контагіозний молюск, прості та підошовні бородавки, герпетиформну екзем.

Серед інших шкірних симптомів при дифузному нейродерміті зустрічаються темні кола під очима, поздовжні суборбітальні складки (лінії Денні-Моргана) під нижніми століттями, глибокі долонні та підошовні складки, фолікулярний кератоз. Для хворих на нейродерміт характерна слабкість і швидка стомлюваність, зниження ваги, артеріальна гіпотонія, гіпоглікемія; іноді у них виявляється катаракта, кератоконус, екзема сосків, іхтіоз. Для дифузного нейродерміту типові загострення в осінньо-зимовий період та ремісії протягом теплої пори року.

Діагноз нейродерміту може бути виставлений фахівцем-дерматологом або алергологом-імунологом вже на підставі клінічних ознак, оскільки специфічні лабораторні та інструментальні маркери цього захворювання відсутні. Критеріями для діагностики нейродерміту виступають: дерматит з типовою локалізацією, сухість шкірних покривів, інтенсивний свербіж та розчісування шкіри, рецидивуючий хронічний перебіг. Велике діагностичне значення має наявність супутніх алергічних захворювань (алергічного риніту, бронхіальної астми та ін), спадкової обтяженості з атопічних захворювань, зв’язок загострень з додатковою алергізацією організму тощо.

В аналізах крові при нейродерміті відзначається еозинофілія, підвищення рівня загального та алергенспецифічного IgE. Під час проведення шкірних алергопроб (скарифікаційних, аплікаційних) виявляється позитивна реакція ті чи інші алергени. При проведенні біопсії шкіри виявляються характерна для нейродерміта морфологічна картина. Диференціальна діагностика при нейродерміті повинна проводитися з дерматитами (себорейним, контактним), дерматофітією, рожевим лишаєм, коростою, псоріазом, дисгідротичної екземою та ін.

Сучасна стратегія терапії нейродерміту включає такі напрямки: усунення причинно-значущих факторів (інфекційних, алергенних, психогенних), що призводять до загострення алергодермтозу; зовнішнє місцеве (протизапальне, зволожуюче) лікування; системне лікування.

• Дієтотерапія. Пацієнту, який страждає на нейродерміт, показана гіпоалергенна дієта; дотримання охоронного режиму, що включає повноцінний сон, відсутність стресів тощо; носіння білизни та одягу з натуральних матеріалів; санація хронічних вогнищ інфекції ЛОР-органів та зубо-щелепної системи.
• Місцева терапія нейродерміт проводиться з використанням кортикостероїдних мазей, дегтярних мазей, нафталанової мазі, лікувальної косметики для догляду за шкірою. Хороший ефект може давати кріомасаж, фізіотерапія (фонофорез з кортикостероїдами, діадинамотерапія, магнітотерапія, індуктотермія, гальванізація, дарсонвалізація, електросон), рефлексотерапія (електропунктура, лазеропунктура), обколювання вогнищ, обмеженого вогнищ.
• Системна фармакотерапія нейродерміт проводиться в різних напрямках. Провідна роль у лікуванні відводиться антигістамінним препаратам, седативним та імуномодулюючим засобам, системним кортикостероїдам, вітамінам. Хворим з тяжкими формами дифузного нейродерміту може бути показана імуносупресивна терапія, ПУВА-терапія та селективна фототерапія, УФО крові, гіпербарична оксигенація, плазмаферез.

Пацієнтам з нейродермітом рекомендується курортолікування в умовах сухого морського клімату, радонові та сірководневі ванни, таласотерапія.

Обмежений нейродерміт має більш легкий перебіг, ніж дифузна форма. Постійна сверблячка і косметичні дефекти викликають фіксованість хворих на своєму стані, призводячи до вторинних психічних нашарувань, погіршують якість життя, обмежують працездатність. Тим не менш, з віком (приблизно до 25-30 років) у багатьох хворих навіть при дифузному нейродерміті може спостерігатися регрес симптомів до осередкових проявів або навіть спонтанне самовилікування.

Профілактика нейродерміту повинна починатися з раннього дитинства та включати грудне вигодовування, раціональне введення прикормів, дотримання дієтичних рекомендацій щодо харчування дітей, терапію супутніх захворювань, виключення психотравмуючих факторів.