Нейроендокринна гіперплазія немовлят

Нейроендокринна гіперплазія немовлят – це інтерстиціальне захворювання легень (ІЗЛ), яке виникає у дітей у перші 2 роки життя та характеризується помірною дихальною недостатністю. Причини та механізм розвитку хвороби потребують уточнення. Патологія проявляється у віці 4-6 місяців такими симптомами, як задишка, тахіпное, втягнення поступливих ділянок грудної клітки. Для діагностики застосовується рентгенографія та КТ легень, за показаннями проводиться інвазивний метод – біопсія легеневої тканини. Лікування передбачає кисневу підтримку для ліквідації ознак гіпоксії та профілактики ускладнень, у деяких випадках використовують інгаляційну фармакотерапію.

Нейроендокринна гіперплазія немовлят (НЕГМ) була вперше описана американським педіатром Р.Р. Детердинг у 2001 році. Патологія відноситься до групи інтерстиціальних уражень легень, які зустрічаються із частотою 1,3-3,6 випадки на 1 млн. дитячого населення. Точна поширеність НЕГМ поки не встановлена ​​через новизну та надзвичайну рідкість захворювання, складнощі при його своєчасній діагностиці. Нейроендокринна гіперплазія представляє актуальну проблему в педіатрії та дитячій пульмонології через негативний вплив хвороби на розвиток немовляти.

Захворювання обумовлено порушеннями процесів росту та дозрівання бронхолегеневої системи в постнатальному періоді. НЕГМ характеризується підвищеним вмістом нейроендокринних клітин, що виробляють біоактивні речовини. У нормі кількість клітин зменшується протягом 12 місяців після народження немовляти, але під дією поки що не встановлених спадкових чи екзогенних факторів цей процес може порушуватися та затягуватись

Деякі вчені пов’язують розвиток хвороби з мутаціями у гені філаміну А (FLNA), які виникають спонтанно або передаються у спадок. Одним із ключових тригерів нейроендокринної гіперплазії вважаються перенесені в ранньому віці вірусні респіраторні інфекції. ГРВІ здатні загострювати субклінічний процес при НЕГМ та викликати характерні симптоми. Як сприятливий фактор називають проживання у високогірних районах.

Легенева нейроендокринна клітина (НЕК) – важлива частина APUD-системи, яка необхідна для регуляції фізіологічних процесів в організмі. Вони розташовані одинично в респіраторному епітелії легень та групами у бронхіальному дереві, переважно у місцях розгалуження бронхів. НЕК містять секреторні гранули з бомбезином, серотоніном, хромограніном А та іншими біологічно активними субстанціями.

При гіперплазії НЕК у немовлят спостерігається надлишковий викид продуктів нейроендокринних клітин. Внаслідок цього виникає патологічна бронхоконстрикція, змінюється активність підслизових залоз, порушується регуляція судинного тонусу. У патогенезі НЕГМ також відіграють роль трофічні та імунні порушення. Такі зміни призводять до дисрегуляції роботи бронхолегеневої системи та появи проблем з диханням.

Нейроендокринна гіперплазія проявляється у дітей 1-го року життя, найчастіший вік маніфестації – від 4 до 6 місяців. До цього періоду немовля росте і розвивається відповідно до віку, не має жодних проблем зі здоров’ям. У більшості немовлят спостерігається неускладнений антенатальний анамнез, високі оцінки за шкалою Апгар, нормальна маса тіла при народженні.

Нейроендокринна гіперплазія немовлят викликає дихальну недостатність. Клінічно це проявляється почастішанням дихання більше 50-60 разів на хвилину, втягненням податливих місць грудної клітки: міжреберних проміжків, яремної ямки, надключичної області. Найчастіше виникають вологі хрипи, роздування крил носа при диханні, ціаноз носогубного трикутника. При цьому кашель і свистяче дихання (wheezing) зустрічаються лише у 22-34% випадків.

При нейроендокринній гіперплазії не буває критичних порушень дихальної функції, однак у більшості дітей спостерігається висока частота ГРВІ та бактеріальних респіраторних інфекцій, збільшення передньозаднього розміру грудної клітки внаслідок емфіземи легень. Постійна задишка та надмірна робота мускулатури грудної клітки викликають білково-енергетичну недостатність, тому немовлята повільно набирають вагу, відстають у фізичному розвитку.

У ряді випадків НЕГМ ускладнюється клінічно значущою гіпоксією, яка потребує кисневої підтримки. За відсутності лікування виникають ознаки енцефалопатії, уповільнюється формування психомоторних навичок та розвиток інтелекту. У сучасній педіатрії обговорюється негативний вплив захворювання на розвиток бронхолегеневої системи. У дорослому віці таких пацієнтів зростає ризик появи ідіопатичної дифузної гіперплазії.

Обстеженням немовлят із підозрою на інтерстиціальні хвороби легень займається дитячий пульмонолог. Під час первинного огляду збирають докладний анте- та постнатальний анамнез, оцінюють антропометричні показники та їх відповідність центильній таблиці, визначають наявність зовнішніх ознак утрудненого дихання. Для встановлення діагнозу будуть потрібні результати наступних досліджень:

• Рентгенографія ОГК. Рентгенологічне дослідження – скринінговий метод діагностики, який показує підвищену легкість у всіх відділах. Відсутність посилення бронхіального малюнка та осередкових змін у легеневій тканині допомагає виключити найпоширеніші пульмональні хвороби у дітей.
• КТ органів грудної клітки. Комп’ютерна томографія – основний спосіб візуалізації легень, що показує патогномонічні ознаки нейроендокринної гіперплазії немовлят. На знімках КТ виявляють “мозаїчну перфузію” – чергування порушень легеневого кровотоку з ущільненням на кшталт “матового скла”, яке вказує на інтерстиціальне ураження.
• Біопсія легені. Імуногістохімічний аналіз біоптатів вдаються для підтвердження діагнозу при нетипових КТ-ознаках. Патогномонічним симптомом НЕГМ вважається зростання кількості НЕК. Найчастіше визначають збільшення числа перибронхіальних лімфоцитів, при цьому структура бронхіол та альвеол не порушена.
• Пульсоксіметрія. Ціаноз, задишка та інші симптоми дихальної недостатності – показання для виміру сатурації (насичення крові киснем). Більшість немовлят рівень перебуває у межах 90-95%, опускається нижче 90% при загостренні, розвитку тяжкого ГРВІ. За показниками діагностику доповнюють розширеним дослідженням газового складу крові.

Диференційна діагностика

Нейроендокринну гіперплазію диференціюють з іншими варіантами ІЗЛ, які характерні для періоду дитинства: легеневий інтерстиціальний глікогеноз, дифузні порушення росту та розвитку легені, дисфункція системи сурфактанту. Також необхідно виключити гострий бронхіоліт, еозинофільну пневмонію, гіперсенситивний пневмоніт, зараження респіраторно-синцитіальним вірусом. При атиповій клінічній картині виключають саркоїдоз, хвороби накопичення.

Специфічна терапія захворювання не розроблена. При зниженні сатурації менше 95% та виражених клінічних проявах НЕГМ рекомендовано киснедотерапію. З урахуванням тяжкості стану немовляти респіраторна терапія проводиться у домашніх умовах чи стаціонарі. Тривалість лікування визначається індивідуально, причому багатьом дітям потрібна тривала киснедотерапія протягом 12-24 місяців та довше.

У практичній педіатрії не припиняється вивчення можливостей медикаментозної терапії при нейроендокринній гіперплазії легень. Під час загострення у немовлят застосовують інгаляційні бронходилататори та кортикостероїди, які зменшують вираженість бронхоспазму та нормалізують самопочуття. Однак деякі дослідження показують неефективність цього підходу та підвищений ризик розвитку побічних реакцій.

При респіраторних інфекціях, які найчастіше супроводжуються посиленням дихальної недостатності, проводиться стандартне лікування за протоколами. Немовлятам із нейроендокринною гіперплазією рекомендовано госпіталізація для постійного моніторингу показників дихання та сатурації. Також необхідно висококалорійне та збалансоване харчування після покращення загального стану, щоб запобігти гіпотрофії та затримці фізичного розвитку.

Захворювання не викликає життєзагрозних епізодів дихальної недостатності і в більшості випадків дозволяється до 4-річного віку, тому результат є сприятливим. На сьогодні не зафіксовано жодного летального випадку серед пацієнтів із ізольованою НЕГМ. Щоб уникнути пізніх ускладнень діти тривалий час перебувають під наглядом пульмонолога та педіатра. Заходи профілактики відсутні через неясність етіопатогенезу.