Нейроендокринні пухлини

Нейроендокринні пухлини – гетерогенна група епітеліальних новоутворень, що походять із клітин APUD-системи. У більшості хворих на нейроендокринні пухлини розвивається карциноїдний синдром, що включає в себе припливи, болі в животі, діарею, порушення дихання, ураження серцевих клапанів і телеангіектазії. Можливі також гіпоглікемія, почуття голоду, розлади свідомості, судоми, пептичні виразки, схуднення, діабет, дерматит, тромбози та тромбоемболії. Діагноз виставляється з урахуванням симптомів, даних лабораторних та інструментальних досліджень. Лікування – операція, хіміотерапія, симптоматична терапія.

Нейроендокринні пухлини (НЕО) – група новоутворень різного ступеня злоякісності, що походять із клітин дифузної нейроендокринної системи, здатних продукувати пептидні гормони та біогенні аміни. Нейроендокринні пухлини належать до рідко зустрічаються онкологічних захворювань. Зазвичай вражають травну та дихальну системи, але можуть виявлятися і в інших органах. Виникають спорадично або є наслідком одного з кількох спадкових синдромів, що супроводжуються розвитком множинних нейроендокринних пухлин у різних органах.

Статистичні показники захворюваності становлять 2-3 особи на 100 тис. населення, проте фахівці вказують на те, що в процесі автопсії нейроендокринні пухлини виявляються у 8-9 осіб на 100 тис. населення, що свідчить про низький рівень прижиттєвої діагностики. Зазвичай виявляються у дорослих, чоловіки страждають частіше за жінок. Лікування здійснюють фахівці у сфері онкології, гастроентерології, пульмонології, ендокринології та інших галузей медицини (залежно від локалізації новоутворення).

З урахуванням особливостей ембріогенезу розрізняють три групи нейроендокринних пухлин:

• Новоутворення, що походять з верхнього відділу первинної ембріональної кишки, що дає початок легким, бронхам, стравоходу, шлунку та верхній частині дванадцятипалої кишки.
• Нейроендокринні пухлини, що походять із середнього відділу первинної ембріональної кишки, що є попередником нижньої частини дванадцятипалої кишки, худої кишки та верхніх відділів товстого кишечника, включаючи апендикс, сліпу, здухвинну і висхідну ободочну.
• Нейроендокринні пухлини, що походять з нижнього відділу первинної ембріональної кишки, що дає початок нижнім відділам товстого кишечника та прямій кишці.

З урахуванням локалізації виділяють бронхопульмональні нейроендокринні пухлини та новоутворення травної системи. НЕО бронхів та легень складають близько 3% від усіх онкологічних захворювань дихальної системи та приблизно 25% від загальної кількості нейроендокринних пухлин. НЕО травної системи становлять близько 2% від усіх онкологічних процесів даної локалізації та понад 60% від загальної кількості нейроендокринних пухлин. Поразки травної системи, у свою чергу, поділяються на ендокринні карциноми (застаріла назва – карциноїди) та інші новоутворення (інсуліноми, віпоми, глюкагономи, соматостатиноми, гастриноми). Ендокринні карциноми найчастіше зустрічаються в апендиксі та тонкій кишці, інші неоплазми – у підшлунковій залозі.

В окремих випадках нейроендокринні пухлини утворюються з клітин, що є похідними ендодерми, нейроектодерми та ембріонального нервового гребінця, і локалізуються в передній частині гіпофіза, щитовидній залозі, паращитовидних залозах, надниркових залозах, передміхуровій залозі, молочній залозі. Нейроендокринні пухлини, розташовані за межами дихальної системи та шлунково-кишкового тракту, становлять близько 15% від загальної кількості новоутворень цієї групи.

Згідно з класифікацією ВООЗ, всі нейроендокринні пухлини травної системи незалежно від їх виду та локалізації поділяються на три категорії:

• Високодиференційовані новоутворення з доброякісним перебігом чи невизначеним ступенем злоякісності.
• Високодиференційовані нейроендокринні пухлини з низьким потенціалом злоякісності.
• Низькодиференційовані новоутворення із високим потенціалом злоякісності.

На відміну від новоутворень ШКТ, нейроендокринні пухлини дихальної системи зберегли стару назву карциноїд. Відповідно до класифікації ВООЗ виділяють чотири категорії таких неоплазій:

• Карциноїди із низьким потенціалом злоякісності.
• Карциноїди із середнім потенціалом злоякісності.
• Крупноклітинні нейроендокринні карциноми.
• Дрібноклітинний рак легені.

Поряд з перерахованими «узагальненими» класифікаціями існують класифікації ВООЗ для нейроендокринних пухлин різної локалізації, створені з урахуванням діаметра первинного новоутворення, глибини проростання тканин, що підлягають, ступеня залучення нервів, лімфатичних і кровоносних судин, наявності або відсутності впливу метастазів. та прогноз захворювання.

Нейроендокринні пухлини ШКТ

Нейроендокринні пухлини ШКТ (ендокринні карциноми, карциноїдні пухлини ШКТ) найчастіше виявляються в області червоподібного відростка. Друге місце за поширеністю займають неоплазії тонкого кишківника. Нейроендокринні пухлини товстого кишечника та прямої кишки становлять 1-2% від загальної кількості онкологічних процесів цієї анатомічної зони. Новоутворення шлунка та дванадцятипалої кишки зустрічаються відносно рідко. У 10% пацієнтів виявляється генетична схильність до виникнення множинних нейроендокринних пухлин.

Всі ендокринні карциноми виділяють пептиди та біогенні аміни, проте перелік біологічно активних сполук та рівень активності секреторних клітин новоутворень може суттєво варіювати, що зумовлює можливі відмінності у клінічній картині захворювання. Найбільш характерною ознакою нейроендокринних пухлин ШКТ є карциноїдний синдром, що зазвичай виникає після появи метастазів у печінці, що супроводжується припливами, діареєю та болями в животі. Рідше при цьому синдромі зустрічаються ураження серцевих клапанів, розлади дихання та телеангіектазії.

Припливи спостерігаються у 90% пацієнтів із нейроендокринними пухлинами. Як основну причину розвитку нападів розглядають викид у кров великої кількості серотоніну, простагландинів та тахікінінів. Припливи розвиваються спонтанно, на тлі вживання алкоголю, емоційної напруги або фізичного навантаження і тривають від кількох хвилин до кількох годин. Під час припливів у пацієнтів з нейроендокринними пухлинами виявляється гіперемія обличчя або верхньої половини тулуба у поєднанні з гіпотонією (рідко – гіпертонією), тахікардією та запамороченням.

Діарея може відзначатися як на фоні нападів, так і за їх відсутності і виявляється у 75% хворих на нейроендокринні пухлини. Поразка серцевих клапанів розвивається поступово, зустрічається у 45% пацієнтів. Патологія обумовлена ​​фіброзом серця, що виникає внаслідок тривалого впливу серотоніну. У 5% пацієнтів з карциноїдним синдромом спостерігається пелагра, що виявляється слабкістю, порушеннями сну, підвищеною агресивністю, невритом, дерматитом, глоситом, фотодерматозом, кардіоміопатією та когнітивними розладами.

У 5% хворих на нейроендокринні пухлини відзначається атиповий перебіг карциноїдного синдрому, обумовленого викидом у кров гістаміну та 5-гідрокситриптофану. Зазвичай цей варіант виявляється при НЕО шлунка та верхній частині дванадцятипалої кишки. Атиповий карциноїдний синдром при нейроендокринних пухлинах проявляється головним болем, припливами, бронхоспазмом та сльозотечею. Під час припливів виявляється нетривала гіперемія обличчя та верхньої половини тулуба, що супроводжується жаром, пітливістю та свербінням. Після припливів в області почервоніння утворюються численні телеангіектазії.

Небезпечним ускладненням нейроендокринних пухлин є карциноїдний криз. Зазвичай такий криз розвивається і натомість хірургічного втручання, інвазивної процедури (наприклад, біопсії) чи сильного стресу, але може виникати і видимих ​​зовнішніх причин. Стан супроводжується різким падінням артеріального тиску, вираженою тахікардією та сильним брохноспазмом. Має небезпеку для життя, вимагає проведення невідкладних лікувальних заходів.

Інші нейроендокринні пухлини

Інсуліноми – нейроендокринні пухлини, що у 99% випадків виникають у тканинах підшлункової залози, у 1% випадків – у ділянці дванадцятипалої кишки. Як правило, протікають доброякісно, ​​зазвичай бувають одиночними, рідше – множинними. Жінки страждають частіше за чоловіків. У 5% хворих нейроендокринні пухлини розвиваються і натомість генетичних порушень. Виявляються гіпоглікемією, почуттям голоду, порушеннями зору, сплутаністю свідомості, гіпергідрозом і тремтінням кінцівок. Можливі судоми.

Гастриноми – нейроендокринні пухлини, що у 70% випадків локалізуються у дванадцятипалій кишці, у 25% – у підшлунковій залозі, в інших випадках – у шлунку або тонкому кишечнику. Зазвичай протікають злоякісно. Найчастіше зустрічаються у чоловіків. У 25% пацієнтів виявляється генетична схильність. На момент постановки діагнозу у 75-80% хворих на нейроендокринні пухлини виявляються метастази в печінку, у 12% – метастази в кістки. Основним проявом стають поодинокі або множинні виразки пептичні. Часто спостерігається тяжка діарея. Причинами смерті можуть стати кровотеча, перфорація або порушення функцій органів, уражених віддаленими метастазами.

Віпоми – нейроендокринні пухлини, які зазвичай виникають у підшлунковій залозі, рідше – у легенях, надниркових залозах, тонкій кишці або середостінні. Панкреатичні нейроендокринні пухлини, як правило, протікають злоякісно, ​​позапанкреатичні – доброякісно. Спадкова схильність виявляється у 6% хворих. Основним симптомом нейроендокринної пухлини є небезпечні для життя, що виснажують хронічні проноси, що викликають порушення водно-електролітного балансу з розвитком судом та серцево-судинних розладів. Серед інших проявів хвороби – гіперемія верхньої половини тіла та гіперглікемія.

Глюкагономи – нейроендокринні пухлини, що завжди локалізуються в підшлунковій залозі. У 80% випадків протікають злоякісно, ​​зазвичай метастазують у печінку, рідше – у лімфовузли, яєчники та хребет. Можлива дисемінація очеревини. Середній розмір нейроендокринної пухлини на момент встановлення діагнозу становить 5-10 см, у 80% хворих при первинному обігу виявляються метастази в печінці. Глюкагономи проявляються зниженням ваги, діабетом, розладами випорожнень, стоматитом та дерматитом. Можливі тромбози, тромбоемболії та психічні порушення.

Діагноз встановлюється на підставі клінічних симптомів, результатів лабораторних та інструментальних досліджень. При ендокринних карциномах визначають рівень серотоніну в крові та 5-ГІУК у сечі. При інсуломах проводять дослідження крові на вміст глюкози, інсуліну, проінсуліну та С-пептиду. При глюкагономах виконують аналіз крові на глюкоген, при віпомах – вазоактивний інтестинальний пептид, при гастриномах – гастрин. Крім того, план обстеження хворих з підозрою на нейроендокринну пухлину включає УЗД органів черевної порожнини, КТ та МРТ органів черевної порожнини, ПЕТ, сцинтиграфію та ендоскопічні дослідження. За підозри на злоякісний характер пухлини здійснюють біопсію.

Радикальним методом лікування нейроендокринної пухлини є її оперативне висічення у межах здорових тканин. Через множинність новоутворень, труднощів щодо розташування невеликих вузлів і високої частоти метастазування повне видалення нейроэндокринных пухлин у значної частини хворих неможливо. Для зменшення клінічних проявів захворювання призначають симптоматичне лікування з використанням октреотиду та інших аналогів соматостатину. При швидкому зростанні злоякісних новоутворень показано хіміотерапію.

Прогноз при нейроендокринних пухлинах

Прогноз залежить від типу, ступеня злоякісності та поширеності неоплазії. Середня п’ятирічна виживання хворих на ендокринну карциному становить 50%. У пацієнтів із карциноїдним синдромом цей показник знижується до 30-47%. При гастрином без метастазів до п’яти років з моменту постановки діагнозу вдається дожити 51% хворих. За наявності метастазів п’ятирічне виживання пацієнтів із такою нейроендокринною пухлиною знижується до 30%. Прогноз при глюкагономі несприятливий, проте середні показники виживання точно не встановлені через рідкісне народження даного типу нейроендокринної пухлини.