Нейролептичний синдром

Нейролептичний паркінсонізм

Є найпоширенішим різновидом нейролептичного синдрому. Виявляється у 15-60% хворих, які отримують антипсихотичні засоби. Зазвичай виникає на початковому етапі лікування. Найчастіше спостерігається у жінок похилого віку. Чинниками ризику є когнітивні розлади, куріння, ЧМТ, цукровий діабет, органічні ураження ЦНС та наявність випадків хвороби Паркінсона в сім’ї.

Нейролептичний лікарський паркінсонізм проявляється уповільненням рухів, м’язовою скутістю, уривчастістю рухів, тремтінням кінцівок, збідненням міміки та гіперсалівацією. У багатьох хворих виявляються характерні емоційні, когнітивні та соціальні розлади: байдужість, втрата здатності отримувати задоволення, уповільнення мислення, труднощі при спробі зосередити увагу, зменшення кількості соціальних зв’язків.

Диференціальний діагноз проводять з іншими формами паркінсонізму. На користь нейролептичного синдрому свідчить підгострий початок, симетричність неврологічних порушень та незначність постуральних розладів. Симптоми не прогресують. Лікування – відміна, зменшення дози препарату або його заміна іншим антипсихотиком у поєднанні з прийомом холінолітиків. Зазвичай усі прояви нейролептичного синдрому зникають протягом кількох тижнів. При резистентних формах потрібне збільшення дози холінолітиків та екстракорпоральна детоксикація (гемосорбція, плазмаферез).

Гостра дистонія

Гостра дистонія виникає відразу після початку лікування чи збільшення дози. Імовірність розвитку нейролептичного синдрому збільшується при кокаїнізмі, алкоголізмі, органічній патології ЦНС, гіпокальціємії, порушенні функції щитовидних та паращитовидних залоз. Найчастіше страждають молоді чоловіки. Спостерігаються неврологічні порушення як повільних чи швидких мимовільних рухів. Спочатку раптово з’являються м’язові спазми в ділянці голови та шиї. Можливе гримасування, висовування язика, закидання голови тощо. Іноді розвиваються ларингоспазм, фарингоспазм та обструкція дихальних шляхів.

Надалі до насильницьких рухів залучаються м’язи тулуба. Хворий перегинає спину в поперековому відділі, згинається праворуч або ліворуч, іноді скручується. Руки та ноги, як правило, не задіяні або мало задіяні. Спазми часто завдають біль і бувають настільки вираженими, що спричиняють вивих суглобів. Виражений ларингоспазм може становити загрозу життю хворого. Для усунення нейролептичного синдрому зменшують дозу чи скасовують антипсихотик, вводять антихолінергічні препарати.

Акатізія

Акатізія може починатися як відразу після початку лікування (рання акатізія), так і на тлі тривалої терапії (пізня акатизія). Факторами ризику є жіноча стать, середній вік, алкоголізм, лікування великими дозами препаратів, різке збільшення дози та використання типових нейролептиків. Іноді ця форма нейролептичного синдрому виникає після відміни чи зниження дози лікарського засобу та зникає після відновлення терапії чи збільшення дози.

Дана патологія проявляється непереборною потребою у русі для усунення дискомфорту та внутрішнього занепокоєння. Хворі крутяться, розгойдуються, переминаються, хитають або стукають ногою, погладжують голову, поправляють одяг та ін. Стан важко переноситься, може провокувати депресію та спроби суїциду. Диференціальний діагноз нейролептичного синдрому проводять з іншими неврологічними розладами, психозами та ажитированной депресією. Лікування – відміна чи зниження дози антипсихотика. Іноді призначають антихолінолітики, бензодіазепіни, бета-блокатори та антигістамінні препарати. При неефективності лікарської терапії використовують ЕСТ.

Пізня дискінезія

Цей різновид нейролептичного синдрому виникає через кілька місяців або років після початку терапії. Факторами ризику є літній вік, гострий нейролептичний синдром, жіноча стать, цукровий діабет, постклімактеричний період, афективні розлади, хвороба Паркінсона у родичів, органічні ураження головного мозку, паління, алкоголізм, використання типових нейролептиків, великі дози препаратів, переривчасте медикамент.

Спочатку з’являються мимовільні рухи м’язів обличчя. Пацієнт висовує язик, цмокає, облизує губи, робить смоктальні або жувальні рухи, гримасує, надує щоки. У тяжких випадках можливі порушення дихання, ларингоспазм та фарингоспазм. Надалі в процес залучаються тулуб і кінцівки. Хворий розгойдує та скручує корпус, згинає та розгинає кисті та пальці стоп. Через м’язові спазми ходьба спотворюється, набуває химерного характеру.

Зазвичай нейролептичний синдром не прогресує, неврологічні порушення виражені слабко чи помірно. Рідше спостерігаються виражені розлади, що спричиняють інвалідизацію пацієнтів. Пізня дискінезія негативно впливає на сприйняття, викликає тривогу, гнів, сором і почуття провини, ускладнює соціалізацію, може провокувати депресію, суїцидальні наміри та дії. Лікування – відміна чи зменшення дози нейролептика. Ефективність інших способів лікування при даній формі нейролептичного синдрому поки що не вдається точно оцінити. Зазвичай психіатри використовують холінолітики, антиоксиданти, бета-блокатори, великі дози вітамінів та ботулінічний токсин.

Злоякісний нейролептичний синдром

За різними даними, злоякісний нейролептичний синдром виявляється у 01-32% хворих, які отримують антипсихотики в умовах стаціонару. Може провокуватися будь-якими нейролептиками та розвинутися на будь-якому етапі лікування, проте найчастіше виникає у перший тиждень терапії. Факторами ризику є виснаження, порушення водно-сольового обміну, алергії, органічна патологія ЦНС, деменція, ЧМТ, алкоголізм, інфекційні захворювання, висока температура та вологість навколишнього середовища, ЕСТ, великі дози або швидке підвищення антипсихотиків.

Супроводжується вираженою гіпертермією, вегетативними розладами (потілістю, гіперсалівацією, почастішанням пульсу та дихання, нестабільністю АТ, нетриманням сечі), підвищенням тонусу м’язів та розладами свідомості. Психічні прояви можуть варіювати від тривоги та збудження до сплутаності свідомості, кататонії, делірію, ступору та коми. Діагноз виставляється шляхом виключення інших патологічних станів, здатних спричинити подібні симптоми. Злоякісний нейролептичний синдром диференціюють з тяжкими інфекціями, тепловим ударом, злоякісною гіпертермією, пухлинами мозку, синдромом тривалого роздавлювання та іншими захворюваннями.

Лікування здійснюють у палаті інтенсивної терапії. Скасують нейролептики, за необхідності переводять хворого на ШВЛ. Проводять симптоматичну та специфічну лікарську терапію під контролем життєво важливих функцій. При резистентних формах нейролептичного синдрому використовують ест. Раніше летальний кінець спостерігався приблизно в 30% випадків. Сучасні дані свідчать про зниження рівня смертності до 10-12%. Смерть може настати внаслідок гострої ниркової або печінкової недостатності, набряку легень, аспіраційної пневмонії, шокової легені, легеневої емболії, гострої серцевої патології, епілептиформних нападів або інфекційних ускладнень.