Нейроміотонія

Нейроміотонія – це аутоімунне нервово-м’язове захворювання, що виникає у відповідь на порушення роботи іонних калієвих каналів. Патологія розвивається при міастенії гравіс, тиреоїдиті Хашимото, колагенозах, а також як компонент паранеопластичного синдрому. Основні симптоми включають неконтрольовані м’язові посмикування, ригідність м’язів, гіпорефлексію. Для діагностики використовуються електроміографія, біопсія м’язів, імунологічні та генетичні дослідження. Лікування включає антиконвульсанти для контролю симптоматики, плазмаферезу, введення імуноглобулінів.

Нейроміотонія (синдром Ісаака) – орфанне захворювання, справжня частота якого в популяції не встановлена. На сьогодні у медичній літературі описано близько 200 випадків хвороби у пацієнтів із усього світу. Патологію названо на честь невролога Хаїма Ісаака, який у 1961 році опублікував власне спостереження хворих з ригідністю м’язів, фасцікуляціями, прогресуючою міастенією. Лікар назвав захворювання “синдромом безперервної активності м’язових волокон” або “хворобою броненосців”.

Точних етіологічних факторів нейроміотонії не встановлено. У сучасній неврології обговорюється роль аутосомно-рецесивних мутацій у гені H1NT1, хоча участь гена у процесі нервово-м’язової передачі поки що не розкрито. Інші дослідники підкреслюють роль ендогенних та екзогенних негативних факторів, що зустрічається при всіх аутоімунних процесах. Найчастіше хвороба Ісаака виникає на тлі інших патологій, основними з яких є:

• Тімо. Пухлина вилочкової залози виявляється у 20% пацієнтів із виявленою нейроміотомією. Ризик розвитку синдрому обумовлений активною участю клітин тимусу у функціонуванні імунних реакцій. Також симптоми нейроміотонії можуть проявитися при неопластичному синдромі різної етіології (особливо при дрібноклітинному раку легень).
• Колагенози. Системні ураження сполучної тканини мають аутоімунну природу, тому зазвичай стають пусковим фактором ураження нейром’язової передачі. До цієї групи відносять системний червоний вовчак, дерматоміозит, склеродермію.
• Інші аутоімунні процеси. У частини хворих симптоми нейроміотонії виявляються при аутоімунному тиреоїдиті Хашимото, целіакії, аутоімунному гастриті, що супроводжується В12-дефіцитною анемією.
• Нервово–м’язові захворювання. Хвороба Ісаака може виникати у страждають на міастенію гравіс, хронічну демієлінізуючу полінейропатію, спадкові невропатії.

На сучасному етапі нейроміотонія вважається різновидом потенціалзалежної калієвої каналопатії. Порушення функції іонних каналів можливе при генетичних чи аутоімунних патологіях. Внаслідок електролітних порушень формується гіперзбудливість периферичних нервових волокон, відбувається хаотична поява та поширення імпульсів, що проявляється у вигляді неконтрольованих м’язових посмикувань.

Симптоми нейроміотонії можна розглядати як компонент моторно-сенсорних нейропатій — захворювань, що характеризуються клінічними феноменами гіперзбудливості м’язових волокон. Вважається, що у їх основі лежить порушення посттрансляційного процесингу гена H1NT1. Внаслідок цього змінюються функції аміно-ацил-тРНК-синтетаз, накопичуються токсичні для нервової системи метаболіти.

Маніфестація патології відбувається у підлітковому періоді, хоча в деяких пацієнтів перші симптоми з’являються лише у дорослому віці. Основною ознакою нейроміотонії вважається міокімія — безперервне хаотичне посмикування різних груп м’язів, що зовні нагадує рух «мішка з хробаками». Міокімія не підлягає вольовому контролю, спостерігається постійно, зберігається навіть уві сні та при застосуванні загальної анестезії.

При нейроміотонії відзначається симптом посиленої м’язової напруги, тривалі тонічні скорочення мускулатури тулуба або проксимальних відділів кінцівок, що зветься синдромом ригідної людини. Характерно відстрочене розслаблення м’язів після здійснення певного руху або вольового зусилля, наприклад, нездатність відразу ж розпрямити пальці після стискання їх у кулак.

Симптоми нейроміотонії включають зниження рефлекторної збудливості, нездатність підтримання рівноваги, нестійкість під час ходьби. Порушується велика та дрібна моторика, турбують часті м’язові болі. Вегетативні симптоми хвороби Ісаака представлені підвищеною пітливістю (гіпергідрозом), прискореним серцебиттям, перебоями у роботі серця.

Специфічні посмикування м’язів носять виснажливий характер, викликають у людини почуття власного безсилля, стають причиною невротичних чи психічних розладів. Через зниження рухових можливостей пацієнти мають труднощі під час професійної діяльності, виконання побутових завдань. Добре помітні для оточуючих м’язові посмикування змушують хворих обмежувати соціальні контакти.

У 20% випадків нейроміотонія супроводжується синдромом Моргана. Він проявляється аритмією, посиленою салівацією, хронічними запорами. Неврологічні симптоми представлені порушеннями пам’яті, зміною особистості, появою галюцинацій. У важких випадках пригнічується свідомість до коматозного стану, що потребує екстреної лікарської допомоги.

У хворих на супутні захворювання спектр негативних наслідків розширюється. Тимома нерідко ускладнюється синдромом Горнера, міастенічними кризами, симптомами гіпергаммаглобулінемії та апластичної анемії. Колагенози викликають структурно-функціональні зміни серцево-судинної (кардіосклероз, кардіоміопатія), дихальної систем (пневмофіброз, дихальна недостатність).

Нейроміотонія має типові клінічні симптоми, тому оцінка неврологічного статусу первинному прийомі є основним способом виявлення патології. При огляді у невролога встановлюється рівень безпеки рефлексів, м’язова сила і тонус, проводяться проби на координацію рухів та стійкість пози. Другим етапом є розширена лабораторно-інструментальна діагностика, за якої використовуються такі методи:

• Електроміографія. Дослідження демонструє наявність постійної активності рухових одиниць, дуплетів та триплетів, відсутність періодів повного розслаблення м’яза. При цьому збільшено максимальну амплітуду потенціалів моторних одиниць. Зміни найбільше виражені в дистальних відділах кінцівок.
• КТ грудної клітки. Враховуючи високу частоту наявності тимоми при нейроміотонії, всім хворим виконується комп’ютерна томографія для оцінки розмірів та структури вилочкової залози. При знаходженні підозрілого новоутворення провадиться біопсія з гістологічним дослідженням.
• Біопсія м’язів. Дослідження біоптатів дозволяє диференціювати нейроміотонію з іншими нейром’язовими захворюваннями, вивчити структуру волокон. При хворобі Ісаака спостерігається нормальна структура міофібрилу, що дозволяє виключити різні форми міопатій.
• лабораторні аналізи. Підтвердити аутоімунну етіологію патології вдається при виявленні антитіл до контактин-асоційованого протеїну Caspr2. Також рекомендовано досліджувати рівень гліадину, декарбоксилази глутамінової кислоти, антитіл до ацетилхолінових рецепторів.
• Генетичне тестування Для підтвердження чи виключення мутації H1NT1 робиться автоматичне секвенування. За показаннями можлива пренатальна генетична діагностика з використанням біоматеріалу, одержаного шляхом амніоцентезу або кордоцентезу.

Терапія захворювання ускладнюється відсутністю специфічних препаратів, неможливістю усунення всіх факторів, що провокують, і відновлення нормального функціонування іонних каналів. Основу лікування становить контроль симптоматики, необхідний поліпшення якості життя пацієнтів. З цією метою невролог становить терапевтичну схему індивідуально для хворого, в яку включає наступні групи препаратів та лікувальні методи:

• Антиконвульсанти. Основна група препаратів, що зменшують симптоми спонтанної м’язової активності, що знижують явища міокімії, що купують болючі відчуття в м’язах.
• Імуноглобуліни. Внутрішньовенне введення імуноглобулінів у комбінації з глюкокортикоїдами або цитостатиками – необхідний компонент терапії, що дозволяє контролювати аутоімунні процеси.
• Плазмаферез. Завданням апаратного екстракорпорального методу детоксикації є видалення аутоантитіл, що циркулюють імунних комплексів із крові, щоб зменшити аутоімунне пошкодження іонних каналів.

Подальше лікування залежить від наявності пухлинних або аутоімунних хвороб. При тимомі вирішується питання про хірургічне видалення збільшеної залози, призначення хіміопроменевої терапії у післяопераційному періоді. Для стабілізації стану при симптомах ураження елементів сполучної тканини застосовуються нестероїдні протизапальні засоби, кортикостероїди. Перспективним напрямом лікування вважається використання гемопоетичних стовбурових клітин.

Етіотропне лікування захворювання відсутнє, проте при правильному доборі медикаментів вдається успішно контролювати симптоми хвороби. Менш оптимістичний прогноз для хворих, у яких виявлено паранеопластичний синдром, колагенози або приєднався синдром Моргана, оскільки ускладнення нерідко закінчуються смертю пацієнта. Враховуючи неясність етіопатогенезу, дієвих заходів профілактики не розроблено.