Нейросенсорна приглухуватість

Нейросенсорна приглухуватість – Порушення слуху, обумовлене ураженням слухового аналізатора і виявляється одностороннім або двостороннім зниженням слуху, шумом у вухах, а також виникають у зв’язку з цим порушеннями соціальної адаптації. Діагностика захворювання заснована на вивченні анамнезу, даних фізикального та інструментального обстеження (камертональних методів, аудіометрії, МРТ, УЗД БЦА та ін.). Лікування передбачає відновлення зниженої слухової функції за допомогою слухопротезування, використання глюкокортикоїдів, медикаментозних засобів з ангіопротекторною та нейропротекторною дією.

Нейросенсорна приглухуватість (НСТ, сенсоневральна глухота) – зниження функції слухового аналізатора, що проявляється частковою або повною втратою слуху. При цьому патологічний процес може вражати структури, що беруть участь у сприйнятті звуку, на різних ділянках: у клітинах внутрішнього вуха, у нервових провідниках, у стовбурі чи корі головного мозку. За даними статистики, приблизно 6% населення планети мають порушення слуху різного ступеня вираженості. З них близько 80-90% скаржаться на шум у вухах. З віком порушення слуху прогресують, від 30 до 60% людей старше 65-70 років страждають на приглухуватість.

Нейросенсорна втрата слуху може виникати внаслідок вроджених чи набутих порушень функції слуху.

1. Вроджена патологія.

2. Зовнішні чинники.

• інфекції (грип, ГРЗ, паротит, кір, краснуха, скарлатина, менінгіт та ін.);
• судинні розлади при артеріальній гіпертензії, церебральному атеросклерозі;
• інтоксикації (промислові та побутові токсини, медикаментозні засоби з ототоксичною дією: аміноглікозиди, антималярійні препарати, анальгетики, цитостатики тощо);
• травми кісток черепа;
• акустичні ушкоджуючі агенти та баротравма;
• ендокринні розлади;

• хвороби крові;

• несприятливі метеорологічні чинники;
• фізіологічне старіння.

Вищеперелічені зовнішні впливи призводять до виникнення патологічного процесу в слуховому аналізаторі з розвитком минущої ішемії, стійкого порушення кровообігу, а потім і загибелі чутливих клітин внутрішнього вуха, апарату, що проводить, або кіркових центрів органу слуху.

Нейросенсорна приглухуватість класифікується за тривалістю та тяжкістю перебігу, рівнем ураження, часом появи основної симптоматики та ступенем зниження слуху.

• Тривалість. Симптоми НСТ можуть виникнути раптово (за 3-6 годин, наприклад, під час нічного сну) або поступово (протягом 3-5 діб). Захворювання може набувати хронічного перебігу зі стабільним або прогресуючим зниженням слуху.
• Час появи. Погіршення слуху може виникнути в перші роки життя дитини, ще до розвитку повноцінної мови (у долінгвальний період), або вже після формування мовної функції (постречова приглухуватість).
• Виразність порушень. Виділяють чотири ступені приглухуватості, які визначають при порівнянні з нормальними показниками. У нормі слуховий поріг знаходиться в проміжку між 0 і 25 дБ, при першому ступені НСТ він дорівнює 26-30 дБ, при другому (помірні порушення) – 41-55, при третьому – 56-70, при четвертому (важкий ступінь) – 71 -90 дБ. За повної глухоти цей показник перевищує 90 дБ.

Основними проявами захворювання є зниження слуху та шум у вухах, рідше спостерігається запаморочення та супутні соматоформні розлади. Змінюється сприйняття звичайної розмовної та шепітної мови. За легкого ступеня НСТ звичайна розмова чутна з відстані 5-7 метрів, а шепіт – з 2-3 метрів. При помірних порушеннях ці показники знижуються відповідно до 3-4 і 1 метра, при тяжких розмовна мова чутна в кращому разі з відстані 1 метра, а шепіт нерозрізняється взагалі. При IV ступеня нейросенсорної приглухуватості людина нездатна сприймати навіть гучні звуки з найближчої відстані без спеціальних приладів.

Зниження слуху нерідко супроводжується появою шуму у вухах періодичного чи постійного характеру. Шум може сприйматися у вигляді високочастотних звуків на кшталт писку, дзвону, шипіння, а також являти собою постійний набридливий низькочастотний гул. При наявності супутнього кохлеовестибулярного синдрому хворих турбують напади запаморочення, нерідко поєднуються з нудотою (іноді блювотою), ознаки порушення рівноваги: ​​погіршується координація рухів при виконанні простих побутових маніпуляцій, з’являється похитування при ходьбі, неу.

Тривалий хронічний перебіг нейросенсорної приглухуватості зі значним порушенням слухової функції стає причиною розвитку психоемоційних розладів (зниження настрою, дратівливість, занепокоєння, тривога), втрати соціальних контактів, зниження та втрати працездатності (працездатності). У похилому віці часткова або повна втрата слуху за відсутності своєчасної корекції та наявності супутніх судинних захворювань головного мозку нерідко призводить до прогресуючих порушень пам’яті, мислення, появи марення та галюцинаторних синдромів.

При гострому розвитку хвороби клінічна симптоматика з’являється раптово (протягом 3-12 годин, часто під час нічного сну) і натомість повного добробуту. Іноді зниження слуху може бути тривалішим (протягом 3-5 діб). При підгострому та хронічному перебігу нейросенсорної приглухуватості патологічний процес розвивається протягом 1-3 місяців і більше.

Виявлення етіологічних факторів, визначення вираженості порушень слуху та наявності супутніх захворювань, що впливають протягом НСТ, потребує участі в діагностиці лікарів різних спеціальностей: отоларинголога, отоневролога, офтальмолога, кардіолога, ендокринолога, травматолога-ортопеда та інших фахівців. Стандартне фізикальне обстеження, зокрема отоскопія, не дає будь-якої значущої інформації, так як ознаки ураження зовнішнього вуха і барабанної перетинки зазвичай відсутні. При цьому проста оцінка чутності розмовної та шепітної мови на певній відстані в кабінеті ЛОР-лікаря дозволяє орієнтовно оцінити ступінь зниження слуху.

Більш інформативним є використання спеціальних інструментальних досліджень: камертональних проб (Вебера, Рінне, Федерічі), тональної аудіометрії, реєстрації слухових потенціалів (електрокохлеографії), проведення вестибулометричних тестів. Для виявлення супутніх захворювань нервової системи та патології хребта, виключення травматичних пошкоджень може призначатися МРТ або КТ кісток лицьового черепа та головного мозку, шийного відділу хребта, УЗД брахіоцефальних артерій і т. д. Диференціальна діагностика нейросенсорної приглухуватості (хронічним середнім отитом та пов’язаними з ним кондуктивними порушеннями, хворобою Меньєра, лабіринтитом, невриномою слухового нерва та ін.), розсіяним склерозом, судинними захворюваннями головного мозку (дисциркуляторною енцефалопатією, наслідками перенесеного інсульту, судин.

Основна мета лікувальних заходів – відновлення або стабілізація функції слуху, усунення супутньої симптоматики (запаморочення, шуму у вухах, порушень рівноваги, нервово-психічних розладів), повернення до активного життя, соціальних контактів.

• Фізіотерапія, рефлексотерапія. На початкових стадіях захворювання застосовується фоноелектрофорез, електростимуляція тканин внутрішнього вуха, акупунктура та електропунктура, що дозволяє в ряді випадків знизити інтенсивність шуму у вухах, позбутися запаморочення, покращити сон та настрій.
• Медикаментозне лікування. Ефективність лікарського впливу найвища при ранньому початку лікування. При раптово настала приглухуватість повністю відновити слух іноді дозволяє застосування ударних доз глюкокортикоїдних гормонів протягом 5-8 діб. Широке застосування знаходять препарати, що покращують кровообіг, проведення нервових імпульсів та мікроциркуляцію: пентоксифілін, пірацетам. При супутньому НСТ запаморочення призначають засоби з гістаміноподібною дією, наприклад, бетагістин. Використовуються медикаменти, які мають гіпотензивну дію за наявності артеріальної гіпертензії, а також психотропні препарати за наявності нервово-психічних розладів.
• Слухопротезування. Показано при помірному та тяжкому ступені втрати слуху. Застосовуються завушні, внутрішньовушні та кишенькові аналогові та цифрові апарати для моноаурального або бінаурального слухопротезування.
• Хірургічне лікування, кохлеарна імплантація. Практикується транстимпанальне введення глюкокортикоїдних гормонів у барабанну порожнину. Оперативні втручання проводяться при пухлинах задньої черепної ямки зменшення виразності деяких симптомів, що супроводжують вестибулярні розлади. Кохлеарна імплантація виконується за повної відсутності слуху за умови збереження функції слухового нерва.

Прогноз у хворих на гостру нейросенсорну приглухуватість при своєчасному лікуванні в 50% випадків відносно сприятливий. Застосування слухових апаратів та імплантації при хронічній НСТ зазвичай дозволяє стабілізувати слух. Профілактичні заходи щодо запобігання втраті слухової функції передбачають виключення шкідливих факторів зовнішнього середовища (шуму та вібрації на виробництві та в побуті), відмова від алкоголю та прийому токсичних медикаментозних засобів, попередження травматизму, у тому числі акустичних та баротравм, своєчасне лікування інфекцій.