Непрохідність нососльозного каналу

Непрохідність нососльозного каналу – патологія, що супроводжується утрудненням відтоку сльози фізіологічним шляхом. Основні прояви захворювання – підвищена сльозогінність, симптом «мокрих» очей, поява «туману» перед очима, почуття дискомфорту в медіальному кутку очної ямки, подразнення шкіри повік та обличчя. Діагностика включає проведення комп’ютерної томографії, дакріоцистографії та діагностичного зондування. Консервативна тактика зводиться масажування зони ураження. З лікувальною метою здійснюється зондування, а за недостатнього ефекту – дакріоцисториностомія зі стентуванням або без нього.

Непрохідність носослезного каналу (непрохідність сльозовідвідних шляхів) – поширена патологія раннього дитячого віку. Обтурацію проток діагностують у 5% дітей у період новонародженості. Статистичних відомостей про поширеність хвороби серед дорослих пацієнтів немає. Захворювання з однаковою частотою зустрічається серед осіб чоловічої та жіночої статі. У хворих з анатомічною схильністю до розвитку патології висока ймовірність рецидивуючого або ускладненого перебігу. Порушення прохідності носослезного каналу діагностується повсюдно, географічні особливості поширеності відсутні.

Причиною порушення прохідності сльозових шляхів у людей з вродженим варіантом захворювання є гіпоплазія або обтурація нососльозного каналу слизовою пробкою. При недорозвиненні каналу його довжина та просвіт значно менша за норму. До обтурації призводить потрапляння навколоплідних вод у просвіт канальців. Основними причинами набутої форми патології вважаються:

• Закупорювання чужорідними тілами. Найчастіше причиною непрохідності стає потрапляння у слізні протоки косметичних засобів, пилу чи виробничих хімікатів. Обтурації сприяє утворенню дакріолітів.
• Анатомо-фізіологічна схильність. Часті рецидиви спостерігаються в осіб з аномаліями будови повік та лицьового черепа. Епізоди закупорки виникають при синдромі Дауна, ущелинах піднебіння або пороках будови зовнішнього носа.
• Інфекційні захворювання очей. При хронічному кон’юнктивіті чи риніті існує висока ймовірність утворення спайок у нососльозній протоці. Щільні синехії є перешкодою по дорозі відтоку слізної рідини.
• Травматичні ушкодження. Травми сльозовідвідних шляхів – часте явище при переломах носа, кісткових стінок очної ямки та очного яблука. Травмування носослезного каналу часто виникає за його зондуванні чи промиванні.
• Патологічні новоутворення. При формуванні пухлин носа, слізного мішка чи кісткових стінок відзначається високий ризик порушення відтоку сльози. Роздратування новоутворення слізною рідиною ще більше посилює перебіг захворювання.

Сльози синтезуються слізною залозою. Після обмивання слізною рідиною передньої поверхні очного яблука сльоза прямує до медіального куточка ока. З допомогою слізних точок і канальців вона потрапляє у загальний слізний канал і мішок, який перетворюється на носослезный канал. Слізна протока відкривається під нижньою носовою раковиною. При непрохідності носослезного каналу відтік сльози неможливий. Це призводить до того, що всі вищеописані структури переповнюються слізною рідиною. Тривалий стаз збільшує непрохідність, сприяє вторинному утворенню конкрементів з неорганічних речовин, що входять до складу сльози (хлориду натрію, карбонату натрію та магнію, кальцію).

Розрізняють одно- та двосторонню непрохідність слізних проток. Захворювання може виникати ізольовано або бути наслідком інших патологій (дакріолітіаза, «вовча паща», трисомія по 21 хромосомі). Якщо встановити етіологію непрохідності носослезного каналу не вдається, йдеться про ідіопатичну форму. Відповідно до клінічної класифікації виділяють такі варіанти хвороби:

• Вроджений. При даній формі обтурація каналу виникає у його нижній частині. Дакріоліти мають м’яку консистенцію. Хворобу діагностують у неонатальному періоді.
• Придбаний. Перекриття просвіту протоки можливе у будь-якій частині, проте найчастіше канал уражається у верхніх відділах. Консистенція конкрементів є щільною. Самостійне лікування практично неможливо.

При вродженій патології перші симптоми виявляються ще період новонародженості. Батьки відзначають мимовільну сльозогінність у дитини. Визначається симптом «мокрого» ока. Якщо причина порушення полягає в емболії амніотичної рідини або обструкції слизової пробки, легке масування протоки сприяє повній регресії клінічної симптоматики. Загальний стан дитини не страждає. Можливе самостійне лікування протягом перших 2 місяців життя. При анатомічному дефекті будови масажування зони ураження не дозволяє усунути симптоми. Симптоматика хвороби посилюється під час плачу.

Пацієнти з набутою формою висувають скарги на надмірну сльозогінність, світлобоязнь, дискомфорт у внутрішньому куточку ока. Сльозотеча посилюється в холодну погоду або на сильний вітер. Візуально визначається застій сліз, що призводить до «затуманювання» зору. Згодом розвивається відчуття печіння очей та подразнення шкірних покривів нижньої повіки, навколоочної ділянки та носа, обумовлене стіканням слізної рідини по медіальній поверхні носа та щоках. При приєднанні інфекції, що відділяється з очей, набуває жовто-зеленого забарвлення, вії можуть склеюватися між собою. У ряді випадків для патології характерна рецидивна течія.

Найчастіше захворювання ускладнюється дакріоаденітом, дакріоциститом. Непрохідність слізних шляхів потенціює формування дакріолітів, що спричиняє розвиток дакріолітіазу. Пацієнти входять до групи ризику виникнення запальних уражень переднього сегмента очного яблука (кон’юнктивіт, кератит, блефарит). При прогресуванні спайкового процесу можливе тотальне порушення прохідності протоки. Постійне подразнення шкіри сльозами сприяє виникненню екземи. Часте виконання інвазивного втручання стає причиною зниження нюху.

Постановка діагнозу базується на проведенні візуального огляду та інструментального дослідження. При вродженому варіанті хвороби часто не вдається виявити слізних точок, іноді ще в перші дні життя діагностуються вроджені вади розвитку лицьового черепа або зовнішнього носа. Специфічні методи діагностики включають:

• Комп’ютерну томографію носо-орбітальної зони. Методика дозволяє вивчити особливості будови сльозовідвідних проток. При вродженій формі захворювання діаметр просвіту нососльозної протоки менше 1,5 мм у новонароджених та менше 2 мм у дорослих.
• Зондування слізних шляхів. Зондування нососльозної протоки може бути діагностичним або лікувальним. Процедура дає можливість визначити місце обструкції, а в ряді випадків усунути причину хвороби.
• Дакріоцистографію. За допомогою цієї методики вдається встановити локалізацію зони ураження, припустити, що причиною захворювання. Виявляються дефекти проходження контрасту по нососльозному протоку.

Тактика лікування визначається формою та характером перебігу хвороби. При вродженому генезі патології показано вичікувальну тактику. Немовлятам проводять масаж слізного мішка та стежать за пасажем сліз. Якщо масування сприяє відтоку слізної рідини, батькам рекомендують протягом 2 місяців від народження дитини щодня повторювати цю процедуру. За цей час сльозові шляхи дозрівають, симптоматика нівелюється. Якщо виконання масажу не має належного ефекту, з другого місяця життя здійснюють зондування. Маніпуляцію бажано провести до 4-6 місяців (початки прорізування зубів).

У пацієнтів з набутою формою захворювання лікування починають із зондування та промивання нососльозного каналу. Якщо триразове повторення процедури не дає результату, показано дакріоцисторіностомію. У ході оперативного втручання створюється штучне сполучення між слізним мішком та порожниною носа. Для досягнення потрібного ефекту можуть імплантуватись силіконові інтубаційні стенти. Стентування запобігає повторному утворенню сполучнотканинних зрощень, виникнення рецидивів хвороби.

Для патології характерний сприятливий результат. Специфічних превентивних заходів не розроблено. Неспецифічна профілактика зводиться до правильного догляду за кон’юнктивою очей та носовою порожниною у новонароджених. При підозрі на непрохідність слізних шляхів показано консультацію офтальмолога. Дитина з цією патологією в анамнезі має перебувати на диспансерному обліку. Пацієнтам необхідно ретельно стежити за гігієною очей (своєчасно знімати макіяж, наносити лише якісну декоративну косметику). Під час роботи в запиленому приміщенні або з хімікатами слід використовувати засоби індивідуального захисту (маску, окуляри).