Нервова орторексія

Нервова орторексія – Це розлад харчової поведінки, що характеризується нав’язливим прагненням вживати здорову їжу. Виявляється значними обмеженнями при виборі продуктів, орієнтацією на їхню корисність, а не смакові якості. Пацієнти захоплені дієтами, системами харчування, перебувають у страху та напрузі перед можливими порушеннями правил, відчувають почуття провини та ненависть до себе після вживання забороненої їжі, скрупульозно планують меню. Діагностика проводиться методом клінічної бесіди та за допомогою психологічних опитувальників. Лікування засноване на психотерапії, у тяжких випадках доповнюється медикаментозною корекцією.

Слово «орторексія» має грецьке походження, у перекладі означає «правильний позивання до їжі» або «правильний апетит». Термін «нервова орторексія» введено в медицину 1997 року американським лікарем С. Бретменом. Він довгий час практикував вживання лише екологічно чистих свіжих овочів та фруктів, але згодом виявив, що відданість «правильному» харчуванню стала джерелом одержимості та постійної нервової напруги, звузила коло спілкування. Діагностичні критерії нервової орторексії не розроблені, це порушення харчової поведінки не включено до офіційних класифікацій хвороб (DSM-IV, МКБ-10). Це ускладнює процес лікування, що не дозволяє отримати дані про епідеміологію.

Нав’язлива ідея правильного харчування виникає у результаті виховання, формування самооцінки, впевненості у собі. Як правило, вона є компонентом ширшої концепції здорового способу життя, що передбачає фізичні навантаження, загартування, режим дня, ментальні техніки. До факторів, що сприяють розвитку нервової орторексії, відносять:

• Прагнення переваги. Прихильник певної системи харчування прикладає вольові зусилля, щоб не порушувати правила – відмовляється від улюбленої їжі, витрачає багато часу на вибір продуктів, приготування страв, складання меню, вивчення літератури про здоров’я. Такі зусилля породжують почуття гордості собою, відчуття винятковості та поблажливість до людей, не схильних до самообмеження та дисципліни.
• Перфекціонізм. Ризик орторексії виявляється у хворих із високим рівнем тривожності, потребою контролювати своє життя. Одержимість правильним харчуванням розглядається як умова для збереження та покращення фізичного здоров’я, молодості, тілесної та душевної «чистоти».
• Зайва вага. У групі підвищеного ризику розвитку орторексії перебувають дівчата й жінки, які прагнуть стрункості. На відміну від нервової анорексії, увага загострюється не так на калорійності та обсязі продуктів, але в корисності, здатності засвоюватися і перероблятися.
• Соціальну пропаганду Впровадження у суспільство ідей «правильного, екологічного харчування» є економічно вигідним. Продукти, що надходять у продаж, з відмітками «еко», «натуральний склад», «без холестерину» тощо мотивують людей на покупку, оскільки згідно з рекламою є гарантією стрункості, здоров’я, успіху.

Імовірно, патогенетичні механізми нервової орторексії аналогічні таким при неврозі нав’язливих станів, іпохондрії та психогенної анорексії. В основі розладу – загострені емоційно-особистісні риси: підвищена тривожність, напруженість, невпевненість, нестійка самооцінка, потреба у схваленні оточуючих, посилений самоконтроль. Їда за певними правилами є ритуальною поведінкою, що дозволяє уникнути невизначеності, необхідності вибору. Воно знижує емоційну напругу, дає відчуття передбачуваності та контролю. З іншого боку, тривале та суворе дотримання принципів здорового харчування – це можливість реалізувати силу волі, дисциплінованість, цілеспрямованість. Людина доводить собі та оточуючим наявність сильних якостей особистості, чим підвищує самооцінку.

Пацієнти суворо дотримуються певного типу харчування, який, на їхню думку, сприяє збереженню та покращенню здоров’я. Вони старанно вивчають склад продуктів, способи їхньої обробки, правила поєднання. Єдиний критерій вибору їжі – корисність. Власні бажання та смакові уподобання ігноруються. Найчастіше люди виключають вживання продуктів, що містять сіль, рафінований цукор, жири, крохмаль, клейковину, алкоголь, дріжджі, м’ясо, молоко, штучні ароматизатори, барвники та консерванти, генетично модифіковані фрукти, овочі та злаки.

У судженнях хворих є дихотомічний поділ продуктів харчування на корисні, які дозволено вживати в їжу, і шкідливі, заборонені. Така категоричність є джерелом психічної напруги. Існує конфлікт між бажанням з’їсти смачну шкідливу їжу та прагненням дотримуватися правил дієти. «Небезпечні» продукти стають причиною страхів та фобій – пацієнти обмежують свою поведінку, відмовляючись від походів у гості, магазини, кафе, ресторани. Ситуації «зривів», коли людина піддається смаковим уподобанням та порушує правила, супроводжуються почуттям провини, подальшим самознищенням, самозвинуваченням, зниженням самооцінки. Поширене застосування «покарань» – посилення дієти, голодування, посилені фізичні тренування.

Нерідко страхи поширюються як на склад їжі, а й у спосіб приготування, умови і режим прийому. Хворі скрупульозно вибирають посуд та інструменти для готування – лише з дерева чи кераміки, без лаку та пластику. Строго відміряють час варіння та запікання, відмовляються від смаження або від будь-яких видів теплової обробки, включаючи заморожування. Купівля, зберігання та обробка продуктів, приготування їжі, сервірування столу, планування меню – все це є ритуальними діями, дотримання яких заспокоює, знімає напругу. Процес прийому їжі в умовах, де неможливо проконтролювати склад страви та умови її створення, викликає тривогу. Пацієнти говорять про любов до приготування, одухотворюють процес, посилюючи прихильність до дієти і пояснюючи її оточуючим. Ставлення до тих, хто харчується безсистемно, буває зневажливим, засуджуючим. Люди з орторексією прагнуть давати поради щодо складання раціону, відносять себе до експертів із харчування.

Суворі харчові обмеження призводять до обмеження соціальної активності. Пацієнти, надмірно стурбовані питаннями правильного харчування, мають вузьке коло інтересів, спілкування з рідними та друзями стає нецікавим. Нав’язлива стурбованість складом страв, їх якістю є причиною відмов від відвідувань застіль, сімейних свят, корпоративних зустрічей. Хворі на орторексію значну частину вільного часу присвячують пошуку інформації про корисність та шкоду продуктів, яка не завжди виявляється достовірною або розуміється перебільшено. Через війну може розвинутися виснаження, інтоксикація, дефіцит окремих поживних речовин, вітамінів, мінералів, що проявляється анемією, ерозією зубів, аменореєю, посиленим випаданням волосся та інші порушеннями.

Виявлення нервової орторексії ускладнене тим, що відсутні критерії діагностики розладу. Недостатньо практичних досліджень, наукових публікацій, що підтверджують негативні наслідки більшості пацієнтів. Проте існує проблема емоційно-поведінкових порушень, соціальної дезадаптації та соматичних захворювань, спричинених суворою відданістю системам харчування. Тому психіатри, психотерапевти, психологи проводять діагностику цієї патології. Застосовуються такі методи:

• Клінічна розмова. Фахівець збирає анамнез, розпитує про симптоми харчового розладу. Пацієнти рідко розповідають про відданість дієті як проблему. Найчастіше їх турбують труднощі у відносинах, переживання провини, незадоволеність своїм способом життя, що «перешкоджає» дотриманню правил харчування.
• Психодіагностика особистісної галузі. Досліджуються якості характеру, особливості афективних реакцій. Визначається наявність підвищеного рівня невротизації, ризик розвитку депресії, тривожного, обсесивно-компульсивного розладу, іпохондрії. Застосовуються комплексні особистісні опитувальники (ЗМІЛ, опитувальник Леонгарда-Шмішека), проектні методики (метод кольорових виборів, малюнок людини).
• Специфічні випробування. Методики самозвіту мають обмеження – відповіді питання суб’єктивні, їх істинність може бути підтверджена чи спростована (відсутні шкали достовірності). Використовується опитувальник для виявлення орторексії С. Бретмена і опитувальник ORTO, розроблений у Римському університеті Ла Сапієнца. Результати вказують на наявність та вираженість харчового розладу.

Ключовим кроком на шляху до одужання є усвідомлення самим пацієнтом того, що його потяг до здорового харчування переростає в одержимість, погіршує якість життя. На початкових етапах із розладом можна впоратися самостійно: необхідно перемикатися з думок про користь їжі, не відмовлятися від зустрічей із друзями у ресторанах та кафе, прислухатися до бажань організму. Професійну допомогу при орторексії надають психотерапевти, лікарі-психіатри та дієтологи. Комплексне лікування включає:

• Психотерапію. Поширено використання технік когнітивно-біхевіорального напряму, націлених на корекцію помилкових, деструктивних уявлень (про свою особистість та еталони краси, здоров’я, успішність) та вироблення нових поведінкових патернів – харчових звичок, навичок саморегуляції, спілкування. Для більш глибокого опрацювання особистісних проблем застосовується психоаналіз, методи гуманістичної та екзистенційної психотерапії.
• Поступова зміна раціону. Дієтолог складає програму харчування, що включає кілька етапів. Поступово вводяться продукти із «заборонених» раніше, додатково призначаються вітамінно-мінеральні комплекси. Успішність запровадження нового раціону обговорюється на сеансах психотерапії.
• Прийом медикаментів. Застосування ліків потрібно при вираженій емоційній напрузі, тривожності, пригніченості, депресії. Препарати призначаються психіатром індивідуально (антидепресанти, анксіолітики, седативні засоби).

За своєчасної комплексної допомоги лікарів нервова орторексія добре піддається корекції, пацієнт повертається до нормального раціону, позбавляється емоційної напруженості. Для запобігання розладу варто відмовитися від строгих дієт, не виключати окремі види продуктів повністю, а за необхідності скорочувати їхню частку в раціоні. Слід вибирати їжу, орієнтуючись на її корисність та свої уподобання, під час їжі насолоджуватися смаком, запахом та видом страви. Щоб уникнути надмірного захоплення здоровим способом життя, потрібно знайти інші захоплюючі заняття – прогулянки, малювання, зустрічі з членами сім’ї, друзями.