Невралгія підщелепного та під’язикового вузлів

Невралгія підщелепного та під’язикового вузлів – Пароксизмальний больовий синдром, що виникає в мові, під’язикової та піднижньощелепної області. Супроводжується порушенням вегетативної іннервації під’язикової та підщелепної слинної залози з розладом салівації. Діагностика невралгії здійснюється неврологом на підставі огляду, пальпації, дослідження чутливості та результатів проведення діагностичної блокади. Необхідно комплексне лікування, що складається з етіотропної терапії, застосування патогенетичних засобів (гангліоблокаторів, анальгетиків, адреноблокаторів), лікувальних блокад, судинної, симптоматичної та метаболічної терапії. У відновлювальному періоді призначають біогенні препарати та фізіопроцедури.

Підщелепний та під’язичний вузли являють собою периферичні ганглії вегетативної нервової системи. У них локалізуються другі нейрони вегетативного шляху, що забезпечує іннервацію під’язикової та підщелепної слинної залози. Нейрони гангліїв отримують імпульс по преганглионарним волокнам, що виходять із бульбарного відділу парасимпатичної системи. Відростки гангліонарних нервових клітин утворюють постгангліонарні волокна, що іннервують відповідні слинні залози.

Оскільки підщелепний та під’язичний вузли локалізовані близько один до одного і мають численні нервові зв’язки, при виникненні гангліоніту та невралгії підщелепного ганглія, як правило, одночасно виникає невралгія під’язичного вузла. У зв’язку з цим клінічна неврологія розглядає обидва захворювання як єдину патологію.

Етіологічними факторами виникнення гангліоніту підщелепного та під’язикового вузлів можуть бути: переохолодження, хронічні захворювання ротової порожнини (гінгівіт, стоматит, пародонтит та ін), невдалі стоматологічні маніпуляції (видалення зубів, протезування), інфекційні захворювання (туберкульоз, туберкульоз) , регіонарні інфекційні осередки (ангіна, хронічний тонзиліт, синусит, отит, шийний лімфаденіт) Найчастіше невралгія під’язикового вузла, як і підщелепного, розвивається рефлекторно не тільки на тлі регіонарної хронічної патології, але і при захворюваннях органів черевної та грудної порожнини, малого таза (хронічному холециститі, гастродуоденіті, виразковій хворобі 12п, шлунку, шлунку, шлунку, виразковій хворобі 12п. аднексите та ін.).

Спровокувати гангліоніт можуть інтоксикації: екзогенні (промислові отрути, алкоголь, побутові шкідливості, солі важких металів) та ендогенні (наприклад, при тиреотоксикозі, цукровому діабеті, ХНН, цирозі печінки). До факторів, що сприяють захворюванню, відносять гіповітаміноз і різні алергічні стани. Зазвичай невралгія маніфестує на тлі нейрогуморальних порушень, що існують в організмі: ендокринних розладів, ВСД, артеріальної гіпертензії або гіпотонії.

Невралгія підщелепного ганглія починається раптовим болем у підщелепній ділянці на стороні поразки. Невралгія під’язикового вузла проявляється болем у передніх 2/3 язика (глоссалгія) та у під’язичній ділянці відповідної сторони. Можливий двосторонній варіант невралгії. Больовий синдром має типовий вегетативний характер: пульсуючий, пекучий або свердлильний біль виникає нападоподібно. Тривалість больового пароксизму варіює від 1-2 хвилин до години. Пряма іррадіація болю поширюється на нижню щелепу, бічну поверхню шиї, потилицю, скроню, надпліччя ураженої сторони. Рефлекторна іррадіація зумовлює виникнення болю у верхніх відділах грудної клітки та руці. Посилення болю може відбуватися під час їжі та під час розмови. Найбільш патогномонічний розвиток больового пароксизму після прийому гострої або рясної їжі.

Невралгія під’язикового вузла призводить до набряклості язика, підщелепного вузла – до припухлості піднижньощелепної області. Типові розлади слиновиділення — частіше за типом гіперсалівації, набагато рідше за типом ксеростомії.

Встановити діагноз невралгії підщелепного та під’язикового гангліїв допомагає невролог. Для виключення патології зубощелепної системи проводиться консультація стоматолога. При огляді невролог виявляє наявність больових точок у проекції підщелепного та під’язикового вузла, болючість пальпації під’язичної області та передніх 2/3 язика на боці невралгії. Дослідження чутливості визначає гіпералгезію шкіри піднижньощелепної області та передніх відділів нижньої щелепи, а також слизової під’язикової області та передніх 2/3 язика на хворій стороні. Порушення смаку відсутні. В окремих випадках виявляються трофічні розлади в області іннервації уражених гангліїв: посилена десквамація епітелію, гіпертрофія сосочків язика, ерозія або виразковий дефект слизової оболонки.

З метою уточнення діагнозу проводиться діагностична блокада відповідних вегетативних гангліїв. Для неї зазвичай використовують 3 мл розчину лідокаїну або новокаїну. Діагноз підтверджується у випадках, коли блокада усуває больовий синдром. Диференціальний діагноз проводиться із захворюваннями відповідних слинних залоз: пухлинами, сіаладенітом, кістами, слинокам’яною хворобою; з невралгією трійчастого нерва.

Невралгія підщелепного вузла та невралгія під’язикового вузла потребують комплексного підходу до терапії. Насамперед необхідне усунення причинного тригера. Сюди входить етіотропне лікування (противірусні препарати, антибіотики, дезінтоксикаційні заходи, антиалергічні засоби), усунення інфекційних вогнищ (тонзилектомія, гайморотомія, фронтотомія тощо), терапія регіонарних та віддалених хронічних захворювань, компенсація ендок. Подібна терапія проводиться відповідними вузькими фахівцями: отоларингологом, урологом, гінекологом, ендокринологом, наркологом.

За наявності спайок, пухлин або рубців, що зумовлюють здавлення підщелепного та під’язикового гангліїв, показано хірургічне лікування. Патогенетичне лікування включає блокатори холінореактивних систем (дифенілтропін, алкалоїди беладони + фенобарбітал, платифілін, метацин), гангліоблокатори (пахікарпін), адреноблокатори (дигідроерготамін, пірроксан, дигідроерготіксин, ацетазол, парацетамол). Велика тривалість невралгії або відсутність результату вегетотропної терапії є показанням до застосування лікувальних блокад уражених гангліїв.

У комплексному лікуванні доцільно застосування судинних засобів (дротаверин, папаверину, пентоксифілін), з 2-го тижня захворювання – метаболітів (вітамінів гр. В, РР, С, АТФ). Симптоматичне лікування може здійснюватись антидепресантами, седатиками, транквілізаторами. Можливе використання рефлексотерапії (лазеропунктури, акупунктури, кріорефлексотерапії), особливо за наявності протипоказань чи обмежень до медикаментозного лікування.

У реконвалесцентний період терапія проводиться біогенними засобами: відганяння лиманного бруду, алое, склоподібне тіло великої рогатої худоби. Ефективним є їх поєднання з введенням гіалуронідази. На цьому етапі активно застосовується фізіотерапія: електрофорез, ультрафонофорез, СМТ, гальванізація, ДДТ, індуктотермія.