Невротичне заїкання

Невротичне заїкання – Розлад плавності і ритму мови, що носить функціональний характер, пов’язане з неблагополучними психо-емоційними факторами. Відмінними рисами цієї форми заїкуватості є зміна інтенсивності проявів залежно від навколишнього пацієнта обстановки та його психологічного стану, хвилеподібна або рецидивна течія, наявність супутніх вегетосоматичних або невротичних розладів. Діагностика заснована на наявності в анамнезі вказівок на психотравму, виключення органічних причин виникнення заїкуватості, дослідженні мовної функції. Лікується невротичне заїкуватість засобами логопедії, неврології, медичної психології та психотерапії.

Невротичне заїкання – Психологічно обумовлена ​​форма порушення мови, що виражається в зміні її ритму, появі запинок і повторів. Як і інші види заїкуватості, вона пов’язана з тонічними та тонікоклонічними судомами у дихально-вокальній та артикуляційній мускулатурі. Функціональний характер невротичного заїкуватості та його тісний зв’язок із психотравмуючої ситуацією дозволяють відносити його до групи неврозів, або невротичних станів. У зв’язку з цим невротичне заїкуватість у неврології та логопедії отримало другу назву – логоневроз.

Найчастіше логоневроз маніфестує у дитячому віці. За деякими даними короткочасне заїкуватість відзначається у 4 дітей зі 100. Найбільш схильні до заїкання діти 4-5 років, оскільки в цей період відбувається активний розвиток мовної функції. Однак поява невротичного заїкуватості можлива практично у будь-якому віці: і в період формування мови (2-3 роки), і у дорослих людей. У хлопчиків та чоловіків заїкуватість спостерігається частіше, ніж у дівчаток та жінок.

Провідною причиною появи логоневрозу є психотравмуюча ситуація. Це може бути гостра психічна травма (сильний переляк чи інше раптове потрясіння, напад гніву) або хронічний стрес (розлука з близькими, сімейний конфлікт, неприємності на роботі). У першому випадку невротичне заїкуватість може мати короткочасний характер, хоча найчастіше його симптоми досягають значної вираженості, аж до минущого мутизму (особливо у дітей). При хронічному перебігу психотравмуючої ситуації відбувається закріплення патології мови, можливе приєднання інших невротичних розладів.

Діти близько 60% випадків захворювання пов’язані з несприятливим мовним кліматом у ній. Сюди відносять спроби рідних форсувати мовленнєвий розвиток дитини, надмірну вимогливість до промови, інформаційну перевантаженість, двомовність у сім’ї, різке підвищення вимог до мовленнєвих здібностей дитини тощо. їхньому близькому оточенні. У таких випадках заїкуватість закріплюється за типом невротичної фіксації.

Певну роль у виникненні невротичної форми заїкуватості грає спадкова схильність. Вона може полягати у генетично детермінованій функціональній недостатності апарату, що забезпечує мовну моторику.

Патогенез логоневрозів недостатньо вивчений. У гострих стресових ситуаціях невротичне заїкуватість імовірно розвивається за рахунок виникнення стійкого патологічного умовно-рефлекторного зв’язку, а його закріпленню сприяє формування моторного автоматизму. При розвитку заїкуватості у віці 2-4 років можна припускати у його основі патологічну фіксацію природних запинок у мові, типових періоду становлення мовної функції.

Відмінною рисою невротичної форми заїкуватості є нерівномірність інтенсивності порушень мови. В одного і того ж пацієнта вираженість заїкуватості може варіювати від практично неутрудненої мови до настільки сильного заїкуватості, що мовний контакт стає непродуктивним. Зазвичай у звичній для хворого обстановці серед близьких йому людей (друзів, рідних) невротичне заїкуватість мало виявлено і може бути навіть непомітно. Інтенсивність заїкуватості значно посилюється при хвилюванні та емоційному напрузі, при усвідомленні своєї відповідальності або високої значущості розмови, що відбувається. Усі пацієнти з логоневрозом відзначають різке посилення симптомів заїкуватості за необхідності говорити з незнайомими людьми чи виступати перед аудиторією.

Згодом заїкуватість починає відкладати свій відбиток на поведінку пацієнта. Він намагається уникати вимови важких слів, маскує заїкуватість розтягуванням звуків та ін мовними прийомами. Найчастіше розвивається логофобія. Через дефект мови хворий починає соромитися говорити зі сторонніми людьми, відмовляється від виступів на планерках та конференціях. Діти молодшого віку, які страждають логоневрозом, не хочуть брати участь у ранках, що проводяться в садку, школярі при необхідності усно відповідати урок вважають за краще мовчати. Найбільш виражена логофобія у підлітків, вона може призвести до порушення засвоєння навчальної програми та повної шкільної дезадаптації.

Поява заїкуватості невротичної форми може мати різний характер. При гострій психотравмі заїкуватість виникає як гостра невротична реакція, що розвивається після виходу з афективно-шокового стану. Хронічна психотравмуюча ситуація, в т. ч. і несприятливий мовний клімат, як правило, призводить до появи преневротичних змін з окремими епізодами запинок у мовленні. Потім може відбуватися або поступове зменшення та зникнення заїкуватості, або його закріплення як патологічний мовний автоматизм.

При фіксації невротичне заїкуватість часто супроводжується іншими невротичними станами: астенією, порушенням сну, депресивним неврозом, неврастенією, фобіями, істерією, іпохондрією, енурезом та ін. Можливі вегетативні порушення, що укладаються в клініку вегетосос. Особливо схильні до невротичних і соматовегетативних розладів підлітки. Тривалий перебіг та несприятлива динаміка заїкуватості вони можуть спровокувати невротичний розвиток особистості.

Невротичне заїкуватість може мати рецидивуючий або хвилеподібний перебіг з періодами посилення порушень мови в періоди підвищеного психоемоційного навантаження (на початку навчального року, під час іспитів, складання звітів тощо). Посилення симптомів заїкуватості відбувається у пубертатному віці. У постпубертаті зазвичай спостерігається згладжування інтенсивності заїкуватості, можливе повне зникнення. У дорослого, який переніс у дитинстві логоневроз, у разі стресової ситуації невротичне заїкуватість може розвинутися знову.

Діагностика логоневрозу проводиться за участю логопеда та невролога. Важливе значення має виявлення в анамнезі пацієнта гострої чи хронічної стресової ситуації. Діагностичне обстеження мови визначає порушення її темпу, ритму та плавності, наявність запинок, розтягування окремих звуків, повторів складів. Неврологічний огляд не виявляє суттєвих відхилень у неврологічному статусі. Можливе деяке пожвавлення рефлексів, наявність ознак вегетативної дисфункції.

Необхідно диференціювати невротичне заїкуватість від неврозоподібного. Останнє виникає внаслідок ЧМТ або різних захворювань ЦНС (ішемічного інсульту, внутрішньомозкової пухлини, гідроцефалії, перенесеного енцефаліту), поступово прогресує, не супроводжується логофобією та спробами пацієнта приховати дефект мови. Як правило, при неврозоподібній формі заїкуватості спостерігаються органічні зміни особистості: утруднена переключення, переважно ейфоричний настрій, інертність. Для виключення органічної природи заїкуватості слід провести додаткові дослідження: ЭЭГ, Эхо-ЭГ, РЕГ, МРТ чи КТ мозку.

Слід диференціювати логоневроз та так зване спотикання. Останнє є наслідком перенесеної ранньої органічної церебральної патології і включає змазаність мови через розлади артикуляції, порушення ритму і швидкості мови (захлинна мова, тахілалія), монотонну мову, перестановку смислових наголосів, утруднений підбір слів та ін. Невротичне заїкання може бути деяких психічних хворобах (шизофренії, олігофренії, психопатії). У разі пацієнту призначається консультація психіатра.

Терапія логоневрозу зазвичай має комплексний характер і проводиться спільними зусиллями логопеда, невролога, психолога та психотерапевта. Здійснюються регулярні логопедичні заняття з корекції заїкуватості. Однак вони можуть не дати ефекту при впливі писхотравміруючої ситуації. З метою змінити ставлення пацієнта до подібної ситуації і тим самим виключити її психотравмуючий вплив проводяться: психокорекція, сеанси психотерапії, психоаналіз, психологічні тренінги, арт-терапія тощо. психотерапія. У дітей особливе значення має сприятлива мовна атмосфера: спокійний темп мовлення, зрозумілі та доброзичливі висловлювання оточуючих людей.

Неврологічна допомога необхідна для підбору та корекції медикаментозної терапії, спрямованої на усунення симптомів логоневрозу та супутніх невротичних розладів. Залежно від провідних симптомів захворювання вона може містити седативні засоби, антидепресанти, транквілізатори, нейролептики. Можливе використання електросну та різних методів рефлексотерапії.

Поряд із загальноприйнятими підходами до лікування логоневрозу існує велика кількість авторських методик. До них відносяться створена Ю. Б. Некрасовою методика соціореабілітації, розроблений Л. З. Арутюнян метод стійкої нормалізації мови, методика, заснована на дихальній гімнастиці А. Н. Стрельникової та ін. Застосовується також БОС-терапія, у складних випадках вдаються до гіпнотерапії.