Невротичні розлади

Невротичні розлади – велика різнорідна група тимчасових функціональних розладів, зумовлених гострими чи хронічними психологічними травмами. Клінічна симптоматика відрізняється крайньою різноманітністю, при цьому завжди спостерігаються дезадаптація, обмежувальна поведінка, порушення настрою, власне невротичні симптоми (тривога, астенія, фобії, обсесії) та соматовегетативні порушення. Самосвідомість та критика до власного стану повністю збережені. Діагноз виставляється на підставі скарг, анамнезу хвороби та історії життя пацієнта. Лікування – психотерапія, лікарська терапія.

Невротичні розлади (неврози) – група розладів, що являють собою психопатологічну реакцію на нерозв’язну та непереносну психотравмувальну ситуацію. Всі невротичні розлади є оборотними, проте мають тенденцію до затяжної течії. Незважаючи на відсутність тяжких психічних порушень, неврози суттєво погіршують якість життя хворих, негативно впливають їхній емоційний стан, обмежують можливості професійної реалізації та побудови благополучних особистих відносин.

Точних даних про поширеність невротичних розладів відсутні. Згідно з офіційною статистикою, неврозами страждає 0,4-0,5% населення, проте фахівці в галузі психології та психотерапії критично ставляться до цієї цифри, зазначаючи, що вона відображає лише випадки постановки на диспансерний облік у державних медичних закладах. Таким чином, неврахованими залишаються хворі, які проходять лікування у численних приватних психологічних та психотерапевтичних центрах. Не варто забувати і про те, що значна частина пацієнтів, які страждають на неврози, взагалі не звертається до психологів і психотерапевтів, соромлячись своєї «слабкості» або розцінюючи прояви хвороби як особливості особистості.

В основі неврозу завжди лежить помірний стрес, обумовлений неможливістю змінити нестерпну ситуацію. У цьому конкретні чинники розвитку невротичного розлади можуть істотно відрізнятися. В одних випадках поштовхом для виникнення неврозу стає очевидна гостра стресова ситуація (наприклад, розрив важливих відносин або втрата роботи). В інших – внутрішня напруга зростає повільно, непомітно для оточуючих, і людина хворіє начебто без видимої причини, при здається повному або майже повному соціальному та особистому благополуччі.

Психоаналітики вважають, що невротичні розлади виникають внаслідок глибинного психологічного конфлікту, що перешкоджає задоволенню важливих потреб або становить непереборну загрозу майбутньому пацієнту. Відомий американський психолог і психоаналітик Карен Хорні розглядала невроз як протиріччя між різними захисними механізмами, покликаними оберігати пацієнта від принижень, зневаги, агресії, тотального контролю та інших впливів, що порушують природні фундаментальні права будь-якої людини.

Так чи інакше, всі дослідники неврозів сходяться на тому, що в основі хвороби лежить явний чи прихований внутрішній конфлікт, протиріччя між різними потребами, почуттями, бажаннями та адаптаційними психологічними механізмами. Сприятливими факторами, що збільшують ймовірність розвитку невротичних розладів, вважають певні особливості характеру, особистості та життєвої історії пацієнта.

Неврози частіше виникають у надмірно чутливих, емоційних, вразливих пацієнтів, що мають багату уяву і добре розвинене образне мислення, або у психологічно ригідних хворих, які погано усвідомлюють свої почуття і важко переживають будь-які життєві зміни. Велике значення мають несприятливі умови виховання: зневага, відкидання та неувага до потреб дитини, надмірна опіка, потурання, схильність батьків створювати з дитини кумира, суперечливе виховання тощо.

Певний вплив в розвитку невротичних розладів надають біологічні чинники, зокрема – індивідуальний рівень нейромедіаторів у мозку. Спочатку існуюча нерізко виражена аномалія виявляється «точкою вразливості» і при стресі, поряд з іншими факторами, провокує порушення інтегративної діяльності мозку. При розвитку неврозу нейротрансмітерна дисфункція наростає, що зумовлює подальше погіршення стану хворого.

Велика різноманітність та поліморфізм клінічних проявів невротичних розладів ускладнюють чіткий поділ неврозів на групи або типи, що зумовлює різні точки зору щодо того, які неврози слід об’єднувати в одну групу, а які – ні. Вітчизняна медицина традиційно визнає три види неврозів: невроз нав’язливих станів, істеричний невроз та астенічний невроз (стару назву – неврастенія), проте ця класифікація розходиться з практикою. Наприклад, в ній не відображена одна з найпоширеніших на сьогоднішній день груп неврозів – тривожні розлади, виділені МКХ-10 в окремий синдром.

Така невідповідність породжує різні підходи до систематизації неврозів. При постановці діагнозу в клінічній практиці багато фахівців вважають за краще використовувати класифікацію, створену з урахуванням причин розвитку та переважних симптомів хвороби. У цій класифікації розрізняють такі розлади невротичного рівня:

• Тривожно-фобічні розлади. Основною ознакою хвороби є різке підвищення рівня тривожності, що іноді переходить у фобію. До групи таких розладів відносять генералізоване тривожне розлад, панічні атаки, агорафобію, клаустрофобію, соціофобію та інші прості та складні фобії.
• Обсесивно-компульсивні розлади. Провідним симптомом є нав’язливі думки та нав’язливі дії.
• Астенічний невроз (неврастенія) – розлади невротичного рівня, у клінічній картині яких переважає астенічний синдром.
• Соматоформні розлади. За клінічними проявами такі розлади нагадують соматичні захворювання, проте не мають реальної фізичної основи. На відміну від пацієнтів із штучними розладами, хворі із соматоформними розладами не роблять жодних дій для симуляції хвороби та дійсно відчувають неприємні симптоми.
• Дисоціативні розлади. У цю групу входять дисоціативні розлади рухів і відчуттів та інші подібні розлади невротичного рівня, які раніше мали назву істеричного неврозу.

Усі неврози супроводжуються емоційними, психологічними та вегетативними порушеннями. До вегетативних симптомів відносяться переднепритомні стани, запаморочення, почуття нестійкості, тремтіння кінцівок, посмикування м’язів, м’язові судоми, почастішання пульсу, болі і неприємні відчуття в грудях, підвищення або зниження артеріального тиску, почуття холоду або спека, відчуття задухи вдиху, позіхання, порушення апетиту, різні диспепсичні розлади, прискорене сечовипускання, біль, свербіж і неприємні відчуття в промежині, пітливість, озноб і незначне безпричинне підвищення температури. Характерними особливостями вегетативних порушень є їхня мінливість та полісистемність.

При всіх невротичних розладах спостерігаються порушення сну: труднощі при засипанні через думки, пов’язані з травмуючою ситуацією, або через надмірно гостре сприйняття будь-яких зовнішніх сигналів (цокання годинника, вуличного шуму, звуків кроків у сусідів), часті пробудження, поверхневий сон, яскраві чи кошмарні сновидіння, почуття слабкості та розбитості після нічного сну. Нерідко хворий на день страждає від сонливості, а вночі – від безсоння.

Ще однією облігатною ознакою неврозів є астенія. Хворі погано переносять навантаження, швидко виснажуються. Невротичні розлади супроводжуються нестійкістю настрою, дратівливістю та зниженням працездатності різного ступеня вираженості. Страждає і сексуальний бік життя пацієнтів – статевий потяг пропадає чи знижується, зменшується тривалість статевих актів, сексуальні контакти не приносять колишнього задоволення, виникають різні розлади (порушення потенції, передчасна еякуляція).

При невротичних розладах спостерігаються афективні порушення. Загальний фон настрою знижується, хворі відчувають смуток, тугу та безнадійність. Звичні задоволення (смачна їжа, захоплення, спілкування з друзями та рідними), які раніше приносили радість, стають байдужими. Коло інтересів звужується, пацієнти стають менш товариськими та починають уникати контактів з іншими людьми. Часто розвиваються депресії чи субдепресії. Підвищується рівень тривоги. Хворі бачать майбутнє несприятливим, неблагополучним. Вони живуть у передчутті невизначеної катастрофи, схильні надмірно концентруватись на негативних варіантах розвитку подій.

На відміну від вищеперелічених проявів неврозу, обсесії та фобії виникають не у всіх хворих. Ці дві ознаки тісно пов’язані між собою, однак у клінічній картині, як правило, переважає один із двох симптомів. Обсесії є мимовільні нав’язливі думки, потягу, побоювання чи спогади. Для позбавлення від обсесій пацієнти виконують компульсивні дії, які нерідко набувають вигляду складних ритуалів.

Фобіями називають нав’язливі страхи предметів або ситуацій, які на даний момент не становлять реальної небезпеки для хворого. Розрізняють три види фобій: прості фобії (ізольовані страхи павуків, польотів, птахів, клоунів тощо), агорафобію (страх відкритих просторів, місць, які неможливо непомітно покинути, та ситуацій, в яких можна залишитися без допомоги) та соціофобію (страх ситуацій) , у яких хворий опиняється у центрі уваги оточуючих).

Діагностика неврозів ускладнюється малою кількістю об’єктивних симптомів, що дозволяють однозначно судити про наявність чи відсутність розладу. Основне значення при постановці діагнозу мають скарги пацієнта та анамнез хвороби. Крім того, лікар проводить психологічне тестування з використанням спеціальних стандартизованих опитувальників (BVNK-300 в адаптації Бакірової, 16-факторний опитувальник Кеттелла тощо). У процесі діагностики виключають органічну патологію, яка могла б спровокувати появу психологічних та соматовегетативних порушень. При необхідності хворого направляють на консультації до невролога, терапевта, кардіолога, гастроентеролога, ендокринолога та інших фахівців, призначають МРТ головного мозку, ЕЕГ, ЕКГ та інші дослідження.

Основним методом лікування невротичних розладів є психотерапія. Використовують психоаналіз, когнітивно-поведінкову терапію, ериксоновський гіпноз, інтегративну трансперсональну терапію, психодинамічну терапію та інші методики. Мета терапії – виявлення усвідомлених та несвідомих механізмів адаптації та їх подальша корекція. За потреби психотерапію проводять на тлі медикаментозної підтримки. Залежно від наявних симптомів використовують транквілізатори, антидепресанти та нейролептики.

Призначають загальнозміцнююче лікування, яке включає лікувальну фізкультуру, масаж, прийом вітамінів і мікроелементів. Велике значення має зміна способу життя: дотримання режиму праці та відпочинку, помірне фізичне навантаження, перебування на свіжому повітрі, збалансоване харчування, відмова від шкідливих звичок. Іноді потрібна зміна діяльності. За своєчасного початку лікування прогноз сприятливий. Симптоми зникають, хворі повертаються до нормального життя, проте при тяжких стресах можливі рецидиви. При пізньому зверненні та недотриманні рекомендацій лікаря відзначається тенденція до затяжного перебігу.