Невроз горлянки

Невроз горлянки – Порушення чутливості слизової глоткової воронки з розвитком анестезії або дискомфортних відчуттів: болі, печіння, першіння, сверблячки. Зміни, що виникають, погіршують негативні особистісні особливості, наявні психічні відхилення, що закріплює невроз. Невроз глотки діагностується за результатами обстеження невролога, лор-лікаря, психіатра, даними МРТ шиї та головного мозку, фарингоскопії, рентгенографії хребта, дослідження щитовидної залози. Лікування включає психотерапевтичну дію, медикаментозну терапію, лікування основної патології, фізіотерапію.

Поняття невроз глотки (фарингоневроз) поєднує групу етіологічно різнорідних розладів чутливості слизової оболонки глотки. Стан відомий понад 100 років, спочатку описано як відчуття кома у горлі у хворих істерій. Згодом уявлення про причини та клінічні прояви фарингоневрозу значно розширилися. Невроз глотки спостерігається переважно у емоційно лабільних, дратівливих, фіксованих на власних відчуттях людей. Патологія найпоширеніша серед осіб старше 20 років, зустрічається у дитячому віці. Діагностувати та лікувати невроз можуть фахівці кількох суміжних сфер медицини: неврології, психіатрії, отоларингології.

В основі фарингоневрозу лежить тотальна/часткова зміна чутливості глоткової лійки. Етиофакторами формування зміненої чутливості виступають психогенні та органічні причини, які можна розділити на три основні групи:

• Розлади психічної сфери. Істерія, астено-невротичний синдром, психічні захворювання, стресові стани провокують невроз унаслідок підвищеної збудливості глоткових рецепторів. Надмірна недовірливість сприяє фіксації неприємних відчуттів.
• Порушення іннервації. Глоткова іннервація страждає при ураженні ЦНС: пухлинах головного мозку, нейросифілісі, розсіяному склерозі, інсульті. Найчастішою причиною порушення периферичної іннервації є остеохондроз хребта у шийному відділі. Патологія нервового апарату призводить до послаблення/посилення аферентної імпульсації, що виходить із рецепторного апарату слизової оболонки.
• Захворювання глотки: фарингіт, ангіна, хронічний тонзиліт, назофарингіт, ларингіт. Хронічний запальний процес супроводжується атрофічними змінами, що зумовлюють зниження чутливості (гіпестезію) слизової оболонки. Різні дискомфортні, болючі відчуття в горлі можуть закріплюватися і зберігатися після перенесеного запалення, призводячи до розвитку гіперестезії.

Механізм виникнення фарингоневрозу залежить від причини патології. Психогенний варіант захворювання (істинний невроз глотки) формується на фоні особистісних особливостей або психічних відхилень, пов’язаний із порушеним функціонуванням лімбіко-ретикулярного комплексу. Провокуючими тригерами можуть бути стреси, перевтома, перенесені інфекції. При захворюваннях ЦНС порушується робота церебральних структур, відповідальних за сприйняття і обробку імпульсації, що надходить від рецепторів. Найчастіше сприйняття знижено до повної відсутності чутливості (анестезії). Больові синдроми при шийному остеохондрозі (цервікалгія, корінцевий синдром) супроводжуються поширенням больових імпульсів нервовими стовбурами. Залучення до цього процесу глоткових нервів зумовлює виникнення формують невроз болів і парестезій.

Клінічна картина фарингоневрозу залежить від виду розладу чутливості. Відповідно, розрізняють три форми захворювання:

• Гіпестезія – Знижена чутливість слизової оболонки. Виявляється онімінням, пригніченням глоткового рефлексу. Супроводжує центральні ураження нервової системи, атрофічні процеси слизової оболонки глотки, можлива при істерії.
• Гіперестезія – Підвищена чутливість. У клінічній картині переважає біль, дискомфорт у горлянці. Типова для невротичних станів, що спостерігається після гострих захворювань глотки.
• Парестезія – Змінене сприйняття, що призводить до відчуття стороннього тіла, лоскотання в глотці. У поєднанні з гіперестезією характерна для патології шийного відділу хребта. Виявляється при психічних відхиленнях.

Симптоматика визначається формою захворювання. Невроз горлянки з гіперестезією характеризується неприємними відчуттями: болем, першінням, почуттям сухості. Біль іррадіює у язик, вухо, може супроводжуватися головним болем. При парестезіях пацієнта непокоїть свербіж, печіння, почуття грудки в горлі, дряпання. Зазначені симптоми можуть охоплювати певну область слизової оболонки. Деякі хворі вказують на поширення відчуттів у всьому горлі. Дискомфорт є постійним або виникає періодично, що провокує поверхневий надсадний кашель.

Симптоматика посилюється при вдиханні забрудненого повітря: на виробництві, запиленому приміщенні, при курінні. Підвищення глоткового рефлексу призводить до блювоти внаслідок кашлю, проковтування погано пережованої їжі. Невроз глотки з анестезією супроводжується пригніченням глоткового рефлексу, поперхиванием, утрудненням проковтування їжі. Локальна глоточная симптоматика проявляється на тлі підвищеної дратівливості, психоемоційної лабільності, частих головних болів, вегетативних симптомів (тахікардії, гіпергідрозу), зниженої працездатності.

Неприємні відчуття, що виникають в глотці, несприятливо відбиваються на настрої, психічному стані хворого, провокують порушення сну, апетиту. Формується хибне коло: прояви неврозу посилюють психічні порушення, які, своєю чергою, збільшують вираженість симптомів. До наявних психічних розладів додається іпохондрія, депресія, канцерофобія. Серйозні ускладнення супроводжують анестезію слизової оболонки, що протікає зі зниженням глоткового рефлексу. Можлива аспірація їжі у дихальні шляхи, виникнення асфіксії, аспіраційної пневмонії.

Діагностичний пошук спрямований на виключення захворювань, що викликають дискомфорт у відповідній ділянці: збільшення щитовидної залози, езофагіту, об’ємних утворень шиї, пухлин глотки. У процесі встановлення діагнозу беруть участь отоларинголог, невролог, психіатр. Інструментальна діагностика включає:

• Фарингоскопію. Дозволяє оглянути слизову оболонку, оцінити стан мигдаликів, виявити запальні, пухлинні захворювання даної галузі.
• МРТ шиї. Пошарове сканування структур шиї дозволяє виключити об’ємні процеси: новоутворення, кісти шиї.
• МРТ головного мозку. Необхідна для виключення/виявлення церебральної патології, яка є першопричиною фарингоневрозу. За неможливості проведення МРТ використовується КТ.
• Рентгенографію шийного відділу хребта. Застосовується виявлення деформації, спондилоартрозу, зниження висоти міжхребцевих дисків, наявності остеофітів. Підозра на пухлину хребта, міжхребцеву грижу є показанням до МРТ шийного відділу.
• УЗД щитовидної залози. Має на меті виключення гіпертрофії органу. За потреби доповнюється дослідженням рівня гормонів: Т3, Т4, ТТГ.
• Езофагоскопію. Ендоскопічне дослідження стравоходу спрямоване виявлення запальних змін, новоутворень, виразок.

Терапія проводиться комплексно, обов’язково включає в себе лікування причинної патології. Захворювання глотки вимагають курації отоларинголога, психічні розлади психіатра. При виявленні об’ємних процесів головного мозку пацієнт прямує до нейрохірурга, терапією захворювань хребта займається вертебролог. Власне невроз глотки лікується поєднанням психотерапевтичних та фармакологічних методів.

• Психотерапевтичні методи. Включають психоаналітичну, когнітивно-поведінкову психотерапію, навчання методик релаксації. Психотерапія спрямована на усвідомлення пацієнтом психогенного характеру захворювання, зміни ставлення до психотравмуючої ситуації, вироблення здатності спокійно, доброзичливо сприймати життєві події, що відбуваються.
• Фармакотерапія. Індивідуальний вибір препаратів проводиться з урахуванням характеру неврозу. При легких невротичних проявах призначають седативні фітопрепарати, астенія, депресія — антидепресанти (флуоксетин, іміпрамін). Істерія, іпохондрія є показанням до застосування нейролептиків (сульпіриду, хлорпромазину).

Терапія здійснюється протягом кількох місяців, у важких випадках – років. Доповненням до основного лікування виступає фізіотерапія: електросон, акупунктура, дарсонвалізація. Необхідною умовою успішної терапії є дотримання режиму праці та відпочинку, повноцінний сон, виключення стресів, емоційних навантажень.

На тлі адекватної комплексної терапії невроз глотки має переважно сприятливий для одужання прогноз. Складнощі виникають за неможливості радикального лікування причинної патології (стійкі наслідки інсульту, неоперабельні церебральні пухлини, психічні захворювання). Профілактика фарингоневрозу полягає у правильному формуванні життєвих пріоритетів, вихованні позитивного доброзичливого погляду на події, що відбуваються, веденні здорового способу життя, своєчасному лікуванні хвороб глотки, нервової системи, хребта.