Неврозоподібне заїкання

Неврозоподібне заїкання — вид заїкуватості, зумовлений залишковими органічними змінами мозку, що виникли після перенесених внутрішньоутробно, перинатально чи ранньому дитячому періоді патологічних станів. Заїкуватість неврозоподібного типу характеризується підвищеною активністю мови, великою кількістю супутньої моторики, відсутністю логофобії, посиленням при психомоторному збудженні та після перенесених соматичних захворювань. Як правило, виникає на тлі деякої затримки психомоторного розвитку, окремих порушень моторики та недостатності емоційно-вольової сфери. Діагностика здійснюється логопедом, неврологом та психологом. План лікування включає медикаментозну терапію церебральних порушень, логопедичну корекцію, заняття з психологом та психотерапію.

Сучасна логопедія виділяє 2 види заїкуватості: невротичне (логоневроз) та неврозоподібне. Перше зумовлено психотравмою і може виникати у будь-якому віці. Друге пов’язане з порушеннями у функціонуванні церебральних структур, через що в практичній неврології воно носить назву органічного. Неврозоподібне заїкуватість, як правило, розвивається в період інтенсивного становлення мовної функції – у дітей 3-4 років. У підлітковому віці таких дітей можуть розвинутися невротичні симптоми, викликані наявністю дефекту мови і типові для логоневрозу. У зв’язку з цим багато авторів виділяють як окремий вид неврозоподібне заїкання з невротичними нашаруваннями, або так зване змішане заїкання.

На відміну від невротичного, неврозоподібне заїкуватість немає зв’язку з психотравмуючої ситуацією. Воно обумовлено функціональними змінами ЦНС, що виникли в результаті тієї чи іншої, можливо нерізко вираженої, органічної патології головного мозку. Остання може бути викликана несприятливими впливами на організм дитини, що формується в антенатальний період, родовою травмою, різними захворюваннями в постнатальному періоді. На момент виникнення заїкуватості органічні зміни церебральних структур зазвичай носять резидуальний, або залишковий, характер.

До сприятливих тригерів, здатних викликати неврозоподібне заїкуватість, відносять тяжкі захворювання батьків, як правило, інфекційного або нервово-психічного типу (туберкульоз, сифіліс, шизофренію, маніакально-депресивний психоз); шкідливі впливи на організм вагітної (виробничі шкідливості, куріння, токсикоманію та наркоманію, прийом медикаментів, протипоказаних у період вагітності), ускладнення вагітності (токсикози, еклампсію, фетоплацентарну недостатність, внутрішньоутробні інфекції, гіпоксію плода) та пологів (асфіксію новонароджених) .

Не останнє значення мають спадкові фактори, що лежать в основі генетичної схильності до заїкання. Зазначено, що багато дітей із неврозоподібним заїканням мають близьких родичів із мовленнєвою патологією.

Неврозоподібне заїкуватість з’являється поступово і поступово розвивається в період активного формування фразової мови. Типова переважна локалізація судом в апараті артикуляції: губах, мові і м’якому небі. Більш різко вони виявляються при виголошенні таких приголосних звуків, як “б”, “г”, “п”, “д”, “т” і “к”. Мовленнєва активність зазвичай підвищена, характерна тахілалія. Найчастіше неврозоподібне заїкуватість з’являється на фоні вираженої дислалії або дизартрії, що існує в стертому вигляді. У окремих випадках спостерігається загальне недорозвинення промови.

Зазвичай мовні рухи дітей із органічним заїканням недостатні за силою і обсягом, у результаті їх мова монотонна і невиразна, характеризується приглушеним вимовою звуків. Часто такі діти супроводжують своє мовлення стереотипними рухами (активною жестикуляцією, іноді – кривляння). Паралельно, як правило, спостерігається одноманітність та деяка скутість рухів, недостатність дрібної моторики, бідна міміка, елементи дисграфії та дислексії. Виявляються синкінезії. Недостатня швидкість і спритність при виконанні рухових актів робить дитину незграбною і неквапливою. У психічній сфері відзначається імпульсивність, інертність, ейфоричність, труднощі перемикання, виснажування та швидка стомлюваність. Не характерна фіксація на власному дефекті мови, логофобія відсутня. Разом з тим, у дитини немає особливого прагнення позбутися мовного дефекту. Крім того, подолання заїкуватості заважає незрілість емоційно-вольової сфери.

Неврозоподібне заїкуватість відрізняється відносною сталістю інтенсивності мовних порушень. Його сила не залежить від зовнішніх психоемоційних факторів, не спостерігається характерного для неврозоподібної форми посилення заїкуватості в незнайомій обстановці або при контакті з малознайомими людьми. Неврозоподібне заїкуватість наростає у зв’язку з психомоторним збудженням та великим мовним навантаженням. Деяке погіршення мови може відзначатися при перевтомі та після перенесених соматичних (гострий гастрит, цистит, гломерулонефрит та ін.) або інфекційних (кір, вітряна віспа, ГРВІ, грип, ангіна тощо) захворювань.

У віці 12-15 років можливе приєднання невротичних симптомів у вигляді тривожності та логофобії у присутності сторонніх. Відбувається зниження мовної активності, з’являється фіксація на складних звуках. Виявляється посилення заїкуватості в психологічно некомфортній атмосфері, проте воно має непостійний характер. Заїкуватість приймає хвилеподібний перебіг, оскільки залежить від психічного та фізіологічного стану дитини.

В анамнезі у пацієнтів з органічним заїканням можна виявити ту чи іншу патологію анте-, пери- чи постнатального періоду, вказівки на затримку психомоторного розвитку у перші 1-2 роки життя. Огляд невролога виявляє розсіяну резидуальну неврологічну симптоматику, ознаки церебрастенічного синдрому (підвищена дратівливість, виснажливість, стомлюваність), різноманітні порушення моторики, утруднення під час виконання координаторних проб, нестійкість у позі Ромберга. Типово слабо розвинене почуття ритму та розлад співдружності рухів.

Діагностичне обстеження мовлення включає діагностику мовлення та слухомовної пам’яті, діагностику письмової мови у школярів. Для виявлення церебральної органічної патології проводяться інструментальні обстеження. Рентгенографія черепа зазвичай виявляє ознаки гідроцефалії. Відлуння-ЕГ – внутрішньочерепну гіпертензію. Електроенцефалографія – функціональні порушення, що свідчать про наявність органічних змін; нерідко підвищену судомну готовність. КТ або МРТ головного мозку дозволяють виключити внутрішньомозкову пухлину, гематому, кісту, енцефаліт, арахноїдит, аневризму церебральних судин, які також можуть бути причиною розвитку заїкуватості.

Оскільки неврозоподібне заїкання може мати невротичні симптоми, а при невротичному заїкуватості можуть виявлятися ознаки мікроорганіки, диференціація цих двох видів заїкуватості більше ґрунтується на причинах виникнення (психотравма або органічна церебральна патологія) та особливостях початку мовних порушень (раптове чи малопомітне поступове).

Неврологічне обстеження дозволяє відрізнити органічне заїкуватість як окрему нозологію від порушень мови, що є синдромом деяких неврологічних хвороб, наприклад, гіперкінезів (найчастіше торсійної дистонії), при яких розлад плавності мови пов’язаний з гіперкінетичним скороченням артикуляційної мускулатури.

У деяких випадках необхідно диференціювати неврозоподібне заїкуватість від так званого спотикання (в іноземній літературі – poltern). Останнє характеризується нечіткістю та прискореністю мови з пропуском та перестановкою букв і складів, нерідко виникає у дітей із синдромом гіперактивності. Патогномонічною особливістю спотикання є поліпшення мови під час читання незнайомого тексту та її погіршення під час читання знайомого тексту. Типово відсутність усвідомлення своїх мовних проблем.

Неврозоподібне заїкання є міждисциплінарним захворюванням та його лікування потребує участі фахівців кількох профілів – невролога, логопеда та психолога. Лікування церебральної патології проводиться ноотропами (піритинол, пірацетам, гідролізат головного мозку свині), метаболічними (фенібут, гліцин, гінко білоба, вітаміни гр. В) та розсмоктуючими (гіалуронідаза) препаратами. Для зменшення внутрішньочерепного тиску призначаються сечогінні засоби (ацетазоламід), розчин сульфату магнію. У комплексній терапії можливе застосування гомеопатичних засобів.

Зменшенню мовного дефекту сприяють регулярні логопедичні заняття з корекції заїкуватості, а також корекція дизартрії та корекція дислалії. Важливе значення мають заняття з психологом, створені задля психомоторний розвиток дитини. Використання у лікуванні методів психотерапії стає доцільним при змішаному характері заїкуватості. Може застосовуватися психокорекція, арт-терапія, сімейна психотерапія, групова психотерапія та ін. При необхідності психотерапія може бути доповнена призначенням седативних препаратів (валеріани, собачої кропиви) і антидепресантів (амітриптиліну, екстракту трави звіробою, флуоксетину).