Невус Сеттона

Невус Сеттона – Пігментний невус, оточений по периферії ділянкою знебарвленої шкіри, схожої на вітіліго. Може бути поодиноким та множинним. У діагностиці невуса Сеттона основним є його диференціювання від форм меланоми, які супроводжуються депігментацією по периферії освіти. Проводять дерматоскопію, сіаскопію та біопсію невуса. При впевненості у діагнозі невуса Сеттона лікування не потрібне. Освіта часто регресує самостійно. При підозрі на меланому необхідне хірургічне висічення невуса, включаючи зону депігментації.

Невус Сеттона зустрічається в осіб обох статей та будь-якої вікової категорії, але частіше у дітей та у юнацькому віці. Його діагностують приблизно у чверті пацієнтів з вітіліго, а також у осіб, схильних до аутоімунних захворювань. Іноді поява невуса відбувається перед розвитком вітіліго і виявляється у сестер і братів хворого на вітіліго пацієнта.

Деякі автори, які займаються дослідженнями в галузі дерматології, відзначають, що невус Сеттона є реакцією шкіри на вплив підвищеного ультрафіолетового опромінення та розвивається на тлі атопічних сонячних опіків. Передбачається також аутоімунний механізм розвитку, оскільки у таких пацієнтів у крові виявляються цитотоксичні антитіла. Завдяки наявності обідка депігментації синонімами невуса Сеттона стали назви: галоневус (halos, halo – коло) та периневусне вітіліго.

У разі невуса Сеттона в першу чергу з’являється пігментний невус, а потім навколо нього утворюється обідок депігментованої шкіри. У деяких випадках депігментація може передувати невелике почервоніння. Сам невус є червоно-коричневим, молочно-коричневим або коричневим вузликом, що трохи піднімається над загальним рівнем шкіри. Він має округлу форму та чіткі межі. Ділянка знебарвлення зазвичай у 2-3 рази ширше розташованого у його центрі пігментної освіти.

Найчастіше невус Сеттона розташовується на шкірі тулуба та верхніх кінцівок, рідше – на обличчі. Як правило, це численні освіти. В одного пацієнта може налічуватися до 100 невусів. У поодиноких випадках невус Сеттона буває одиничним. Невус Сеттона відноситься до меланомонебезпечних невус і схильний до поступового мимовільного зникнення. Однак, за деякими даними, він може асоціюватися з меланомою, нейрофіброматозом, злоякісними пухлинами внутрішніх органів.

Найбільш характерним і відмітним симптомом невуса Сеттона є його стадійний розвиток: виникнення пігментного утворення, через кілька місяців поява навколо нього ділянки гіпопігментації або знебарвлення, потім протягом кількох років регрес пігментної частини невуса і лише після цього поступове забарвлення депігментованого обідка до кольору нормальної шкіри.

Типова клінічна картина і стадійність розвитку в багатьох випадках дозволяють легко поставити діагноз. Складнощі у діагностиці виникають при появі невуса на тлі існуючого вітіліго. Для уточнення діагнозу проводиться дерматоскопія та сіаскопія, які виявляють у центрі утворення скупчення невусних клітин, оточених інфільтратом із лімфоцитів, та відсутність меланоцитів в епідермісі в області депігментованого обідка.

Подібність деяких форм меланоми з невусом Сеттона робить необхідною консультацію дерматоонколога. У деяких випадках меланоми може спостерігатися знебарвлений обідок навколо пігментного центру та можливий регрес пігментації. Ці ознаки роблять меланому дуже схожим на невус Сеттона. Тому для її виключення може проводитись біопсія освіти та подальше гістологічне вивчення зразка. Крім того, проводять диференціальну діагностику невуса Сеттона з нейрофібромою, вульгарною бородавкою, вітіліго, блакитним невусом.

Пацієнтам із невусом Сеттона показано спостереження дерматолога до появи ознак регресу освіти. Рекомендовано уникати підвищеного ультрафіолетового опромінення (природного та в солярії), застосовувати професійні захисні засоби з SPF 50.

Лікування проводиться у разі неможливості чіткого диференціювання невуса від меланоми. При цьому показано повне хірургічне висічення невуса разом із депігментованим обідком.