Німфоманія

Німфоманія – це гіпертрофований статевий потяг у жінок, заснований на переважання психічного компонента лібідо над біологічним. Виявляється постійною статевою незадоволеністю, емоційною напруженістю, еротичним фантазуванням та сновидіннями, розгальмованою сексуальною поведінкою з частим пошуком нових партнерів, випадковими статевими зв’язками. Первинна діагностика виконується методом клінічної бесіди, для встановлення причин розладу призначається неврологічне та ендокринологічне обстеження. Лікування засноване на психотерапії, застосуванні медикаментів, що знижують статевий потяг.

Термін «німфоманія» перекладається з давньогрецької мови як «пристрасть, божевілля нареченої». Німфи – міфологічні божества в образі дівчат, покровительки природи, спокусниці богів, героїв та звичайних чоловіків. Синонімічними назвами розлади є гіперсексуальність, андроманія, еротоманія, сказ матки (устар.). На побутовому рівні німфоманією нерідко позначають будь-яку сексуальну поведінку, яка не схвалюється громадськістю. Поширеність істинного розладу невелика, у різних країнах виявляється 1 випадок на 2,5-5 тисяч жінок. Епідеміологічні показники вищі у країнах із спекотним кліматом та відносно толерантним ставленням релігії та влади до проявів сексуальності.

Точні причини розладу можуть бути встановлені у процесі комплексної діагностики, що включає клінічні, інструментальні та лабораторні дослідження. Гіперсексуальність, надмірний статевий потяг при німфоманії усвідомлюється пацієнтками, але не контролюється. В основі розладу лежать фізіологічні та психологічні фактори, що впливають на лібідо:

• Вроджена гіперсексуальність. Німфоманія буває зумовлена ​​конституційними особливостями. У разі порушення проявляється з 10-12 років.
• Психічні розлади. Прояви гіперсексуальності можливі при психічному збудженні. При маніакально-депресивному психозі вони розвиваються на стадії манії.
• Психологічні травми У дівчат та жінок, які пережили сексуальне та побутове насильство, підвищений потяг до чоловіків є захисним психічним механізмом. Відбувається підсвідоме знецінення або переоцінка психотравмуючої події.
• Гіперкомпенсація невпевненості. Відкрита сексуальність може бути спосіб самоствердження в осіб із заниженою самооцінкою, із загостреними істероїдними рисами характеру (демонстративністю, потребою уваги інших). Контакти із чоловіками позитивно впливають на самооцінку.
• Поразки ЦНС. Підвищенню психічного лібідо можуть сприяти травматичні та судинні захворювання мозку. При ураженні гіпоталамо-гіпофізарної області розвивається гіперсексуальність з переважанням фізіологічного збудження.
• Природні гормональні зрушення. Гіперсексуальність визначається під час статевого дозрівання, після пологів, з настанням клімаксу, зазвичай носить тимчасовий характер.
• Ендокринні захворювання. Німфоманія виникає при патологіях, що супроводжуються підвищенням рівня жіночих гормонів. Причиною може стати утворення гормонпродукуючої пухлини, новоутворення у яєчниках.

Патогенетичні механізми німфоманії остаточно не вивчені. Згідно з останніми дослідженнями, розлад формується внаслідок дисбалансу активації нервових центрів статевого збудження та порушення синтезу гормонів. У нормі під час коїтусу в організмі виробляється велика кількість дофаміну. Він підвищує чутливість, забезпечує переживання насолоди, насолоди, щастя. Інший гормон, що активно синтезується при сексуальному контакті – окситоцин – сприяє формуванню прихильності партнерів. Для німфоманії характерний дефіцит даних сполук, що проявляється нездатністю досягати оргазм, отримувати задоволення, відчувати платонічні почуття.

На рівні функціонування нервової системи підготовка до статевого акту та його вчинення представлено складною умовно-рефлекторною реакцією, в якій спочатку здійснюється вплив з боку органів, що сприймають (зір, слух, тактильні стимули) та ендокринних залоз, потім відбувається обробка інформації та активація мозкових центрів, а на завершення формується фізіологічне сексуальне збудження. У пацієнток з німфоманією гіперактивними є перші два етапи комплексної реакції – підвищена чутливість до зовнішніх стимулів, швидко активуються нервові центри. Жінки перебувають у постійному пошуку нових відчуттів, але мають труднощі з фізіологічним збудженням та отриманням оргазму.

Німфоманія класифікується за етіологічною ознакою. Дана типологія використовується для складання прогнозу перебігу розладу, підбору найефективніших методів лікування (гормональної корекції, психофармакотерапії, подружньої та індивідуальної психотерапії). Виділяють вроджену та набуті форми еротоманії:

• Справжня. Дебютує у ранньому віці, протікає бурхливо, супроводжується швидкою особистісною деградацією. Уроджений розлад погано піддається лікуванню.
• Психічна. Є симптом психічних захворювань. Характер перебігу нападоподібний з чергуванням загострень та ремісій.
• Гормональна. Розвивається при ендокринних захворюваннях та зміні гормонального фону (клімакс, статеве дозрівання, вагітність та пологи). Коригується медикаментозно.
• Уявна. Є захисним механізмом психіки. Через часті статеві контакти жінки компенсують почуття неповноцінності, але справжня гіперсексуальність відсутня.

Провідний симптом розладу – суб’єктивне, психічне статеве збудження. Воно не супроводжується посиленням кровопостачання та м’язовим тонусом статевих органів, оргазм досягається важко або не настає зовсім. Потяг має нав’язливий, надцінний характер, провокує жінку на часту зміну партнерів. Взаємини з одним чоловіком не складаються, тому що він не має достатнього сексуального темпераменту. При неможливості вчинення статевого акту з представником протилежної статі німфоманки вдаються до мастурбації, гомосексуальних зв’язків.

Підвищений сексуальний потяг призводить до нерозбірливості у виборі партнерів. Пацієнтки вступають у статевий контакт із представниками різних соціальних верств, не відчувають почуття гидливості, найчастіше нехтують правилами гігієни та методами контрацепції. У присутності чоловіків переживають збудження, яке проявляється фліртом, заграванням, запрошенням провести разом час. Вік, наявність дружини, захоплення потенційного партнера немає значущості. У сексуальних відносинах німфоманки поводяться егоїстично. Вони прагнуть задоволення лише власних бажань, не намагаючись задовольнити чоловіка.

Повсякденне життя хворих ускладнене неможливістю переключитися зі збудження, еротичного фантазування на продуктивну діяльність. Робота, заняття спортом та творчістю не сприяють усуненню напруги. Ефект від мастурбації та повноцінних статевих контактів нетривалий. Розвивається депресія, підвищена дратівливість, частішають сварки із чоловіками (або постійними партнерами). Приступи збудження провокуються присутністю чоловіків, розмовами про секс, еротичними фото та фільмами, супроводжуються безсонням, втратою апетиту, пітливістю, підвищенням температури тіла.

При тривалому перебігу німфоманії жінки втрачають інтерес до всіх сфер життя, крім сексуального. Поступово наростає соціальна дезадаптація – пацієнтки стають нездатними виконувати професійні обов’язки, розлучаються з подружжям, незаміжні не можуть встановлювати та підтримувати романтичні стосунки, які ведуть шлюб. Стан незадоволеності провокує депресію та суїцидальну поведінку. Часта зміна партнерів суттєво підвищує ризик небажаної вагітності та зараження інфекційними захворюваннями: хламідіозом, мікоплазмозом, гонореєю, сифілісом, вірусним гепатитом та ВІЛ-інфекцією.

Основним методом дослідження за підозри на німфоманію є клінічна бесіда. Вона проводиться психіатром, психотерапевтом чи сексопатологом. З метою диференціальної діагностики еротоманії та проміскуїтету в рамках органічного ураження мозку (з домінуванням фізіологічного лібідо) може бути призначена консультація невролога та інструментальні процедури – ЕЕГ, рентгенографія черепа, МРТ головного мозку. Для виявлення гормонального дисбалансу проводять аналізи на гормони. Також необхідно розрізнення німфоманії з розкутістю як рисою особистості, підвищеною сексуальною активністю при закоханості. Існує низка критеріїв, за якими фахівець виявляє наявність патологічної гіперсексуальності:

• Тривалість. Нав’язливе еротичне фантазування, підвищена збудливість спостерігаються протягом шести місяців і більше. Симптоми виникають нападоподібно або проявляються стабільно.
• Відсутність грубих психічних розладів. Потяг не стає результатом галюцинацій, марення, загальної розгальмованості ЦНС або затьмарення свідомості. Воно виникає первинно стосовно фізіологічних реакцій збудження.
• Відсутність сп’яніння. Причиною відкритої сексуальної поведінки не є зловживання алкоголем чи застосування наркотиків. Вчинки відбуваються на тлі ясної свідомості.
• Ризик соціальної дезадаптації. Поведінка жінки завдає шкоди стосункам. Виникають проблеми на роботі, у сім’ї, у спілкуванні з друзями та колегами.
• Неможливість контролювати поведінку. Пацієнтка усвідомлює неприйнятність власних вчинків, проте може довільно їх запобігти. Прояви німфоманії схожі із симптомами обсесивно-компульсивного розладу.

Тактика терапії еротоманії визначається провідними причинами розладу. Медико-психотерапевтична допомога надається фахівцями різних напрямів: сексопатологами, психіатрами, психотерапевтами, ендокринологами. Комплексне лікування включає такі методи:

• Медикаментозна корекція. При виявленому ендокринному дисбалансі призначаються гормональні препарати, що знижують збудження сексуального характеру. Пацієнткам із психічними розладами показані нейролептики, транквілізатори, антидепресанти.
• Індивідуальна психотерапія. Когнітивно-поведінкові техніки спрямовані на усунення факторів, що провокують збудження, зміну особистісних якостей, що підтримують надмірну сексуальну активність. За допомогою гіпнотерапії блокуються патологічні імпульси, вселяється нова програма дій.
• Реадаптація подружжя. На етапі одужання використовуються методи сімейної психотерапії та подружньої секс-терапії, націлені на відновлення довірчих любовних та сексуальних стосунків. Пацієнтка разом із партнером та психотерапевтом (сексопатологом) освоює способи подолання труднощів, викликаних розладом.

Терапевтичному впливу добре піддаються форми набутої німфоманії, поєднання медикаментозної корекції, психотерапії, реабілітації дозволяє повернути лібідо на нормальний рівень, відновити стосунки з постійним партнером, позбавитися негативних емоційних переживань. До основних профілактичних заходів належать правильне сексуальне виховання дівчаток, довірчі стосунки в подружній парі та батьківській сім’ї, своєчасне виявлення та адекватне лікування ендокринних та інших захворювань, які можуть спричинити розлад.