Норовірусна інфекція

Норовірусна інфекція – гостре вірусне захворювання, що проявляється переважно синдромом гастроентериту. Основними симптомами є нудота, блювання, біль, бурчання в животі та рідке рідке випорожнення, рідше – виражена температурна реакція організму, респіраторні прояви. Діагностика хвороби полягає у виявленні вірусу в біологічних матеріалах, антитіл до нього у крові хворого. Лікування зазвичай симптоматичне, спрямоване на корекцію водно-електролітного балансу. Застосовуються ферменти, сорбенти, спазмолітики; велике значення має щадна дієта.

Норовірусна інфекція є вірусним ураженням кишечника. Вперше збудники хвороби були виділені у 1972 році в США та на честь місця відкриття названі вірусами Норфолк. Нозологія поширена повсюдно, типова сезонність – зимовий час. Влітку спалахи можуть зустрічатися в організованих дитячих колективах. Норовіруси є причинами кишкових інфекцій у 50-90% випадків хвороби дорослих та 30% дітей шкільного віку. Групами ризику при норовірусному ураженні є діти, люди з першою групою крові, вагітні, особи похилого віку, ВІЛ-інфіковані.

Збудник захворювання – РНК-норовірус людини, що належить до сімейства Каліцівірусів. Відомі понад 7 генетичних груп вірусу, патогенними для людей вважаються тільки три. Джерелами інфекційного агента є хворі або безсимптомні носії, описані випадки виділення вірусу з організму протягом двох тижнів після одужання. Переважний шлях передачі – контактний при спільному використанні побутових предметів та посуду, контамінованих збудниками.

Харчове інфікування пов’язане з вживанням термічно необробленої їжі (морозиво, свіжі овочі, зелень, молюски), приготованої немитими руками, водне – при використанні некип’яченої води з-під крана, рідше з погано оброблених кулерів. Вірус найлегше передається при низькій температурі та високій вологості. Збудник стійкий у навколишньому середовищі, зберігає життєздатність протягом 28 діб. Інактивація норовірусу можлива тільки при використанні дезінфектантів, що містять хлор.

Патогенез норовірусної інфекції вивчений недостатньо, у тому числі через складність моделювання тварин. При попаданні в систему травлення норовірус порушує моторику шлунка, показує свою тропність до клітин тонкого кишечника, особливо дванадцятипалої і худої кишки. Вірусні частинки також можуть бути виявлені в селезінці, здухвинній кишці, лімфатичних вузлах брижі, товстому кишечнику. Реплікація норовірусів призводить до руйнування кишкового епітелію, атрофії кишкових ворсинок, гіпертрофічних змін залоз, порушень всмоктування вуглеводів. Місцеві запальні реакції залежать від безпеки мукозального імунітету, системна імунна відповідь і напрацювання специфічних антитіл відбуваються не раніше 96 годин від моменту проникнення збудника в організм.

Інкубаційний період захворювання становить 4-48 годин. Клінічна картина розвивається гостро, починається з підвищення температури тіла до 38 ° C і більше, ознобу, ломоти в тілі, болю в м’язах, суглобах, різкій слабкості. Третина хворих із норовірусною інфекцією відзначає появу першіння у горлі, нежиті, сухого кашлю. Потім приєднується зниження апетиту, нудота, неодноразове блювання шлунковим вмістом. Пацієнти пред’являють скарги на ниючі болі в животі, переважно в епігастрії, навколопупковій ділянці, бурчання, частий, рясний рідкий стілець зі слизом.

Наростання спраги, хрипоти, поява тягнучого болю, судом у руках, литкових м’язах, виражена сухість шкіри і слизових, зменшення кількості сечі, порушення свідомості є показаннями для екстреної консультації лікаря. У разі хвороби маленької дитини симптомами, що насторожують, вважаються беззвучний безслізний плач, рідкісне сечовипускання, відмова від їжі, судоми, що не розправляються протягом декількох хвилин шкірні складки, западіння великого тім’ячка.

Найчастішими ускладненнями норовірусної інфекції вважаються наслідки дегідратації організму: гіповолемічний шок, гостра ниркова, серцево-судинна недостатність, тромбози. У дітей можуть виникати афебрильні судоми, некротичний ентероколіт, бронхіоліт, ішемічний коліт. Рідкісними ускладненнями, описаними у поодиноких пацієнтів, є енцефалопатія, гемолітико-уремічний синдром, гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз, ДВС-синдром, доброякісне запалення печінки. До віддалених наслідків інфекції відносяться запори та поява шлунково-кишкового рефлюксу.

Прояви, схожі на клініку даної вірусної хвороби, вимагають обов’язкової консультації інфекціоніста. Огляди хірурга та педіатра показані при розвитку клініки гострого живота та появі симптомів захворювання у дитини, особливо молодшого віку. Діагностичні маніпуляції включають інструментальні та лабораторні методи дослідження:

• Об’єктивний огляд. При фізикальному обстеженні оцінюється тургор, сухість шкіри, слизових оболонок, виявляється осиплість голосу, наявність судом. Іноді спостерігається гіперемія зіва, закладеність носа. При пальпації живота виявляється бурчання, локальна болючість по ходу тонкого кишечника, негативні симптоми подразнення очеревини. Блювотні маси, промивні води шлунка включають лише його вміст. Кал при огляді рідкий, рясний, з великою кількістю слизу.
• Лабораторні дослідження. У загальному аналізі крові виявляється нормоцитоз, лімфопенія, рідше – лейкоцитоз. Зміна біохімічних параметрів крові відбувається у межах зниження кількості загального білка, гіпокаліємії. При загальноклінічному дослідженні сечового осаду визначається альбумінурія, лейкоцитурія, еритроцитурія. Копрограма свідчить про наявність неперетравленої клітковини, м’язових волокон, стеатореї.
• Виявлення інфекційних агентів. Виділення норовірусу з випорожнень пацієнтів відбувається за допомогою ПЛР, також використовуються лабораторні твердофазні тест-системи для імуноферментного аналізу калу, імунохроматографічні експрес-тести. У крові за допомогою методик ІФА, РНГА виявляються антитіла до вірусу, що має більше ретроспективне значення. Обов’язково проводиться бактеріологічне дослідження калу, промивних вод, блювотних мас.
• Візуалізаційні методи. Рентгенографія органів грудної клітки, рентгенографічне дослідження черевної порожнини виконуються за показаннями для виключення пневмонії, прорив виразкових дефектів травного тракту. УЗД дозволяє диференціювати симптоми інфекції з наявністю випоту, гною та крові в порожнинах тіла, жовчнокам’яною хворобою, позаматковою вагітністю. ЕКГ показана всім пацієнтам віком від 40 років, за наявності відповідного анамнезу, скарг.

Диференціальну діагностику проводять з ротавірусним, коронавірусним, астровірусним, аденовірусним гастроентеритом, кампілобактеріозом, лямбліозом, холерою, сальмонельозом, дизентерією, гепатитами А, Е, ешеріхіозом, харчовими токсикоінфекціями, діареєю. Схожа клінічна картина може спостерігатися при отруєннях, прийомі незвичних страв, діабетичній комі, синдромі мальабсорбції, гастритичному варіанті інфаркту міокарда. Необхідно виключення гострого апендициту, панкреатиту, мезаденіту, холециститу, мезентеріального тромбозу, прободної виразки шлунка, дванадцятипалої кишки, сальпінгооофориту, ендометриту, позаматкової вагітності, що перервалася, перитоніту.

Обов’язковій госпіталізації підлягають люди похилого віку, вагітні, діти молодшого віку, пацієнти з тяжким ступенем дегідратації та ускладненим перебігом хвороби. Необхідна ізоляція в умовах стаціонару для мешканців гуртожитків, казарм, комунальних квартир. Важливим є проведення щоденного прибирання з дезінфікуючими речовинами в приміщенні, де знаходиться хворий на новірірусну інфекцію, виділення індивідуальних засобів гігієни та посуду. Харчування відіграє істотну роль у перебігу та результаті захворювання, рекомендується щадна дієта з винятком грубої клітковини, маринадів, молочних продуктів, солодощів, алкоголю, приправ. Важливим є дотримання водного режиму з відмовою від кави, фруктових та овочевих соків, газованих напоїв. Постільний режим дотримується досягнення стійкої температурної норми протягом 2-3 днів.

Специфічна етіотропна терапія відсутня, відгуки фахівців щодо спроб введення людського імуноглобуліну при тяжкому перебігу інфекції суперечливі. Основним напрямом у лікуванні хвороби є регідратаційна терапія, що проводиться як оральними розчинами (регідрон, цітроглюкосолан, ораліт), так і шляхом внутрішньовенних інфузій (ацесоль, дисоль, хлосоль, трисоль). Застосовуються ферментні (панкреатин, ліпаза), спазмолітичні (дротаверин) препарати, сорбенти (смектит, активоване вугілля), при неприборканому блюванні – домперидон, метоклопрамід. Місцево використовуються судинозвужувальні краплі в ніс (оксиметазолін, ксилометазолін), антисептичні розчини для полоскання зіва (хлоргексидин).

Прогноз неускладненого захворювання є сприятливим, летальність становить близько 0,001%. Більшість смертельних випадків припадають на крайні вікові групи – дошкільнят та людей похилого віку. До 60% випадків хвороби протікають як легені із повним одужанням протягом 1-3 днів. Тяжкий перебіг у 1-5% пацієнтів обумовлений важким преморбідним станом, вираженою імуносупресією, пізнім зверненням, приєднанням вторинної інфекції.

Вакцина не розроблена, проте клінічні випробування імуногенів на тваринах показали, що препарат буде інтраназальним або комбінованим – проти ротавіруса, гепатиту Е та інших інфекцій. Повідомлялося про деяку ефективність профілактичного прийому бичачого лактоферину у дітей. Необхідно утриматися від вживання їжі, приготованої з порушеннями санітарних норм, що довго зберігається поза холодильником, уникати ковтання води при пірнанні в озерах, річках, пиття з неперевірених джерел.