Нозофобія

Нозофобія – це тривожно-фобічне розлад, що характеризується ірраціональним страхом певної хвороби (однієї чи кількох). Проявляється частою тривогою, пригніченістю, порушеннями сну, переживаннями щодо можливого болю, страждань, смерті. Пацієнти шукають симптоми захворювання, проходять обстеження. Діагностика нозофобії виконується клінічними методами. Лікування ґрунтується на когнітивно-поведінковій психотерапії, може бути доповнено лікарською корекцією антидепресантами, анксіолітиками.

Термін «нозофобія» у перекладі з давньогрецької означає «страх хвороби». Поширеність цього розладу серед інших специфічних фобій – 1,8%. Захворюваність у чоловіків та жінок однакова. Частота народження нозофобії до конкретної патології не пов’язана з її поширеністю та смертельними ризиками. Наприклад, поширеність спідофобії більша, ніж гепатитофобії, хоча ймовірність зараження та смерті вища у другому випадку. Також не можна порівняти з реальними ризиками страхи екзотичних захворювань, таких як лихоманка Ебола або пташиний грип.

Побоювання захворювання не може мати одну конкретну причину. Цей розлад завжди має низку передумов і подій, що провокують, тому етіологію варто розглядати як багатофакторне явище. Іноді симптоми маніфестують у певний період, а через 1-3 роки зменшуються або повністю зникають, проявляючись повторно при події, що травмує. Усі причини можна розділити на кілька груп:

1. Преморбідні риси. Нозофобія розвивається переважно в осіб із тривожно-недовірливими властивостями особистості, психостенічною акцентуацією характеру. Схильність турбуватися, переживати через здоров’я, вірити в найгірше, важко переживати стрес – усе це сприяє формуванню нав’язливих страхів.
2. Перенесені психогенії. Спровокувати фобію здатні тяжкі соматичні хвороби та смерті родичів (знайомих), транспортні аварії, нещасні випадки, свідком чи учасником яких стала людина. Також причиною може стати затяжне або ускладнене захворювання, поодинокі непритомності.
3. Доступ до інформації. У вік інтернету і телебачення медичні знання почали активно поширюватися. Неконструктивне, необ’єктивне сприйняття інформації щодо здоров’я та хвороб провокує розвиток нозофобій різного змісту. Повідомлення від ЗМІ, відеолекції, статті на медичних та новинних сайтах – основні джерела тривоги.

Нозофобія відноситься до специфічних фобій. Механізми її розвитку ґрунтуються на формуванні умовної рефлекторної реакції та спотворенні обробки інформації. Страх є необхідною реакцією виживання. Він є реакцією організму, у тому числі психіки, на потенційно небезпечні об’єкти та ситуації. Страх хвороб формує поведінку, яка дозволяє залишатися здоровою. Завдяки йому людина уникає прямого контакту з інфекційними хворими, не допускає переохолодження організму, займається фізкультурою та вибирає корисні продукти.

Фобія – патологічна, нераціональна емоція. Вона заснована на неправильній обробці та оцінці інформації про захворювання (ризиках зараження, тяжкості лікування та наслідків). Імовірно, фізіологічна основа фобій – тривале збудження в центрах обробки інформації та емоцій (префронтальна кора, лімбічна система). Ці ж механізми підтримують підвищену тривожність, недовірливість особистості. З позицій поведінкової теорії нозофобія – обумовлена ​​умовно-рефлекторна реакція з невгасною відповіддю стимул.

Нозофобії різняться за змістом. У більшості пацієнтів є ірраціональний страх одного конкретного захворювання. Рідше трапляються випадки, коли людина боїться всіх хвороб одразу. Такий стан називається патофобією – острахом патологій. Специфічні нозофобії класифікуються фабулою:

1. Кардіофобія. Найпоширеніший варіант розладу. Являє патологічний страх захворювань серця. Виявляється тривогою, надмірною увагою до серцебиття, відчуттям у грудях. Може призвести до кардіоневрозу.
2. Інсультофобія. Характеризується тривожними переживаннями через ризик інсульту та її наслідків (інвалідизації, смерті). Найчастіше діагностується в осіб, які перенесли поодинокий інсульт.
3. Канцерофобія. Боязнь захворіти на рак. У зв’язку з множинною симптоматикою онкологічних патологій пацієнти турбуються з приводу будь-яких нездужань, проходять безліч обстежень з метою виявлення пухлини.
4. Спідофобія. Обсесивний страх СНІДу, зараження ВІЛ. Крім тривожного стану та частих обстежень, пацієнти відчувають почуття провини за поведінку, що призвела до зараження (уявного): вживання наркотиків через загальний шприц, незахищені статеві контакти з малознайомими людьми тощо.
5. Фебріофобія. Побоювання заразитися вірусом грипу. Даний вид фобії пов’язаний з епідеміями нових штамів в окремих регіонах та країнах, із нагнітанням ситуації ЗМІ. Приклади: спалахи пташиного свинячого грипу, репортажі з лікарень, публікація статистики смертності.
6. Дементофобія. Нав’язлива боязнь божевілля, помутніння розуму. Паніку викликають уявлення про можливу втрату контролю за поведінкою, думками, сприйняттям. Пацієнти бояться стати недієздатними, втратити свою особистість, соціальні зв’язки.
7. Діабетофобія. Боязнь захворіти на цукровий діабет. Виявляється пошуком ознак хвороби, вивченням симптомів, страхом ускладнень. Властива людям, чиї близькі родичі мають діагноз цукрового діабету, оскільки захворювання пов’язане з генетичною схильністю.
8. Гепатитофобія. Страх інфікування вірусом гепатиту. Часто базується на почутті гидливості, ворожості до виду крові. Викликає обмежувальну поведінку, відмову від відвідування громадських місць, процедур переливання крові та будь-яких інвазивних медичних втручань.

Розлад проявляється в емоційній, розумовій та поведінковій сфері. Ключовий симптом – нав’язливий, неконтрольований страх хвороби. Людина тривожиться, перебуває у пригніченому стані, відчуває постійну напругу та стрес через свої думки. Емоції несталі, настрій швидко змінюється. У дівчат та жінок можливі періоди підвищеної плаксивості. Порушується сон, що проявляється безсонням, частими пробудженнями ночами, сонливістю вдень.

До нозофобії зберігається критичне ставлення: людина розуміє, що страх надмірний, заважає нормального життя, не відповідає реальним ризикам. Усвідомлюється нав’язливий характер думок про можливу хворобу, але, незважаючи на це, змінити мислення пацієнт не може. Він часто обмірковує всі можливі симптоми лякаючого захворювання, його ускладнення, наслідки. У снах і думках часто представлені страждання людини, яка вже захворіла: біль, обмеження життєдіяльності, смерть.

Поведінка при нозофобії націлена на уникнення ситуацій, здатних спровокувати хворобу. Найбільш помітні обмеження, до яких вдаються пацієнти з острахом інфекцій. Вони уникають контактів із потенційними джерелами зараження, іноді повністю відмовляючись від спілкування з іншими людьми, а також від інвазивних процедур, відвідування громадських басейнів, саун. Інша характерна риса поведінки – численні обстеження. Результати діагностики, що виключають захворювання, тимчасово знижують тривожність.

Тривала нозофобія призводить до соматизації переживань щодо хвороби: пацієнти починають відчувати фізичні симптоми патології, проте об’єктивні дослідження виявляють порушення лише на функціональному рівні. Прикладом ускладнення кардіофобії є кардіоневроз. Хворий справді відчуває біль у грудях, відчуває прискорене серцебиття.

Також розвивається іпохондрія – сильне занепокоєння через здоров’я та надмірну увагу до відчуттів у тілі. Невротичні переживання здатні стати дезадаптуючими: призвести до замкнутості, втрати інтересу до оточуючих, відмови від навчання, захоплень, роботи.

Пацієнти з нозофобією тривалий час обстежуються у вузьких фахівців у спробах підтвердити або спростувати свої побоювання щодо конкретного захворювання. Звернення до психіатра, психотерапевта чи психолога відбувається через кілька місяців чи років після появи перших симптомів фобії. Діагностика проводиться клінічними методами. У результаті опитування виявляються такі обов’язкові для специфічних фобій ознаки:

1. Страх. Протягом 6 місяців і більше є страх одного і кількох захворювань. Поведінка характеризується уникненням ситуацій, людей, предметів, здатних спричинити хворобу (об’єкт фобії).
2. Тривога. Є симптоми тривоги, страху смерті, інвалідизації, фізичних страждань. Дані прояви регулярні, виникають періодично.
3. Критичне ставлення. Пацієнт відчуває значне емоційне занепокоєння з приводу симптомів, з приводу нав’язливої ​​уникне поведінки. Усвідомлює надмірність та необґрунтованість фобічних переживань.
4. Специфіка. Симптоми з’являються тільки в ситуаціях, що викликають страх, або при думках про них. Відсутня генералізована тривога.

Диференційна діагностика

Слід диференціювати ноозофобію та іпохондрію. У першому випадку домінує страх певного захворювання (або декількох), при цьому найчастіше відсутні будь-які характерні симптоми. При іпохондрії переважають загальні побоювання за здоров’я, немає ідеї про конкретну хворобу, але увага фокусується на будь-яких, навіть незначних нездужань, які можуть не вписуватися в картину будь-якої патології.

Терапія проводиться відповідно до рекомендацій для всіх тривожно-фобічних розладів. Ключова увага приділяється індивідуальній психотерапії, а також методам розслаблення, відновлення емоційної рівноваги. У важких випадках призначається медикаментозне лікування (психофармакологічні препарати), але з поліпшенням стану пацієнта воно скасовується. Таким чином, комплексне лікування нозофобій включає наступні методи:

1. Психотерапія. Психогенний характер розладу визначає провідну роль психотерапевтичних втручань під час лікування. Стандартом швидкої та ефективної допомоги є когнітивно-поведінкові методи. Вони дозволяють змінити деструктивні думки, що підтримують страх, а також скоригувати поведінку. Також може застосовуватись раціональна психотерапія та інші підходи.
2. Релаксаційні процедури. Щоб покращити емоційний стан пацієнтів, використовуються різноманітні розслаблюючі заходи. Можуть бути призначені сеанси електросну, масажу, лікувальних ванн. Хороший ефект дає релаксаційний аутотренінг, медитація, дихальні практики, регулярні прогулянки на свіжому повітрі.
3. Психофармакотерапія. Пацієнтам призначаються анксіолітики, антидепресанти, заспокійливі та снодійні засоби, у поодиноких випадках – нейролептики. Застосування медикаментозних засобів швидко усуває тривогу, потребує менших зусиль пацієнта, але не дає довгострокового ефекту: без психотерапії симптоми розладу відновлюються через деякий час після відміни ліків.

Нозофобія потребує тривалого лікування та високої мотивації до одужання. Прогноз сприятливий при регулярній психотерапії протягом 1-3 років, за відсутності у пацієнта інших психічних розладів. Основною причиною рецидивів є припинення лікувальних заходів при тимчасовому поліпшенні самопочуття. До профілактичних заходів відноситься підвищення загальної стресостійкості, довіра думки лікарів, обмеження загальнодоступної, провокаційної інформації в галузі медицини (від ЗМІ, знахарів, цілителів).