Обсесивно-компульсивний розлад у дітей

Обсесивно-компульсивний розлад у дітей – психічний розлад невротичного рівня, що характеризується мимовільними думками і діями, що повторюються. Проявами неврозу є ритуали – часте миття рук, зав’язування шнурків, розчісування волосся; окремі дії – постукування, розгойдування ногою; тики – посмикування м’язів обличчя, шиї, рук. Є «застрявання» на думці чи ідеї, що викликає тривогу. Діагностика виконується клінічними та психологічними методами. Лікування включає когнітивно-поведінкову психотерапію, застосування медикаментів.

Обсесивно-компульсивний розлад також називають неврозом нав’язливих станів. Назва хвороби походить з латинської мови, означає “охоплення”, “одержимість ідеєю”, “примус”. Підлітковий вік – піковий період появи перших ознак неврозу, захворюваність коливається від 05 до 2%. З 3 до 12 років поширеність хвороби становить 1%, у ранньому віці воно трапляється рідко. Дані статистики спотворюються тенденцією пацієнтів приховувати нав’язливість. Найчастіше симптоми визначаються батьками та лікарями через кілька років після дебюту хвороби. До статевого дозрівання захворюваність серед дітей обох статей однакова, надалі відзначається переважання пацієнтів чоловічої статі.

Точні причини неврозу невідомі. Виділено групи етіологічних факторів розвитку хвороби. Біологічні причини пояснюють виникнення симптоматики особливостями функціонування організму:

• Особливості центральної нервової системи. Невроз розвивається при інертності вегетативної нервової системи, захворюваннях, що вражають головний мозок.
• Зміни метаболізму нейромедіаторів. Розлади обміну серотоніну, дофаміну, норадреналіну, ГАМК супроводжуються порушенням передачі синаптичних імпульсів. Знижується активність комунікації між відділами центральної нервової системи.
• Генетичні мутації Розвиток неврозу відбувається за змін гена-переносника серотоніну.
• Інфекційний фактор. Поява або посилення симптомів неврозу провокується ураженням структур головного мозку антитілами, що взаємодіють із збудниками стрептококової інфекції.

Психологічні чинники розглядаються як наслідок порушених міжособистісних відносин, внутрішніх конфліктів, особливостей емоційних реакцій. Існують різні психологічні теорії виникнення захворювання:

1. Психоаналітична теорія. Розвиток ДКР – результат конфлікту сексуально-агресивних потягів та батьківської заборонної інстанції Над-Я.
2. Теорія І. П. Павлова. Невроз властивий людям розумового типу вищої нервової діяльності. Інертність процесів гальмування-збудження сприяє виникненню нав’язливостей.
3. Зв’язок із конституційно-типологічними характеристиками. Загострені ананкастние (застрягаючі) риси характеру провокують розвиток невротичного розладу.
4. Обумовленість психотравмуючими подіями. Причиною неврозу може стати втрата батька, неблагополучна сімейна ситуація (скандали, насильство).

Серед соціальних причин дослідники вказують негативний вплив мікро-, макросоціум. Невроз провокується суворим стилем виховання, підвищеними вимогами, примусовою прихильністю релігії, суворим режимом навчально-виховного закладу.

Основою ДКР є схильність до розвитку тривоги. Предикати захворювання – підвищена тривожність, агресивність дітей, тривожно-недовірлива, ананкастна акцентуація характеру підлітків. Пусковим механізмом є сімейна дисфункція, суворі правила, завищені, нездійсненні вимоги до дитини. Вихованням культивується моральна відповідальність, головними цінностями визнаються дотримання обов’язку, ігнорування тілесних та емоційних потреб. Внаслідок пригніченого конфлікту між потребами та внутрішніми установками виникають нав’язливі думки, наростає тривога. Емоційна напруженість знижується виконанням нав’язливих дій, що приносять короткочасне полегшення.

У дошкільному віці обсесивно-компульсивний розлад немає чіткої класифікації, визначається переважання фобій, рухів чи дій. Невроз нав’язливостей школярів має такі форми:

• Фобічний невроз. Центральне місце займають фобії – оформлені страхи. Характерний віку 5-7 років.
• Компульсивний невроз. Виявляється нав’язливими діями. Пік захворюваності – 6-8 років.
• Обсесивний невроз. Переважають нав’язливі думки, що повторюються – концепції, ідеї. Ця форма й у підлітків.

Існує класифікація ДКР в дітей віком за особливостями течії. Виділяють одноразову появу симптоматики, яка у подальшому зберігається тижні, місяці чи роки; рецидивну форму з періодами повного одужання; безперервний перебіг із періодичним посиленням симптомів.

Основу неврозу складають обсесії, компульсії. Обсесії – нав’язливі думки, що повторюються, спонукання, уявні образи. Відчуваються як неприємні, що доставляють занепокоєння, тривогу. Дитина неспроможна змінити їх, намагається ігнорувати, придушити, замістити концентрацією уваги діях. Поширеними є обсесії про забруднення, лиха, нещасні випадки, симетрію, релігійні ідеї. Думки, що турбують, сприяють наростанню тривоги, для її усунення пацієнт виконує певні дії – компульсії. Вони можуть бути зовнішніми (перерахування предметів, зачинення-відчинення дверей), внутрішніми (рахунок, повторення молитви). Іноді компульсії виникають через спонтанне невизначене почуття тривоги, дискомфорту (без обсесії).

Серед найбільш поширених варіантів обсесій-компульсій виділяють зайву тривогу щодо розташування речей. Вона компенсується розкладанням навчального приладдя, книг, одягу за певною системою. Дитина прихильна до принципу симетрії, збільшення розміру, наростання інтенсивності кольору. Часто тривога пов’язана із можливими нещасними випадками. Для її зменшення хворі на обсесивно-компульсивний розлад кілька разів поспіль виконують ритуали, покликані забезпечити безпеку (перевірка вимкненої плити, праски, закритого вікна), дії, що «працюють» як прикмети («тричі подивлюся в дзеркало – все буде добре»). Боязнь отримати погану оцінку змушує дитину багато разів перевіряти ще раз виконане завдання. Занепокоєння про зараження, забруднення проявляється частим миттям рук, полосканням рота, використанням серветок, що дезінфікують.

Тривожні думки не озвучуються пацієнтом, лякають, визнаються неправильними. Мовчання зберігається, є страх бути засудженим, визнаним хворим. Комплексні стійкі ідеї трансформуються у фобії. Діти, що повторюються, теж намагаються приховати від дорослих, причиною звернення до лікаря нерідко стає вторинна симптоматика ОКР – тривожність, пригніченість, замкнутість, зниження шкільної успішності.

За відсутності терапії обсесивно-компульсивний розлад ускладнюється тривожно-депресивними проявами. Дитина похмура, пригнічена, не цікавиться навчанням, спілкуванням з однолітками, багато часу проводить вдома сама. Наростання фобій, посилення компульсії призводить до ізоляції, соціальної дезадаптації. У важких випадках пацієнт не може вийти на вулицю (страх забруднень, спілкування, відкритого простору), займатися щоденними справами, з’являються думки про самогубство, заподіяння собі шкоди. Такі стани потребують тривалої реабілітації, активної роботи психотерапевта, регулярного застосування лікарських засобів.

ДКР у дітей діагностується лікарем-психіатром. Основний метод дослідження – клінічна розмова з батьком та дитиною. Лікар уточнює початок прояву нав’язливостей, характеру, частоти. Використовує опитування та спостереження для оцінки емоційного стану. За потребою клінічним психологом проводиться тестування, метою якого є виявлення напруженості, тривоги, депресії, ананкастних, тривожно-недовірливих рис особистості. Фахівець використовує проективні методики – рисункові випробування, методи інтерпретації образного матеріалу. Особова сфера підлітків досліджується за допомогою патохарактерологічного діагностичного опитувальника (ПДО).

Потрібно проведення диференціальної діагностики обсесивно-компульсивного розладу зі схожими проявами захворюваннями, станами. До них відносяться:

• Звичайні дитячі ритуали. За нав’язливості приймають ритуали відходження до сну, виконання правил гри чи домовленості між дітьми, колекціонування, наслідування кумирів. Нормальні ритуали змінюються у міру дорослішання, сприяють розвитку, адаптації, соціалізації.
• Первинна депресія. ДКР та депресія можуть розвиватися паралельно. Первинним є захворювання, симптоми якого виникли раніше. При одночасному дебюті первинним вважається депресивний розлад.
• Емоційні розлади. Обсесивно-компульсивний розлад часто протікає з фобіями, панічними атаками. За вираженістю симптомів діагностується основне та супутні захворювання.
• Розлади аутистичного спектра (РАС) виявляються ритуалами, що повторюються діями. Також виявляються порушення соціальної взаємодії, спілкування, інтелекту.
• Шизофренія. Серед симптомів патології виділяються ритуали, що повторюються, дії, домінуючі ідеї. Вони є нав’язаними (а не нав’язливими). Виражаються маренням, голосовими галюцинаціями, що наказують виконувати щось.
• Нервова анорексія. Існують думки, ідеї про харчування, дії спрямовані на уникнення їжі, бруду. При ДКР зберігається реалістичний образ тіла. Можлива одночасна постановка двох діагнозів.
• Синдром Турети. Захворювання проявляється тиками, але основа їхнього походження інша, ніж при розвитку ДКР.

Лікування обсесивно-компульсивного розладу включає прийом медикаментів, психотерапію. Зазвичай, спочатку здійснюється корекція лікарськими препаратами, після зняття гострих симптомів призначаються сеанси психотерапії. Кожен із лікувальних підходів є комплексним:

• Медикаментозна терапія. У лікуванні обсесивно-компульсивного розладу використовуються антидепресанти, що інгібують зворотне захоплення серотоніну (СІЗЗС). Вибір препарату, визначення дози виконується індивідуально з урахуванням віку, загального соматичного стану, вираженості проявів неврозу. Іноді фармакотерапія доповнюється антипсихотичними засобами.
• Когнітивно-біхевіоральна психотерапія. Основним інструментом психотерапевта є когнітивно-поведінкова терапія. За допомогою фахівця дитина працює над усвідомленням помилкових, нелогічних думок, навчається визначати їх, замінювати на конструктивні. Друга частина роботи передбачає формування поведінкових патернів, поступову заміну ними компульсії.
• Індивідуальні методи психотерапії. З урахуванням конкретного клінічного випадку добираються додаткові методики. Травматична ситуація опрацьовується техніками гештальт-терапії, емоційні порушення – проективними методиками, ситуації втрати близької людини – логотерапією, психосоматичні симптоми – тілесно-орієнтованою терапією.
• Сімейна психотерапія. Зустрічі членів сім’ї та психотерапевта проводяться з метою корекції відносин, освоєння способів взаємодії, що зменшують напруженість, тривожність пацієнта. Наголошується на необхідності доброзичливого ставлення, зниження вимог, зміщення фокусу з понять моралі на емоційні контакти.

p align=”justify”> Важливою умовою успішного лікування обсесивно-компульсивного розладу є співпраця, системність прийому ліків, виконання завдань психотерапевта. Поширеною технікою є ведення щоденника, самозвіту. Вона дозволяє дітям помітити виникнення нав’язливостей, визначити їхню причину, є інструментом контролю ефективності психотерапевтичної роботи.

Обсесивно-компульсивний розлад характеризується стійкістю. Без допомоги спеціалістів у дітей формується соціальна дезадаптація. Медикаментозна та психотерапевтична допомога стримують прогрес захворювання, у деяких випадках призводять до повного одужання. Поліпшення самопочуття не є приводом для самостійної відмови від лікування, оскільки є високий ризик рецидиву. У профілактиці ДКР основну роль відіграє гармонійність сімейних стосунків. Батькам необхідно створити умови, що запобігають розвитку тривоги: уникати сварок, скандалів, використовувати як інструмент виховання співпрацю та домовленості, підтримувати дитину, відмовитися від критики, завищених вимог.