Одонтогенна інфекція

Одонтогенна інфекція – це будь-який вторинний інфекційний процес, джерелом якого є запалення навколозубних тканин. Включає такі нозології як одонтогенний періостит, остеомієліт, синусит, флегмони голови та шиї, лімфаденіт та ін. Патологія діагностується виходячи з стоматологічного огляду, рентгенологічних даних, УЗД, КТ, мікробіологічних посівів. Лікування – санація порожнини рота, антибіотикотерапія, дезінтоксикація, розтин та дренування гнійних вогнищ.

Одонтогенні інфекції (ОІ) – це гострі чи хронічні гнійно-запальні захворювання, причиною яких стають патологічні процеси у тканинах зуба (періодонті). Зі стоматогенного вогнища мікроорганізми можуть поширюватися не тільки на прилеглі структури (окістя, щелепну кістку, придаткові пазухи), але і на органи і тканини, віддалені від джерела інфекції (шию, середостіння, оболонки головного мозку). Частота гострих одонтогенних процесів серед інфекційних уражень ЧЛО сягає 69,5%. Одонтогенні інфекції є предметом вивчення клінічної стоматології, ЧЛХ, отоларингології.

Мікробна флора, що викликає одонтогенну інфекцію, частіше представлена ​​коками (β-гемолітичним стрептококом, пептострептококом, золотистим стафілококом, превотелами, фузобактеріями). Також з осередків інфекції можуть висіватися бактероїди, актиноміцети, спірохети, протей, клостридії, кандиди. Мікробний пейзаж при одонтогенних інфекціях зазвичай має змішаний характер.

Джерелами ОІ виступають різні локальні патологічні процеси в ротовій порожнині. Найчастіше ними стають дефекти твердих зубних тканин та періодонту:

Іноді спровокувати маніфестацію одонтогенної інфекції можуть стоматологічні маніпуляції: ендодонтичне лікування, травматичне видалення зуба, синусліфтинг, дентальна імплантація. При неправильному проведенні ці процедури сприяють перфорації верхньощелепної пазухи, попаданню в синуси сторонніх предметів (уламків зубів, пломбувальних матеріалів), утворенню ороантральних свищів, що не гояться, підтримують інфекційний процес.

Фактори ризику

Пусковими факторами, що призводять до розвитку патологічних одонтогенних процесів, можуть бути переохолодження, перевтома, стреси, крововтрата, інсоляція. ОІ найчастіше розвиваються у пацієнтів з обтяженим соматичним фоном. Найбільше значення мають такі супутні патології:

• цукровий діабет;
• ХНЗЛ;
• інфекції (грип, туберкульоз, гепатит, ВІЛ);
• онкологічне захворювання;
• хімічні залежності (алкогольна, наркотична, токсична)

На розвиток одонтогенної інфекції впливають вірулентність та кількість мікроорганізмів у первинному осередку, а також стан макроорганізму. Поширення інфекційних патогенів із первинного стоматогенного вогнища у більшості випадків відбувається контактним шляхом. За певних умов (високий ступінь патогенності, зниження місцевої та загальної резистентності) збудники проникають у лімфатичне та кровоносне русло, мігрують по організму.

В області інфекційного вогнища в ротовій порожнині створюються умови для безперешкодного розмноження мікроорганізмів (венозний застій, набряк, ішемія тканин). Через верхівку кореня зуба патогени можуть виходити за межі вогнища через міжм’язовий, поднадкостничное, кліткове простір. Так виникають одонтогенні періостити, остити, гайморити, остеомієліти.

Крім цього, мікробні токсини викликають посилення судинної проникності, що в умовах гарної васкуляризації навколощелепних тканин полегшує проникнення бактеріальних агентів у судинне русло. Таким шляхом формуються навколощелепні абсцеси та флегмони. Осідання мікроорганізмів у лімфатичних вузлах у разі порушення бар’єрної функції останніх супроводжується розвитком регіонарного лімфаденіту.

Одонтогенний періостит

Залежно від клінічного перебігу періостит може бути гострим (серозним, гнійним) чи хронічним (простим, гиперпластическим). В області ураженого зуба – ймовірного джерела інфекції – відчувається біль, що іррадіює у вухо, скроню. Нерідко візуально помітна припухлість щоки, асиметрія обличчя за рахунок одностороннього набряку м’яких тканин. Утруднене відкривання рота.

При одонтогенному періоститі страждає загальне самопочуття: турбує слабкість, фебрильна температура, головний біль, порушення сну та їди. Регіонарні лімфовузли збільшені та болючі.

Одонтогенний остеомієліт

Найчастіше діагностується у чоловіків вікової групи 20-40 років, у 68% випадків вражає нижню щелепу. На тлі різко вираженого інтоксикаційного синдрому непокоїть інтенсивний локальний біль у зубі або розлитий біль у всій щелепі, який поширюється на відповідну половину голови. Конфігурація особи змінена з допомогою припухлості за запалення.

Відзначаються труднощі при відкритті рота, біль при пережовуванні та ковтанні їжі, порушення мовної функції, парестезії верхньої чи нижньої губи. Може відчуватися гнильний запах із рота. Температурна крива при одонтогенному остеомієліті коливається від 375 до 39-40°С.

Одонтогенний синусит

Перед одонтогенного гаймориту припадає від 10 до 30% випадків всіх інфекцій верхньощелепних пазух. Гострий синусит маніфестує з головного болю, температурної реакції, відчуття тиску у проекції відповідної пазухи. Наростає набряклість порожнини носа, утруднюється дихання, знижується нюх. Через деякий час з пазухи починає відокремлюватись слизово-гнійний або гнійний секрет. М’які тканини підочноямкової області та щоки виглядають припухлими.

Одонтогенні абсцеси та флегмони

Близько 57% гнійних інфекцій м’яких тканин голови та шиї мають стоматогенну етіологію. Одонтогенні абсцеси зазвичай локалізуються в підочноямковій, щічній, підщелепній, привушній ділянці. Супроводжуються появою припухлості в ділянці обличчя або шиї, гіперемією шкіри над гнійником. При поверхневому абсцесі відчувається симптом флюктуації. Відзначається локальний біль та пульсація у проекції гнійника. Ознаки інтоксикації виражені рівномірно.

По локалізації виділяють одонтогенні флегмони дна ротової порожнини, підщелепного, підпідборіддя, навкологлоточного простору, області шиї. Виникає припухлість м’яких тканин без чітких меж із наявністю щільного болючого інфільтрату. Біль мимовільний, розлитий, присутній постійно. Залежно від локалізації флегмони порушується жування, ковтання, дихання, мова. Характерно виражене погіршення загального самопочуття, фебрильна лихоманка, озноб.

Одонтогенний лімфаденіт

Зазвичай розвивається в ділянці підщелепних або шийних лімфовузлів. Характеризується їхньою локальною припухлістю, хворобливістю, щільною консистенцією. Виникає асиметрія обличчя. При абсцедуванні лімфовузлів підвищується температура тіла, з’являється озноб, нездужання. При пальпації гнійного осередку відчувається флюктуація.

Одонтогенні інфекції можуть стати джерелом важких септичних захворювань. При нагноєнні лімфовузлів розвивається аденофлегмона, а при хронізації запалення – підшкірна одонтогенна гранульома. Інфекції верхньої щелепи загрожують формуванням флегмони очної ямки, яка може призвести до панофтальміту та сліпоті. Інфекційні процеси в області нижньої щелепи є причиною гнійного медіастиніту.

Надзвичайно небезпечними за своїми наслідками є одонтогенні внутрішньочерепні ускладнення: абсцес мозку, менінгіт, тромбоз печеристого синуса. З кардіальних ускладнень найчастіше розвивається бактеріальний ендокардит. Будь-яке вогнище ОІ може бути джерелом одонтогенного сепсису.

Одонтогенні інфекції діагностуються на підставі виявлення їхнього зв’язку із захворюваннями зубів (запущений карієс, пульпіт, періодонтит) або стоматологічними маніпуляціями/операціями. Пацієнти потребують консультації стоматолога-терапевта, стоматолога-хірурга, щелепно-лицевого хірурга, лікаря-отоларинголога. Залежно від клінічної картини одонтогенної інфекції виконується:

• Стоматологічний огляд. У порожнині рота вдається виявити первинне вогнище, що спричинило прогресування гнійного запалення. Це може бути сильно зруйнований зуб, запалена лунка, запальний інфільтрат з флюктуацією або без, свищ на яснах з гнійним відокремлюваним і т.д. При цьому пальпація та перкусія області ураження болісна, ясна набрякла, гіперемована (іноді ціанотична), зуби рухливі.
• Рентген. Для оцінки місцевих змін зубних та кісткових тканин виконується ОПТГ, рентгенографія щелепи, придаткових синусів, м’яких тканин шийної області. При плануванні оперативного втручання рентгенівська діагностика доповнюється КТ та МРТ відповідних областей.
• ЛОР огляд. Поряд із рентгенівською візуалізацією виконується ендоскопічне обстеження: риноскопія, ендоскопія носа, синусоскопія. При необхідності вдаються до діагностичної пункції верхньощелепної пазухи.
• Сонографія. При розвитку гнійного лімфаденіту, флегмону, медіастиніту здійснюють УЗД лімфовузлів, приносових пазух, м’яких тканин, середостіння. Для виключення ураження серця виконують ЕхоКГ.
• лабораторні аналізи. За будь-яких одонтогенних інфекцій досліджується загальний аналіз крові, маркери запалення (прокальцитонін, СРБ, фібриноген та ін.). Виготовляється паркан та бакпосів матеріалу з інфекційного вогнища, посів крові на гемокультуру.

Диференційна діагностика

При підозрі на одонтогенне інфікування м’яких тканин необхідно виключити неодонтогенні патологічні процеси: бешихове запалення, фурункули та карбункули, сіаладеніт, аденофлегмони та лімфаденіти іншої етіології. Остеомієліти щелеп диференціюють посттравматичними, гематогенними формами захворювання. Також виключають синусити риногенного, травматичного, алергічного генезу.

Хірургічне лікування

Лікування будь-яких форм ОІ необхідно починати з усунення первинного патологічного вогнища. При цьому може виконуватися лікування пульпіту або періодонтиту, видалення зуба або імпланта, розтин абсцесу, резекція верхівки кореня. Надалі проводиться активне лікування вторинної патології. За потреби здійснюється госпіталізація пацієнта у відділення щелепно-лицьової хірургії.

1. Періостит та остеомієліт. Показано періостотомію, доповнену компактостеотомією для кращого відтоку гнійного вмісту. Після операції проводять промивання ран антисептичними розчинами. При хронічному остеомієліті може знадобитися секвестректомія.
2. Синусіт. Виконують інстиляції судинозвужувальних препаратів у носові ходи, лікувальні пункції або дренування приносових пазух з промиваннями, введенням антибіотиків. У разі потреби здійснюють гайморотомію, закриття ороантрального повідомлення.
3. Запалення м’яких тканин. Виробляють розтин абсцесу/флегмони внутрішньоротовим або зовнішнім доступом, некректомію. Рану дренують, налагоджують фракційний чи безперервний діаліз.

Консервативна терапія

Паралельно з хірургічними заходами призначають потужну антибіотикотерапію з урахуванням виділеної мікрофлори, за показаннями вводять антимікотичні препарати. Не втратили своєї актуальності при одонтогенних інфекціях сульфаніламіди, нітрофурани. Проводять дезінтоксикаційну, десенсибілізуючу терапію, вітамінотерапію. В рамках імунокорекції вводять нативну та гіперімунну плазму, гамма-глобулін, здійснюють аутогемотерапію.

З методів фізіотерапії використовують УВЧ, флюктуоризацію, НВЧ-терапію, УФО, гелій-неоновий лазер. Можливе проведення гіпербаричної оксигенації, плазмаферезу, гемосорбції.

Своєчасне комплексне лікування визначає сприятливий результат одонтогенної інфекції. Генералізація гнійно-запального процесу загрожує формуванням найважчих за своїми наслідками ускладнень. Істотний вплив на прогноз має протиінфекційна резистентність організму, загальний стан здоров’я. Профілактика одонтогенних інфекцій полягає у регулярному сануванні порожнини рота, ліквідації вогнищ стоматогенної інфекції, виконанні стоматологічних маніпуляцій у суворій відповідності до протоколу.