Одонтома

Одонтома – це доброякісна пухлина з елементів зубних тканин, що розвивається у кістках щелеп. Симптоми одонтоми залежать від місця локалізації пухлини, її розмірів та вираженості запальних явищ у навколишніх тканинах. Найчастіше одонтома розвивається безболісно і характеризується повільним зростанням. Така пухлина виявляється лікарем-стоматологом випадково при рентгенографії або видаленні зуба. У деяких випадках одонтома проростає в кісткову тканину, і тоді в ротовій порожнині утворюється виразка, що нерідко супроводжується формуванням гнійних нориць. Рентгенологічні та гістологічні методи дослідження дозволяють диференціювати пухлину. Лікування одонтом – хірургічне.

Одонтома – це одонтогенне утворення, яке є результатом аномалії розвитку тканин зубів. З грецької мови одонтома перекладається як «пухлина, що складається із зубів». Вже з цього визначення стає ясно, що ця органоспецифічна пухлина і розвивається тільки в щелепних кістках. Найчастіше одонтома вражає кістку в області премолярів та молярів, як на верхній, так і на нижній щелепі. Максимальне зростання пухлини спостерігається або у віці від 6 до 11 років, що пов’язано з періодом прорізування постійних зубів, або пізніше – на етапі прорізування третіх молярів. Найчастіше пухлина виявляється у молодому віці (до 20 років) з рівною ймовірністю в осіб обох статей. Її зростання припиняється із закінченням формування зубного зачатку, тому у дорослих пухлина виявляється випадково при рентгенологічному дослідженні або розвитку запального процесу в тканинах новоутворення. Одонтома становить близько 22% від усіх одонтогенних пухлин і є одним із найчастіших захворювань цієї групи. Рання діагностика та лікування одонтоми сприяє запобіганню розвитку ускладнень.

Існує дві теорії виникнення одонтом. Одні стоматологи вважають, що одонтома – це вада розвитку одного або декількох зачатків зубів, які складаються з епітеліальних або мезенхімальних тканин, що являє собою змішану одонтогенну пухлину. Інші вважають, що цей вид пухлин є виключно тканинною аномалією розвитку, тому що епітеліальні та мезенхімальні клітини можуть зустрічатися і у здорових тканинах. Велику роль розвитку одонтом відводять загальним чинникам – генетичної схильності, і навіть місцевим причин – наявності інфекції у тканинах порожнини рота, травмам.

Морфологічна основа пухлини, за даними різних авторів, відрізняється; в основному виділяють клітини Маляссе, тканину зубної пластинки, слизову оболонку порожнини рота і всі тканини зуба (нормальних та надкомплектних зубів). При гістологічному дослідженні пухлини часто можна побачити частини тканини зуба: пульпу, дентин, емаль, цемент, розташовані в хаотичному порядку. Іноді між тканинами зуба знаходяться прошарки сполучної тканини. Також одонтома може бути представлена ​​однорідною тканиною зуба. Таким чином, важливим фактором в етіології одонтом є висока одонтобластична активність, яка відповідає за розвиток зачатків зубів.

На початку гістологічної будови в стоматології розрізняють м’які одонтоми, тверді, прості, кістозні та складні. Поділ одонтом за клініко-морфологічними ознаками відіграє важливу роль у діагностиці пухлин щелепно-лицьової області. М’яка одонтома – це початкова стадія розвитку твердої. Гістологічно м’яка одонтома виконана епітеліальними розростаннями та ніжноволокнистою сполучною тканиною у вигляді тяжів. Такий вид новоутворення найбільше часто зустрічається у дітей раннього віку на етапі формування зачатків зубів.

Тверді одонтоми також спостерігаються найчастіше у ранньому віці. Ці новоутворення звапніння і найчастіше локалізуються в області гілки або кута нижньої щелепи або в області центральних зубів верхньої щелепи. До цієї пухлини можуть входити різні частини зуба: емаль, дентин, цемент, періодонт, пульпа. Ці тканини можуть перебувати на різній стадії розвитку та звапніння. Тверда одонтома вкрита щільною капсулою.

Проста тверда одонтома включає частини одного зачатка, складна одонтома представлена ​​поєднанням різних тканин зуба, а кістозна – це фолікулярна кіста, порожнини якої знаходяться частини зубного зачатка. Також існує класифікація за гістопатологічними ознаками ВООЗ (2005), при цьому новоутворення поділяються на складові та складні. Складні одонтоми можуть містити кілька частин зуба, а складові заповнені зубоподібними утвореннями.

Симптоми одонтоми різняться залежно від типу пухлини. Так, перебіг м’якої одонтоми клінічно нагадує амелобластому, проте одонтома спостерігається найчастіше у ранньому віці. Зростання пухлини повільне, але воно обмежене, і його припинення пов’язане із закінченням формування зубів. Безперервне зростання зустрічається лише у твердої складної одонтоми. В результаті збільшення розміру пухлини кістка здувається і збільшується, потім відбувається руйнування кортикальної пластинки, і новоутворення проникає в окістя, а потім м’які тканини. При сильному стоншенні кісткової тканини може визначатися такий симптом як пергаментний хрускіт. Вибухаюча тканина має темний колір і м’якоеластичну структуру, при пальпації може з’являтися кровоточивість. Згодом пухлина може виразкуватись.

Клініка твердої одонтоми залежить від локалізації пухлини. Новоутворення характеризується експансивним зростанням, проте залишається безболісним. Першою ознакою є поява пухлини з нерівною, горбистій поверхнею. Поступово одонтома ушкоджує кісткову тканину, окістя і слизову оболонку. Нерідко виникає декубітальна виразка з дном із тканин зуба. Такі пухлини можуть часто інфікуватися, що призводить до появи осередку хронічного запалення в м’яких тканинах, які оточують новоутворення. Розвиток інфекції в м’яких тканинах протікає із загостреннями, тому часто з’являються нориці з відділенням гною. Регіонарний лімфаденіт супроводжує запальні явища в ділянці одонтоми. Тверді одонтоми можуть зрушувати та пошкоджувати сформовані зуби та зачатки.

Для діагностики одонтоми насамперед використовуються дані клінічного огляду пацієнта. Для уточнення діагнозу обов’язково проводиться рентгенологічне дослідження (ортопантомограма, КТ щелепи), у якому виявляється обмежена гомогенна тінь. Також використовується гістологічне дослідження для виключення злоякісної пухлини. Диференціальну діагностику проводять з іншими пухлинами, характерними для даної області щелепно-лицевої системи (наприклад, амелобластомою), а також з хронічним остеомієлітом.

Лікування цих новоутворень лише хірургічне та проводиться у стаціонарі щелепно-лицьовими хірургами. Ретельно видаляється пухлина з капсулою, ложе вишкрібається. Порожнина, що утворилася, поступово заповнюється кістковою речовиною. Нерадикальне хірургічне лікування може бути причиною рецидивів одонтом. При одонтомах великих розмірів найчастіше роблять резекцію щелепи. У тому випадку, якщо відсутнє хронічне запалення, відбулося повне звапніння одонтоми, і відсутні ознаки функціональних порушень, то така пухлина не видаляється. Після видалення пухлини дуже важливе подальше раціональне протезування та спостереження за пацієнтом.

Раннє виявлення пухлин – одне з основних завдань сучасної стоматології та медицини загалом. За своєчасного надання допомоги прогноз сприятливий. Одонтоми – це доброякісні пухлини, але приблизно в 4% випадків можливе озлокачествление, найчастіше м’якої одонтоми. Основою профілактики є регулярне відвідування лікаря-стоматолога, санація осередків хронічної інфекції, диспансеризація.