Окулоцереброкутний синдром

Окулоцереброкутний синдром – Рідкісне вроджене захворювання, при якому в патологічний процес залучені очі, шкірні покриви і головний мозок. Поразки з боку органу зору представлені синдромом орбітальної кісти, епібульбарним дермоїдом, мікро або анофтальмом. Найбільш поширені симптоми захворювання – зорова дисфункція, підвищена сльозогінність, порушення бінокулярного зору та просторового сприйняття, затримка психомоторного розвитку. Для діагностики патології проводиться візіометрія, біомікроскопія, УЗД, КТ голови, ЕЕГ. За відсутності протипоказань із боку ЦНС показана хірургічна корекція дефектів.

Окулоцереброкутний синдром (синдром Деллемана) вперше був описаний у 1981 році у двох рідних братів. Генетичний зв’язок між розвитком захворювання у близьких родичів простежується рідко. Патологія зустрічається із частотою 1:500 000 новонароджених. У 78% випадків вдається діагностувати орбітальні кісти, у 97% – ліподермоїди. Вроджені вади у хворих найчастіше виникають на лівій стороні (2:1). Згідно зі статистичними даними, близько 81% пацієнтів страждають на затримку інтелектуального розвитку. У 84% дітей спостерігається анетодермія, 69% – точкові дефекти шкіри. Співвідношення поширеності синдрому серед чоловіків та жінок – 2:1.

Найчастіше синдром Деллемана розвивається спорадично. Рідше простежується генетична схильність до патології. Зазначається аутосомно-домінантний тип успадкування. Етіологічні фактори захворювання представлені:

• Синдромом амніотичних перетяжок. Амніотичні тяжі призводять до множинних вроджених вад, оскільки на етапі ембріогенезу здавлюють окремі частини плода, перешкоджаючи його розвитку.
• Внутрішньоутробне інфікування плода. Здатністю проникати через гематоофтальмічний та гематоенцефалічний бар’єр наділені віруси краснухи, що оперізує герпесу. Потенціювати ураження органу зору, головного мозку, шкіри може зараження токсоплазмозом вертикальним шляхом.
• Тератогенні фактори. Вченими було встановлено взаємозв’язок між розвитком патології та тератогенним впливом під час вагітності, зумовленим прийомом медикаментів, вживанням алкогольних напоїв та наркотичних засобів.
• Фізичним впливом. У ролі пускового фактора, що потенціює виникнення окулоцереброкутанного синдрому, виступає іонізуюче та рентгенівське випромінювання.

У механізмі розвитку окулоцереброкутанного синдрому провідне значення приділяється соматичному мозаїцизму. Вчені вважають, що низька поширеність наслідуваних форм (1:9) обумовлена ​​маловираженою пенетрантністю та експресивністю гена. Відзначається висока ймовірність мутації “de novo”. Виникнення мікрофтальму та формування ембріональних кіст зумовлено неповним закриттям зародкової щілини на 5-6 тижні ембріогенезу. Кістозні утворення формуються з нейроретинальної тканини з їх подальшим виходом через дефекти кісткових стінок у порожнину очниці.

Розвиток анофтальму пов’язаний із впливом тератогенних факторів з 2 тижня внутрішньоутробного розвитку. У цьому порушується процес закладки очного міхура. Візуалізувати низькодиференційований зачаток ока вдається при впливі патогенів на момент очного келиха, що вже сформувався. Локальна гіпо-або аплазія шкірних покривів спричинена порушенням проліферації колагенових та еластичних волокон, а також стратифікацією епідермального шару. Агенезія мозолистого тіла є наслідком патології формування комісуральних волокон. Гідроцефалія, дисплазія кори та гіпоплазія мозочка розвиваються при порушенні формування переднього мозкового міхура.

Поразка очей часто одностороння, у поодиноких випадках спостерігається двосторонній варіант окулоцереброкутанного синдрому. Для захворювання характерна незворотна втрата зорових функцій, рідше – виражене зниження гостроти зору. Якщо торкнеться лише одне око, порушується здатність до стереоскопічного зору. Кордони зорових полів значно звужені. Просторове сприйняття різко порушено. Діти пред’являють скарги на швидку стомлюваність при виконанні зорової роботи (читанні, перегляд телевізора), що проявляється підвищеною сльозогінністю, появою «завіси» або «туману» перед очима.

Збільшення орбітальної кісти в діаметрі призводить до появи відчуття стороннього тіла, дискомфорту в ділянці очної ямки, рідше – больового синдрому. Візуально визначається виражений екзофтальм. Компресія внутрішньоочних структур ще більше посилює прояви зорової дисфункції. Неврологічна симптоматика представлена ​​судомами, порушенням орієнтації у просторі, підвищеною тривожністю. Батьки зазначають, що після досягнення 6-місячного віку у дитини прогресує затримка нервово-психічного та моторного розвитку. З боку шкірних покривів ураження представлені ліпоматозом, осередковою алопецією, ізольованими ділянками гіпоплазії або аплазії шкіри.

Синдром Деллемана часто ускладнюється колобомою райдужної оболонки. Зростання кістозних утворень у порожнині очної ямки призводить до компресії навколишніх структур, що тягне за собою повну атрофію або субатрофію диска зорового нерва. Поразка увеального тракту стає причиною крововиливів у порожнину склоподібного тіла, рідше – передньої камери. Через порушення розвитку шкіри у більшості пацієнтів приєднуються запальні та інфекційні ускладнення у вигляді дерматиту, формування множинних ділянок виразки, осередкової гіперпігментації. Хворі схильні до ризику ранніх паралічів і парезів.

Постановка діагнозу здійснюються спільними зусиллями офтальмолога, невролога, дерматолога, генетика. Діагностика базується на виявленні тріади симптомів, що включають ураження очей, мозку та шкіри. При тяжких формах діагностувати окулоцереброкутанний синдром вдається відразу після народження дитини. Інструментальні методи дослідження включають:

• Візометрію. Залежно від ступеня ураження очей та головного мозку ступінь зорової дисфункції варіює від незначного зниження гостроти зору до сліпоти.
• Біомікроскопію ока. Пальпебральна та орбітальна кон’юнктива не змінені. Кон’юнктивальні склепіння диспропорційні, очна щілина на стороні поразки звужена. Повіки розташовані асиметрично.
• УЗД очі. Ультразвукове дослідження застосовується вивчення ступеня диференціації органу зору, стану заднього сегмента ока при помутнінні оптичних середовищ. При анофтальмі в порожнині орбіти око не визначається або вдається виявити його низькодиференційований зачаток.
• КТ голови. Дозволяє діагностувати ураження нервової системи, що включають такі вроджені вади, як аплазія мозолистого тіла, гіпоплазія мозочка, водянка головного мозку, дисплазія кори.
• Електроенцефалографію (ЕЕГ). Проводиться визначення функціональної активності коркових центрів. Дає можливість оцінити рівень порушення мозкових функцій при органічному ураженні ЦНС.
• Патогістологічне дослідження. Матеріалом для дослідження є біоптати оболонок очного яблука. У пацієнтів із мікрофтальмом виявляється ліпофіброматоз кон’юнктиви.

Диференціальна діагностика проводиться з енцефалокраніокутанним ліпоматозом, синдромом Гольденхара, Гольця. При енцефалокраніокутанному ліпоматозі орбітальні кісти та дисгірія не розвиваються. Фенотипові відмінності хвороби Гольдмана представлені епібульбарним дермоїдом, ураженням преаурикулярної зони та вадами хребта за відсутності аномалій ЦНС. При синдромі Гольця крім очей, шкіри та ЦНС уражаються нижні кінцівки. Захворювання діагностують лише у дівчаток, оскільки хлопчики гинуть внутрішньоутробно.

Тактика ведення пацієнтів із окулоцереброкутанним синдромом залежить від тяжкості патології. Вроджені аномалії нервової системи не піддаються лікуванню. З метою зниження внутрішньочерепного тиску при гідроцефалії застосовується зовнішнє вентрикулярне дренування або шунтуючі операції. При незначній гіпоплазії очного яблука проводиться задній бандаж склери. Виражений мікрофтальм або анофтальм є показанням до ступінчастого окоопротезування. Імплантація тонкостінного протеза виконується після енуклеації ока або видалення його зачатку. Хірургічне лікування орбітальної кісти здійснюється тільки якщо відсутні протипоказання з боку центральної нервової системи. Склерозуючі препарати використовуються при неможливості виконання операції.

Результат захворювання багато в чому залежить від ступеня вираженості уражень з боку нервової системи. При тяжкому перебігу хвороби діти гинуть до досягнення десятирічного віку. Специфічних превентивних заходів не розроблено. Жінкам у період вагітності слід уникати впливу тератогенних факторів (іонізуючого та ультрафіолетового випромінювання, споживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, прийому медикаментів, проведення рентгенівського дослідження). Перинатальний скринінг утруднений, оскільки дозволяє діагностувати патологію лише у 20% випадків.