Омфаліт

Омфаліт – інфекція пуповинного залишку та пупкової ранки, що призводить до запалення шкіри та підшкірної клітковини, порушення процесів епітелізації. Омфаліт супроводжується серозною або гнійною ексудацією, гіперемією та інфільтрацією пупкового кільця, підвищеною температурою та ознаками інтоксикації; у важких випадках омфаліт ускладнюється флегмоною, перитонітом та пупковим сепсисом. Діагностика омфаліту полягає в огляді дитини дитячим фахівцем, проведенні УЗД м’яких тканин та органів черевної порожнини, посіву відокремлюваного з пупкової ранки. Лікування омфаліту включає місцеву обробку пупка антисептиками, перев’язки, антибіотикотерапію, фізіотерапію (УФО, УВЧ), за показаннями – хірургічне лікування.

Розвиток омфаліту пов’язане з потраплянням інфекції через куксу пуповини або незагоєну пупкову ранку. Це може статися у разі нехтування гігієнічними нормами та правилами догляду за новонародженим та обробкою пупкової рани, наявності пелюшкового дерматиту або інших інфекційних захворювань шкіри у новонародженого (піодермії, фолікуліту). У поодиноких випадках інфікування можливе під час лігування пупкового канатика, проте частіше зараження відбувається між 2-ю та 12-ю добою життя.

Ризик розвитку омфаліту підвищений у недоношених дітей, народжених від передчасних або патологічно пологів, що протікали, позалікарняних (в т. ч. домашніх) пологів, дітей з внутрішньоутробними інфекціями, гіпоксією, вродженими аномаліями (неповним пупковим, жовтковим або сечовим свищем).

Збудниками омфаліту найчастіше виявляються стафілококи, стрептококи, приблизно в 30% випадків – грамнегативні мікроорганізми (кишкова паличка, клебсієла та ін.). Джерелом інфекції можуть виступати шкірні покриви немовляти, забруднені сечею, випорожненнями, гнійною флорою; предмети догляду, руки персоналу, що доглядає (медичних працівників, батьків) та ін.

З причин виникнення омфаліт може бути первинним (при інфікуванні пупкової ранки) або вторинним (у разі приєднання інфекції на фоні наявних вроджених аномалій – нориць). Вторинний омфаліт у дитини розвивається в пізніші терміни і протікає триваліше.

За характером та ступенем запальних змін в області пупка розрізняють катаральний або простий омфаліт («мокнучий пупок»), флегмонозний та гангренозний (некротичний) омфаліт.

У спектрі розгляду клінічного перебігу омфаліту захворювання може становити практичний інтерес для педіатрії, дитячої хірургії, дитячої дерматології, дитячої урології.

Найчастіша і прогностично сприятлива форма захворювання – катаральний омфаліт. Зазвичай самостійне відпадання пуповинного залишку у новонародженого відбувається на першому-другому тижні життя. На його місці утворюється пухка кров’яниста скоринка; остаточна епітелізація пупкової ранки при належному догляді відзначається до 10-15 днів життя. У разі розвитку локального запалення пупкова ранка не затягується, з неї починає виділятися мізерний секрет серозного, серозно-геморагічного або серозно-гнійного характеру. Ранка періодично затягується скоринками, проте після їхнього відторгнення дефект не епітелізується. Пупкове кільце гіперемоване та набрякло. При тривалому мокнути (протягом 2-х і більше тижнів) може відбуватися надмірне розростання грануляцій з формуванням на дні пупкової ранки грибоподібного випинання – фунгуса пупка, який ще більше ускладнює загоєння. Загальний стан новонародженого (апетит, фізіологічні відправлення, сон, збільшення в масі) при простій формі омфаліту зазвичай не порушено; іноді відзначається субфебрилітет.

Флегмонозний омфаліт характеризується поширенням запалення на навколишні тканини і зазвичай є продовженням «мокнучого пупка». Шкіра навколо пупка гіперемована, підшкірна клітковина набрякла і височить над поверхнею живота. Малюнок венозної сітки на передній черевній стінці посилено, наявність червоних смуг свідчить про приєднання лімфангіту.

Крім мокнення пупкової ранки, відзначається піорея – закінчення гнійного відділення, що виділяється і виділення гною при натисканні на околопупочную область. Можливе утворення на дні пупкової ямки виразки, покритої гнійним нальотом. При флегмонозному омфаліті стан немовляти погіршується: температура тіла підвищується до 38 ° С, виражені ознаки інтоксикації (млявість, поганий апетит, відрижка, диспепсія), сповільнюється наростання маси тіла. У недоношених дітей локальні зміни при омфаліті можуть бути виражені мінімально, натомість на перший план зазвичай виходять загальні прояви, блискавично розвиваються ускладнення.

Некротичний омфаліт зустрічається рідко, зазвичай у ослаблених дітей (з імунодефіцитом, гіпотрофією тощо). При цьому розплавлення клітковини поширюється на глибину. В області пупка шкіра набуває темно-червоного, синюшного відтінку. При некротичному омфаліті запалення майже завжди переходить на пупкові судини. У деяких випадках можуть некротизувати всі шари передньої черевної стінки з розвитком контактного перитоніту. Гангренозний омфаліт має найважчий перебіг: температура тіла може знижуватися до 36°С, дитина виснажена, загальмована, не реагує на навколишні подразники.

Омфаліт може ускладнюватися флегмоною передньої черевної стінки, артеріїтом або флебітом пупкових судин, абсцесами печінки, ентероколітом, абсцедуючою пневмонією, остеомієлітом, пупковим сепсисом.

Зазвичай, для розпізнавання омфаліту достатньо огляду дитини неонатологом, педіатром чи дитячим хірургом. Для визначення збудника бактеріальної інфекції та підбору антибактеріальної терапії проводиться бакпосів відокремлюваного пупкової ранки на флору з чутливістю.

Для виключення ускладнень омфаліту (флегмони черевної стінки, абсцесів черевної порожнини, перитоніту) дитині показано проведення УЗД м’яких тканин, УЗД черевної порожнини, оглядової рентгенографії черевної порожнини. В обов’язковому порядку дитину з омфалітом має оглянути дитячий хірург.

При призначенні лікування омфаліту враховується його форма та загальний стан новонародженого. В амбулаторних умовах під контролем педіатра можливе лікування лише катарального омфаліту; в інших випадках показано госпіталізація новонародженого.

При простому омфаліті проводиться місцева обробка мокнучої пупкової ранки 3-4 рази на день спочатку перекисом водню, потім водними або спиртовими розчинами антисептиків – фурациліну, діоксидину, хлорофіліпту, діамантової зелені. Усі маніпуляції (обробка, просушування пупкової ранки) проводяться окремими ватними паличками чи тампонами. Застосовується фізіотерапевтичне лікування – УФО, НВЧ, УВЧ-терапія, гелій-неоновий лазер. При розростанні фунгуса здійснюється його припікання нітратом срібла. У період лікування омфаліту купання дитини проводиться у слабкому розчині перманганату калію.

При флегмонозній формі омфаліту, крім вище перерахованих заходів, на область запалення накладаються пов’язки з антибактеріальними та антисептичними мазями (бацитрацин/поліміксин B, Вишневського), проводиться обколювання вогнища антибіотиками, призначаються системні антибактеріальні препарати та інфузійна терапія. При формуванні гнійника вдаються до його хірургічного розтину.

При розвитку некротичного омфаліту проводиться висічення некротизованих тканин, здійснюються перев’язки, проводиться активне загальне лікування (антибіотики, вітамінотерапія, переливання плазми, фізіотерапія та ін.).

Катаральний омфаліт легко піддається лікуванню та зазвичай закінчується одужанням. Прогноз флегмонозного та некротичного омфаліту залежить від адекватності та термінів початку лікування, приєднання вторинних ускладнень та стану дитини. При генералізованих септичних ускладненнях можливий летальний кінець.

Профілактика омфаліту передбачає дотримання асептики при обробці пуповини, щоденному догляді за пупковою ранкою, дотримання гігієни персоналом, що доглядає. Категорично неприпустимо насильно зривати скоринки з пупкової ранки, закривати її пов’язкою чи підгузком, заклеювати лейкопластирем, оскільки це провокує мокнути та інфікування. У разі почервоніння пупкової ранки, появи набряклості та відокремленого слід негайно проконсультуватися у педіатра.