Оніхомікоз

Оніхомікоз – інфікування нігтів на ногах та руках представниками різних класів патогенної та умовно-патогенної грибкової мікрофлори. Клінічна картина оніхомікозу залежить від причини, що викликала мікоз. Уражені грибком нігті змінюють колір і прозорість, втрачають гладкість, товщають, стають ламкими і шорсткими, розшаровуються, починають кришитися. При цьому піднігтьовий та навколонігтьовий простір може залишатися незміненим або червоніти, набрякати та уражатися вторинною патогенною флорою. Діагностується оніхомікоз клінічно, за допомогою огляду під лампою Вуда, конфокальної мікроскопії зіскрібків та бакпосіву. Терапія антимікотична комбінована.

Оніхомікоз – грибкове захворювання нігтів, що часто зустрічається. У патологічний процес може бути залучений один або кілька нігтів окремо на пальцях кистей, окремо на ногах, можливі змішані варіанти. При цьому оніхомікоз рук та ніг абсолютно ідентичний клінічно. Термін оніхомікоз введений в дерматологічну практику в 1854, але в Росії перша згадка про захворювання відноситься до 1861 року. Патологія не має вікових обмежень, єдиною віковою відмінністю є швидкість одужання. Гендерне фарбування відсутнє. Дебют оніхомікозу можливий у будь-яку пору року.

На поширеність захворювання накладають відбиток кліматичні умови, що зумовлюють необхідність тривалого носіння тісного теплого закритого взуття. Наприклад, в Іспанії на оніхомікоз страждає лише 1,7% населення, у Фінляндії – 8,4%, у Росії – 5%. На захворюваність впливає і статус пацієнтів. За даними різних авторів, від 10% до 20% жителів планети заражені оніхомікозом, у структурі дерматологічної патології йому належить понад третину всіх поразок нігтьових пластинок. Актуальність проблеми полягає у зростанні захворюваності, поширеності патології серед дітей та наявності великої кількості латентно інфікованих пацієнтів.

Тригером патології є патогенний чи умовно-патогенний грибок. Розвиток оніхомікозу провокують травми, плоскостопість, варикоз, гіпергідроз, ендокринні та імунологічні порушення, захворювання крові, патологія судин, тривалий прийом гормональних препаратів, антибіотиків та цитостатиків, носіння тісного взуття та відмова від дотримання загальноприйнятих норм особистої гігієни. Захворювання розвивається не відразу, йому передує ураження шкірних покривів підошв і долонь, і тільки потім збудник впроваджується в ніготь.

На здорову шкіру збудник потрапляє із заражених предметів побуту або при рукостисканні з інфікованою людиною. Разом із роговими клітинами поверхневого шару епідермісу, що містять заразні форми існування грибка, патогенний початок переноситься на чисті шкірні покриви. Потім грибок поширюється по шкірі при дотику до забруднених ділянок. Колонізація піднігтьового простору грибком призводить до безсимптомного розмноження збудника, досягнення ним критичної маси та проникнення з-під вільного краю нігтьової пластинки в рогові шари нігтя при будь-якій провокації (наприклад, при травмі нігтя або навколонігтьових тканин). Потрапивши в нігтьову платівку, грибок розмножується, формуючи в тканині нігтя тунелі, ходи та канали. Ступінь ураження нігтьової платівки залежить від хімічної структури нігтя та від вірулентності грибка.

Грибок просувається у напрямку нігтьового ложа, при цьому швидкість його просування перевищує швидкість росту нігтьової пластинки. Замість того щоб бути витісненим за межі нігтя здоровими клітинами, грибок досягає основи нігтя, стаючи причиною патологічних змін і в нігті, і в ложі. Досягнувши нігтьового ложа, грибок провокує специфічне запалення в дермі, сенсибілізує піднігтьовий простір, викликає відшарування нігтя з явищами гіперкератозу. Запалення охоплює і нігтьові валики, що сприяє додатковому проникненню грибка в ніготь, в якому відбуваються дистрофічні зміни.

У сучасній дерматології існують дві робочі класифікації оніхомікозу, одна – з урахуванням морфологічних змін у нігті, інша – з урахуванням місця виникнення патологічного процесу.

Патоморфологічно виділяють три різновиди оніхомікозу:

• Нормотрофічна – зберігаються природна форма та розміри нігтя. Колір нігтьової платівки змінюється, замість монохромного тілесного з’являються білі вкраплення та лінії в латеральних відділах.
• Гіперкератотична – рогова пластинка тьмяніє, переважає деформуючий ніготь піднігтьовий гіперкератоз, що викликає болючі відчуття при ходьбі.
• Атрофічна – рогова платівка стає бурою, ніготь відшаровується від ложа з явищами дистрофії.

За місцем виникнення розрізняють такі форми оніхомікозу:

• Поверхнева виявляється практично незмінена рогова пластинка нігтя опалово-білого кольору, вкраплення візуально нагадують розсипаний по поверхні нігтя порошок.
• Дистальна – патологічні зміни починаються із вільного краю нігтя.
• Латеральна – процес зачіпає одну чи дві бічні поверхні.
• Проксимальна – ніготь уражається в основі лунки.
• Тотальна – уражається вся нігтьова поверхня.
• Дистально-латеральна – поєднане інфекційне ураження нігтя, піднігтьового проміжку та навколонігтьового простору.

Крім того, у клінічній практиці іноді використовується класифікація оніхомікозу за типом збудника, що має велике значення для вибору адекватної схеми терапії патологічного процесу. Відповідно до цієї класифікації, виділяють дерматофітний, кандидозний та пліснявий оніхомікоз.

Візуальні прояви захворювання визначаються тяжкістю перебігу патології. При цьому існують загальні клінічні симптоми оніхомікозу, до яких відносяться обов’язкове ураження шкіри стоп і долонь грибком з явищами сверблячки, тріщинами та лущенням. Ступінь ураження залежить від вірулентності збудника та сенсибілізації шкірних покривів. Крім того, спостерігається поява білих або жовтих плям у роговій речовині нігтя, зміна його прозорості та забарвлення. Можливе виникнення запальних явищ у навколонігтьовому просторі, приєднання вторинної інфекції. Відзначається порушення трофіки дерми та рогової пластини нігтя, зміна консистенції, щільності та конфігурації нігтьової пластинки, утворення гіперкератотичного потовщення, підвищення ламкості нігтя та його здатності кришитися, дистрофічні прояви, відділення рогової пластинки від нігтьового ложа (оніхолізис) під атрофією нігтя.

Захворювання попередньо діагностують на підставі анамнезу та клінічних проявів. Діагноз підтверджують при огляді ураженої ділянки в променях лампи Вуда (люмінісцентна діагностика), конфокальної лазерної мікроскопії зіскрібків з вогнища ураження грибками, посіві досліджуваного матеріалу на живильні середовища. При підозрі на онкологічний процес у навколонігтьовому та піднігтьовому просторі проводять мікробіологічні та гістологічні дослідження. Оніхомікоз диференціюють з псоріазом, червоним плоским лишаєм, оніходистрофіями, кератодерміями, хворобою Дар’ї, пароніхією, екземою, фотооніхолізісом, травмами та вродженою пахіоніхією.

Методи лікування визначаються клінічним різновидом патології. Для практикуючих лікарів розроблено спеціальну програму – індекс КІОТОС, який регламентує вибір терапії залежно від виду оніхомікозу, поширеності процесу та ступеня гіперкератотичних змін. Поверхневе ураження нігтів потребує лише місцевої терапії із застосуванням антимікотичних, антибактеріальних та кератолітичних лаків та кремів, пластирів на основі клотримазолу та міконазолу.

Більш глибоке ураження нігтьової пластинки з частковим відшаруванням нігтя передбачає підключення системної або комбінованої терапії з використанням спеціальної обробки нігтя, антимікотиків групи азолів і аліламінів всередину, корекцією фонової патології і симптоматичною терапією препаратами, що покращують мікроциркуляцію крові, для гарантованого транспортування. інфекції.

Повне ураження нігтя грибковою інфекцією вимагає малоінвазивного (за допомогою кератолітичного пластиру) або радикального видалення рогової пластинки у поєднанні з санацією ложа, післяопераційними антисептичними та антимікотичними перев’язками, подальшою відновлювальною терапією желатиновими розчинами та мінерально-вітамінним. На заключній стадії лікування показано застосування фізіопроцедур: УВЧ, ампліпульс-терапії, діатермії та інших методик. Тривалість курсу лікування визначають з урахуванням індексу КІОТОС. При використанні сучасних препаратів терапія оніхомікозу досить ефективна, у 10% випадків можливі рецидиви, що потребують індивідуального підходу до пацієнта.

Профілактика оніхомікозу

Виділяють первинну та вторинну профілактику захворювання. Первинна профілактика передбачає запобігання розвитку оніхомікозу у здорових людей, вторинна – виключення можливості рецидиву. При первинній профілактиці пріоритет належить дотриманню правил індивідуальної гігієни, адекватному регулярному догляду за нігтями рук і ніг, профілактичному використанню зовнішніх протигрибкових засобів (лаків, кремів) при відвідуванні басейнів, саун, лазень, спортивних та тренажерних залів, своєчасному зверненні до . оніхомікоз. Вторинна профілактика полягає в чіткому розмежуванні реінфекції та рецидиву, що відіграє вирішальну роль у призначенні терапії. Прогноз щодо сприятливий з урахуванням косметичних дефектів, що погіршують якість життя пацієнтів, тривалість терапії та можливості рецидивів.